Центральній Раді не вдалося вирішити ще одного життєво важливого питання - налагодити нормальні відносини з Радянською Росією. Рада винна в цьому лише частково. Вона недооцінила можливостей більшовиків, вважаючи, що вони довго не втримаються при владі. Тому керівники Ради відмовилися визнати Раднарком на чолі з Леніним новою владою Росії. Замість того, щоб зміцнювати власну державність, Рада звернулася до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму з пропозицією вступити у переговори з метою утворення федерації. Ця пропозиція не була реалізована, але викликала різко негативну реакцію Раднаркому Росії. Більшовики досить швидко закріпились в центрі Росії і почали встановлювати контроль над її окраїнами. Однією з таких місцевостей був Дон, де козачий отаман генерал Каледін відмовився визнати владу більшовиків. Прагнучи розгромити Каледіна, Раднарком став посилати через Україну, неначе через свою територію, війська на Дон. Рада чинила цим діям опір, чим викликала невдоволення Раднаркому. Для боротьби з генералом Каледіним на Дону і з Центральною Радою було створено спеціальний штаб. У відповідь Генеральний Секретаріат наказав розрізненим українізованим частинам, що перебували за межами України, перебазуватися в УНР, а 30 листопада обеззброїв і вислав з Києва по-більшовицьки настроєні частини. Не можна не зауважити, що дії ці мали з боку Центральної Ради і Генерального Секретаріату оборонний характер. Посилення тиску Раднаркому на Цетральну Раду вилилось в "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради" від 4 грудня 1917р., підписаний В.Леніним і Л.Троцьким. З маніфесту випливало, що Раднарком Росії не визнає "Центральну Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки" тому, що вона ігнорує "радянську владу в Україні". Щоб бути визнаною Раднаркомом Центральна Рада повинна визнати радянську владу, тобто саморозпуститися. Після цього мала з'явитися радянська УНР, яку уряд Росії готовий був визнати. Ультиматум містив і конкретні вимоги: не припускати військових частин з фронту на Дон, припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гравдії. У разі невиконання ультиматуму протягом двох діб, попереджував Раднарком, він вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни "з радянською владою в Росії і на Україні". Рада відмовилася виконати ці вимоги, цілком справедливо оголосивши їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Конфлікт між Раднаркомом РСФРР і Цетральною Радою» з дисципліни «Новітня історія України»
