У серпневі дні 1914р. Головна Українська Рада створила Центральну Бойову управу, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Такий дозвіл був даний. У легіон відправили 16 офіцерів австрійської армії української національності. Серед них - Дмитра Вітовського, Михайла Барана, Григорія Коссака та ін. Для легіону виділили 1 тис. гвинтівок застарілої системи Верндля. Зголосилося чимало добровольців. М.Литвин і К.Науменко у книзі "Історія галицького стрілецтва"(ЛЬвів,1991) називають цифру - 28 тис.осіб. За іншими відомостями, добровольців налічувалося 6 тис. Проте створення великого військового українського з'єднання не входило до намірів австрійської влади, тому було вирішено обмежити чисельність легіону до 2 тис.стрільців. Погано озброєних добровольців австрійське командування вирішило кинути на фронт проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, де на легіон чекала неминуча загибель. Тодішній командир Т.Рожанковський проявив твердість і відмовився виконати наказ, за що був усунутий з посади. На цю посаду був призначений директор Рогатинської приватної української гімназії Михайло Галущинський. 3 вересня 1914р. стрільці прийняли у Стрию присягу й залізницею відправились на вишкіл у закарпатські села неподалік Мукачева. Ядро легіону становили активісти довоєнного січового, сокільського і пластівського руху. Восени 1914р. на Закарпатті було проведено військово-організаційне впорядкування легіону УСС, створено десять сотень по 220 осіб у кожній, поділених між двома куренями під командуванням Г.Коссака(1-й курінь) і М.Волошина(2-й курінь) та півкуренем під командою С.Шухевича. Під час війни легіон неодноразово брав участь у бойових діях, зазнаючи великих втрат. У зв'язку з цим він часто реорганізовувався і поповнювався. Наприкінці вересня 1914р. легіон вступив в оборонні бої з російськими військами в регіоні Верецького та Ужоцького перевалів. Ще запеклішими виявилися бої у листопаді проти корпусів генерала Брусилова, які намагалися пробитися в Карпати. Сотні В.Дідушка, К.Гутковського, Р.Дудинського, С.Горака, З.Носковського обороняли район Синьовидного, сотня Д.Вітовського - район Тухольки. За відвагу, виявлену в боях, медаллю за хоробрість були нагороджені Зенон Носковський, Яків Струхманчук, а також легендарні Софія Галечко та Олена Степанівна із УСС. На початку квітня 1915р. стрілецькі сотні куреня В.Дідушка зосереджувались у районі гори Маківки, яка була природньою перешкодою на шляху до Угорської низовини, куди проривалися царські війська. Микола ІІ в той час здійснював поїздку по Галичині, знайомлячись з новою російською провінцією. Командування Південно-Західного фронту бажало ознаменувати височайший візит вагомою перемогою. Тому одній з кращих в царській армії дивізії під командуванням генерала О.Каледіна дали завдання оволодіти Ланівкою. Почалися жорстокі бої на схилах гори. Російські війська 2 квітня артилерійським вогнем розпочали бої за Маківку, які 1 травня закінчилися штурмом. У ніч на 2 травня до гори Маківки прибув курінь Г.Коссака, що відбив втрачені позиції. У боях на Маківці загинуло 42 стрільці, 76 одержали поранення, 35 потрапили в полон. У травні-червні 1915р. австрійські і німецькі війська прорвали оборону російського війська і змусили противника залишити майже всю Галичину. Наприкінці серпня курені УСС знову втягнулися у запеклі бої на Тернопільщині, між річками Серетом і Стрипою. 2 листопада 1915р. січовики ліквідували прорив росіян на Бережани. У боях на схилах гори Лисоня полк УСС втратив убитими, полоненими і пораненими понад тисячу старшин і стрільців. Після цього полк УСС аж до травня 1916р. перебував у тилу. Новий наступ російських військ розпочався у червні 1916р. Разом з усім фронтом від Стрипи відступив і стрілецький полк, закріпившись під Бережанами в районі гори Лисої. Два місяці - серпень і вересень - безперервно на цьому рубежі точилися запеклі бої. Коли ж були розгромлені сусідні частини, коли УСС опинився в оточенні. Півтори сотні старшин і стрільців полягли у тих боях, близько тисячі потрапили у полон. Залишки полку було виведено в тил. Незважаючи на великі втрати, усуси, як їх любовно називали в народі, виявили мужність і героїзм, уславилися як "залізний" підрозділ. Сам факт існування та героїчної боротьби УСС мав політичне національно-пропагандистське значення, оскільки сприяв відродження історичної свідомості і традиції козацької слави, поширенню ідеї визволення і воззєднання України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українські січові стрільці» з дисципліни «Новітня історія України»
