КОНСТАНТИН І (р. н. невід. — п. 05.06.1159) — митрополит Ки-
ївський (1155—59), грек за походженням. Канонізований РПЦ, день пам’яті 5 черв. (за ст. ст.). У писемних джерелах уперше згадується 26 січ. 1156, коли він, уже будучи офіційно київ. митрополитом (відповідне його призначення в Константинополі відбулося восени 1155), виступив на патріаршому синоді в Константинополі з промовою, присвяченою жертвоприношенню неподільної Трійці під час Євхаристії. К. I був призначений київ. митрополитом на прохання кн. Юрія Долгорукого після того, як останній у берез. 1155 захопив Київ і посів великокняжий київ. стіл. Призначення К. I відбулося на тлі реліг. конфлікту на Русі, що виник ще 1147 і був спричинений тим, що всупереч традиції, згідно з якою київ. митрополит призначався в Константинополі, собор єпископів у Києві (див. Київський церковний собор 1147), за підтримки попередника Юрія Долгорукого на київ. столі — київ. кн. Ізяслава Мстиславича, висвятив митрополитом Київським русина Климента Смолятича. Ревнителем традиції призначення митрополита в Константинополі виступив одразу ж після Київ. церк. собору 1147 гол. політ. супротивник Ізяслава — на той час ростовський і суздальський кн. Юрій Долгорукий. Після наставлення К. I київ. митрополитом Церква на Русі, яка мала свого митрополита — Климента Смолятича, опинилася перед загрозою розколу. Одразу ж по прибутті на Русь К. I почав проводити політику посилення тут впливу грец. духовенства, намагався прибрати з єпископських кафедр усіх русинів, навіть тих, які не підтримували Климента. Узимку 1156— 57 він замінив на ростовській кафедрі русина Нестора греком Леоном. Майже два роки К. I відкладав рукопокладення новгород. архієпископа Аркадія. Але йому так і не вдалося поширити свій вплив на всю територію Русі. Його влада обмежувалася територією політ. впливу його світських покровителів. На решті території реліг. влада належала митрополиту Климу (Клименту). К. I так і не вдалося підпорядкувати собі Турівську та Володимирську (Волинську) єпархії, хоча він, намагаючись послабити останню
(там переховувався Климент), навіть виділив з її складу новостворену ним Галицьку єпархію і призначив на її кафедру єпископа Козьму. Коли Київ захопив (22 груд. 1158) син Ізяслава — волин. кн. Мстислав Ізяславич, К. I втік до Чернігова. Щоб подолати реліг. розкол, князі 1159 уклали компромісну угоду, згідно з якою було вирішено: а) ні К. I, ні Климента Смолятича не вважати канонічними митрополитами; б) звернутися до Константинополя за поставленням нового глави руської церкви. Невдовзі потому К. I помер, заповівши перед смертю, згідно з літописним переказом, викинути його застигле тіло на розшматування псам. Три дні його останки лежали просто неба за міською стіною, а потім їх було поховано в черніг. Спасо-Преображенському соборі. Дж.: Patrologia Graeca. Paris, 1860. T. 140, col. 148—153; Les Regestes des actes du Patriarcat de Constantinople. Paris, 1947. T. I. Fasc. III. N 1038; ПСРЛ, т. 1, стб. 347, 349; ПСРЛ, т. 2, стб. 483, 485, 488, 498, 503. Літ.: Соколов П. Русский архиерей из Византии и право его назначения до начала XV в. К., 1913; Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси: Х—ХIII вв. М., 1989; Толочко О.П. Смерть митрополита Константина (До розуміння давньоруської моделі святості). В кн.: Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей, т. 2. К., 1993. А.Г. Плахонін.
39 КОНСТАНТИН
Відтиск печатки митрополита Київського Константина II. Прорис.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТАНТИН І» з дисципліни «Нарис історії України»
