Одним з головних напрямів політичної трансформації українського суспільства є перехід до багатопартійності. Політичні партії стали обов'язковим елементом нового суспільства, важливим інститутом, без якого неможливе існування представницької демократії в країні. В Україні на початку 2001 р. було зареєстровано понад 110 політичних партій різного політичного спрямування. В політологічній та історичній літературі існує кілька класифікаційних моделей партій: їх поділяють за напрямами діяльності (екологічні, релігійні, патріотичні тощо); характером діяльності (помірковані, радикальні, екстремістські); за способом організації та методами роботи (демократичні, авторитарні, тоталітарні), за політичною орієнтацією (праві або партії націонал-радикальної орієнтації, партії правового центру, національно-демократичні партії, центристські, ліберально-демократичні партії, партії лівого центру або партії соціал-демократичної спрямованості, ліві партії, соціалістичної, комуністичної орієнтації). Праві націонал-радикальні партії. До них належать: Державна самостійність України, Українська національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Конгрес українських націоналістів та інші. Об'єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому особливостями. Для націонал-радикалів першорядною й найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет надається національній державі. Найрадикальніші представники цього напряму обстоюють ідею побудови національної держави за всяку ціну, навіть шляхом відмови від демократії, запровадження режиму національного авторитаризму, сильної влади. У їх діяльності політика часто домінує над економікою. У зовнішній політиці вони виступають за віддалення України від країн Сходу, особливо від Росії, за вихід з СНД, оскільки подальше перебування в цьому об'єднанні, на їх погляд, уповільнює процес державотворення, живить у Росії надію утримати Україну в орбіті власних інтересів. Ідеалом державного, національно-територіального устрою є національна унітарна централізована держава. Вони виступають проти федеративно-земельного устрою, вільних економічних зон, існування автономії. Економічна платформа правих радикалів недостатньо розвинута, поєднує ідеї, які не є сумісними в реальній політиці — ідеї приватизації, лібералізму, державного патерналізму та економічного ізоляціонізму. 450 Політична система України на рубежі XX—XXI ст. Правоцентристські націонал-демократичні партії. Найвпливовіші серед них: Народний Рух України, Партія «Реформи і порядок», Українська республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Українська народна партія «Собор», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» та ін. Ідеологічною засадою національно-демократичних партій є неоконсерватизм, але з національною специфікою — демократичний або поміркований (освічений) націоналізм. Націонал-демократи вважають демократичний націоналізм певним балансом між інтересами нації та правами людини. Однак у реальній конфліктній ситуації більшість правоцентристських партій віддають перевагу суспільним інтересам, а не особистості, інтересам держави перед правами громадян і завжди роблять вибір на користь нації. В основі ідеології націонал-демократів лежить також християнська філософія. Вони підтримують відродження релігії, об'єднання усіх релігійних конфесій в країні та створення єдиної української християнської церкви, відновлення християнської моралі, споконвічних традицій українського народу і поваги до сім'ї. Правоцентристські партії зорієнтовані на захист української культури та української мови. Вони обстоюють мінімальне втручання держави в економіку країни при сильному контролі за політичним життям суспільства. У зовнішній політиці виступають за вихід України з СНД, інакше, на їх думку, Україна ризикує бути втягнутою в нову імперію, до створення якої тяжіє Росія. Вони віддають перевагу двостороннім відносинам з Росією та іншими пострадянськими країнами, виступають проти перебування російських військ на українській землі, вимагають поділу золотого та алмазного запасів, активів колишнього СРСР в іноземних банках. Більшість націонал-демократичних партій виступає за інтегрування України в європейські структури, вступ до НАТО. Проміжним варіантом у процесі інтеграції країни у загальноєвропейський дім розглядають Балто-Чор-номорський союз. У державному будівництві підтримують ідею сильної виконавчої вертикалі, унітарно-централізованої держави, вбачаючи у федералізації України серйозну загрозу посилення сепаратизму і розпаду держави. Їх економічна платформа базується на визнанні недоторканності приватної власності як основи економічної незалежності та політичної свободи людини, передбачає прискорену приватизацію, розвиток малого та середнього бізнесу. Політичні партії в Україні 451 Центристські (ліберально-демократичні) партії. Представлені Ліберальною партією України, Міжрегіональним, Міжнаціональним блоком реформ, Народно-демократичною партією, Аграрною партією України, Українською партією «Яблуко» та ін. Їх ідейно-теоретична засада — лібералізм, найвищим та універсальним виявом якого є свобода особистості. Для лібералів людина — більша цінність, ніж держава, нація, клас і партія. Матеріальною основою особистої її свободи е приватна власність. Держава існує заради своїх громадян, а не навпаки. Ліберали послідовно обстоюють принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Будучи активними противниками монополізації в економіці й політиці, виступають за обмеження влади держави, її втручання в економіку, за невтручання в суспільне та приватне життя громадян. Економіка у системі їх поглядів займає більше місця, ніж політика. Ліберально-демократичні партії підтримують ідею побудови вільного демократичного громадянського суспільства, правової держави. У зовнішній політиці надають перевагу принципу ба-гатовекторності (балансу у відносинах з різними державами з урахуванням національних інтересів). Стратегічним завданням зовнішньої політики України вважають повномасштабну інтеграцію в Європейський Союз. Росію розглядають стратегічним партнером України і виступають за тісні добросусідські відносини з нею. Ідеальною формою державного устрою для них є президентсько-парламентська республіка з ефективною законодавчою, виконавчою та судовою владою. Україна, на їх думку, повинна бути унітарною державою з широким регіональним самоврядуванням. В основі їх економічної платформи — ідея прискореної ринкової трансформації економіки, спрямованої на побудову багатоукладної економіки, що базується на приватній власності, не ігноруючи в перехідний період державного сектора, регулюючої ролі держави. Приватизацію вважають вирішальною умовою радикального оздоровлення і подальшого розвитку економіки, підтримують розвиток фермерства, малого і середнього бізнесу, виступають за оптимізацію податкової та фінансової політики. Соціал-демократичні партії. Найвідоміші серед них — Соціал-демократична партія України (об'єднана), Громадянський конгрес України (нова назва — Слов'янська партія), Партія «Союз», Партія регіонів, «Демократичний Союз», Соціал-демократичний союз, «Трудова Україна». 452 Політична система України на рубежі XX—XXI ст. Ідеологічні засади цих партій випливають із соціал-демократичних цінностей та ідеалів: визнання людини, її прав і свобод найвищим пріоритетом; соціальна справедливість (рівність людей в правах і можливостях), солідарність як відображення спільності людства і співчуття жертвам несправедливості. Соціал-демократи є послідовними прихильниками політичної, економічної та соціальної демократії. Необхідною передумовою політичної демократії вбачають побудову демократичної правової держави і громадянського суспільства з широким регіональним самоврядуванням і децентралізованою структурою влади. Основою економічної демократії вважають співіснування різних форм власності, соціальну демократію — високу соціальну захищеність населення. У зовнішній політиці виступають як за участь України в процесах європейської інтеграції, так і за зміцнення СНД, стратегічне партнерство з Росією. Деякі з них (Слов'янська партія, Партія «Союз», Партія слов'янської єдності) підтримують інтеграцію слов'янських народів СНД, вступ України в міждержавний союз з Білоруссю та Росією. Україна, на їх погляд, повинна бути парламентсько-президентською республікою з широким місцевим самоврядуванням, економічною і фінансовою самостійністю регіонів (Слов'янська партія і Партія «Союз» є прихильниками федерально-земельного устрою України, наполягають на наданні російській мові статусу другої державної, а мовам інших етнічних груп в місцях їх компактного проживання — статусу офіційної). Економічна програма соціал-демократичних партій спрямована на створення держави з розвинутою ринковою економікою. Вони виступають за активну соціальну політику, тісний зв'язок реформ з соціальними гарантіями для населення, підтримують посилення ролі держави в економіці, поєднання ринку з державним регулюванням. Ліві (соціалістичні та комуністичні) партії. Цю групу становлять: Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Селянська партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість» та ін. Їх ідейно-теоретичною засадою є модифікований марксизм-ленінізм. Соціалізм вважають суспільством соціальної справедливості й рівності всіх у благополуччі, ще одна перевага якого — повновладдя трудящих. Матеріальну основу соціалізму вбачають у переважанні суспільних, колективних форм власності. У зовнішній політиці дотримуються курсу на зміцнення СНД, створення нового союзу народів Співдруж- Політичні партії в Україні 453
ності, виступають проти вступу України до НАТО. У державному будівництві віддають перевагу владі рад і підтримують створення унітарної децентралізованої держави з широкими повноваженнями місцевого самоврядування, виступають за визнання в Україні двомовності та надання російській мові статусу державної. Економічна платформа соціалістичних і комуністичних партій базується на визнанні соціально-орієнтованої та планово-ринкової економіки. Українські ліві сьогодні визнають ринкову економіку, вважаючи, що ринок повинен бути «цивілізованим», суспільна і колективна власність — пріоритетними, державний сектор економіки — вирішальним, приватна власність — трудовою, а не спекулятивною та експлуататорською. Вони не сприймають радикальну земельну реформу, перетворення землі на товар, вважаючи пріоритетною в сільському господарстві колективну форму власності й господарювання. Оптимальною, на їх погляд, була б передача землі у колективне, фермерське та особисте користування з правом успадкування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Політичні партії в Україні» з дисципліни «Політична історія України»
