Підпільно-партизанська боротьба ОУН—УПА з тоталітарним режимом
Активний політичний та воєнний спротив сталінському режиму чинила ОУН—УПА. У програмних документах організації зазначалося, що вона веде боротьбу за са- 374 Криза тоталітарної системи. Боротьба за державну незалежність... мостійну соборну Українську державу, за справедливий лад у державі без панів, поміщиків і більшовицьких комісарів, за справедливий міжнародний устрій на основі поважання прав кожного народу на самостійний розвиток. Навесні 1945 р., за даними органів держбезпеки УРСР, загальна чисельність ОУН—УПА становила 90 тис. осіб. При цьому, за словами головнокомандуючого УПА Р. Шухевича, члени ОУН становили 50 % усього складу повстанців, 80% вояків УПА були вихідцями з селян. Керівний склад, включаючи і Р. Шухевича, сформувався переважно з різночинної інтелігенції. Армію очолював головнокомандуючий і його штаб, у складі якого було кілька відділів: оперативний, політичний, бойової підготовки, зв'язку, санітарний і господарський. При головному командуванні діяв відділ служби безпеки (СБ), завданням якої було не допускати проникнення ворожої агентури в УПА, знешкодження її, проведення розвідки у ворожому стані. СБ функціонувала також у структурах територіальних органів (проводах) ОУН. До складу УПА входило чотири групи: Північна, або Поліська (Волинь та Західне Полісся), Південна (Правобережжя), Західна (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття і Закерзоння), Східна (північ Житомирської, Київської, частково Чернігівської областей). Групи УПА складалися з військових округ, що мали по кілька відтинків. Відтинок об'єднував від 3 до 5 куренів. На початку 1944 р. УПА мала 50 куренів. Кожен курінь складався з сотень, сотні з чот, а ті з — роїв. Командирів підрозділів УПА, починаючи від сотні й вище, призначала крайова екзекутива (виконавчий комітет) ОУН. При Головному командуванні функціонувала старшинська школа з 4-місячним терміном навчання. На весну 1944 р. організаційну структуру ОУН утворювали: Бюро Центрального проводу ОУН на рідних землях, краєві (обласні) проводи, окружні, надрайонні, районні, кущові (підрайонні). Первинною організацією, з якої починалося підпілля ОУН, була станична (сільська) організація. Найуживанішими тактичними прийомами УПА були: несподівані напади на противника, як правило, із засідки, наскоки на адміністративні центри; нищення комунікацій; диверсії; замахи на представників партійно-радянського апарату; пропаганда ідей ОУН поширенням листівок, гасел, вивішуванням національних прапорів тощо. У післявоєнний період чітко виділяються два етапи збройної боротьби ОУН—УПА: 1944—1946 рр. та 1947 — Політична ситуація в Західній Україні 375 перша половина 50-х років. На першому етапі характерним було намагання ОУН—УПА утримувати під своїм контролем великі території, вести бої великими силами із застосуванням мінометів та артилерії. Однак у важких боях 1944—1946 рр. УПА втратила до половини особового складу. На другому етапі Головне командування УПА змінило тактику збройної боротьби. В 1947 р. воно розчленувало свої відділи на оперативні самостійні підвідділи (10—50 осіб), а частину бійців УПА приєднало до самооборонних кущових відділів ОУН. Відтоді бойові дії вели лише дрібні загони партизанськими методами. До 10 тис. повстанців під проводом керівника СБ ОУН М. Лебедя 1947—1948 рр. з боями через територію Чехо-словаччини прорвались у Західну Німеччину. Там вони отримали статус «Закордонних частин ОУН». У цій боротьбі жорстокість допускали обидві сторони. Спалені й збезлюднені хутори та села на західноукраїнській землі — це часто справа рук не бандерівців, хоч як би не переконувала у протилежному радянська пропаганда, а тих, хто з ними боровся. Без селян бандерівці не змогли б так довго протистояти державній військовій машині, їм ні на кого й ні на що було опертися, нізвідки було черпати ресурси для боротьби. Постійні облави, блокади цілих районів призводили до розгрому погано озброєних загонів УПА. Відчутним ударом для них стала загибель 5 березня 1950 р. головнокомандуючого УПА, керівника підпілля ОУН на західноукраїнських землях, голови УГВР Р. Шухевича. Його замінив В. Коваль (Крук), який у 1954 р. був схоплений органами держбезпеки. У збройній боротьбі загинуло не менше півмільйона патріотів. Та ідею самостійної України підхопили інші покоління борців. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток УРСР в повоєнні роки був складним і неоднозначним. Україна вийшла на міжнародну арену, в її кордонах було об'єднано більшість етнічних земель, відбулося врегулювання територіальних питань з Польщею та іншими сусідніми державами, відбудоване народне господарство. Однак УРСР була позбавлена можливості самостійно вести зовнішню політику, перебуваючи у фарватері зовнішньої політики СРСР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Підпільно-партизанська боротьба ОУН—УПА з тоталітарним режимом» з дисципліни «Політична історія України»
