Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних договорах
Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов’язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційни-ми угодами, здійснюються резидентами України лише через уповно-важені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами вико-нуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті. Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у фор-мах документарного акредитива, банківського переказу та ін. Мож-ливість використання тих або інших форм розрахунків може визна-чатися міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розраху-нків з окремими країнами. Вибір конкретної іноземної валюти і фо-рми розрахунків визначаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту. Зовнішньоекономічний контракт — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема: 1) умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил; 2) ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна оди-ниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та ва-люта платежу). Валюта ціни — це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а ва-люта платежу — це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов’язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу. Встановлення валютних курсів називається котируванням валю-ти. Воно буває двох видів: • пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іно-земної); • непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти). Співвідношення між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої валюти, називається крос-курс; 3) умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зо-бов’язань. Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в інозем-ній валюті». Цим Законом передбачено такі положення: 1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Пере-вищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ. 2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах від-строчення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 кален-дарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлен-ня векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акреди-тива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійс-нення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. 3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. 4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у роз-мірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перера-хованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. 5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пун-кті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протя-гом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента. 6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, кон-сигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати ін-дивідуальні ліцензії. Форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності. 1. Банківський переказ — це доручення клієнта банку перераху-вати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розра-хунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахун-ках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати: • боргових зобов’язань по раніше одержаних кредитах, авансо-вих платежах; • рекламацій за поставку неякісної продукції; • авансових платежів; • розрахунків нетоварного характеру (наприклад, аліментів зі США). Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим від-різняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньо-господарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розра-хунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера. 2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу това-рів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання пла-тежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і вироб-ником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних кор-порацій) і немає законодавчих обмежень. Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні доку-менти та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкрива-ється не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовлено-го строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд. 3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою: 1) одержання акцепту або платежу залежно від угоди; 2) видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу; 3) видачі документів на інших умовах. Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими: • фінансові — документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи); • комерційні — документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності). Існує два види інкасо: 1) чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супрово-джуються комерційними документами); 2) документарне (означає інкасо фінансових документів, що су-проводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів). У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальни-ка. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи по-траплять до покупця лише після оплати продукції. Існує два різновиди документарного інкасо: 1) документи проти платежу; 2) документи проти акцепту. Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому ви-падку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж. У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пе-ресилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і на-дає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку по-гашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпор-тер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці ви-вантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отриман-ня вантажа. 4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купі-влі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулю- ється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних ак-редитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і за-тверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документар-ний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоцію-вати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива. Інакше кажучи, документарний акредитив — це грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера. Банк, який видає зобов’язання, повинен виконати платіж експор-теру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клі-єнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту. Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця доку-ментарні акредитиви поділяються на: 1) непідтверджені; 2) підтверджені; 3) безвідзивні; 4) відзивні. У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акре-дитива. Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть піс-ля відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера. Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера об-межується тільки повідомленням експортера про відкриття акреди-тива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перера-хує йому відповідну суму. Підтверджений акредитив — це зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в країні експортера, а інший — у країні покупця). Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з прохан-ням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотри-мані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера по-відомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпор-тера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зо-бов’язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера. Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвер-дження акредитива банком експортера буде означати, що банк екс-портера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотри-манні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного — в країні імпортера, а іншого — в країні експортера). Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазна-чений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акре-дитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та ін.). Документарні акредитиви можуть передбачати подання експор-тером разом з іншими документами переказного векселя, виписано-го постачальником на: • банк імпортера; • імпортера; • інший банк, зазначений в акредитиві. Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого банку оформлені правильно, постачальник може вибрати один із спо-собів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива: • негайний платіж по векселю; • відстрочений платіж по векселю; • акцепт векселя; • облік векселя. Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя. Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резерв-ний, переказний, револьверний, компенсаційний. Револьверний акредитив — це зобов’язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний. У свою чергу, револьверний акредитив може бути: 1) комулятивний; 2) некомулятивний. Комулятивний — це коли невикористані суми можуть бути до-дані до наступного чергового внеску. Некомулятивний — якщо додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться. Компенсаційний акредитив — це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздріб-нюється на два простих акредитиви: • перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на по-середника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник; • другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому бенефіціаром є постачальник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних договорах» з дисципліни «Банківські операції»
