У роки війни в Україні одночасно діяли підпільний і партизанський рухи, організовані радянським урядом, а також підпільний рух опору, створений та спрямовуваний ОУН на боротьбу з окупаційними силами за здобуття незалежності України. Радянське підпілля і партизанський рух почали створюватися відповідно до директиви ЦК ВКП(б) і радянського уряду від 29 червня 1941 р., постанови ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ». ЗО травня 1942 р. Державним комітетом оборони країни був створений центральний штаб партизанського руху, а у липні 1942 р. — штаб партизанського руху в Україні, яким керував Т. Строкач. Найпомітніший слід в історії партизанської боротьби залишив путивльський загін, який згодом виріс у з'єднання під командуванням С. Ковпака. З'єднання пройшло рейдами по Україні 15,4 тис. км., громило на своєму шляху гарнізони, військові частини, залізничні мости і автошляхи. У Чернігівській області діяло з'єднання на ?| чолі з О. Федоровим, в Поліссі й Правобережжі — з'єднання О. Сабурова. За рішенням Українського штабу партизанського руху на території Сумської та Брянської областей з декількох загонів було створено з'єднання під командуванням М. Наумова. У Західній Україні діяли також диверсійно-розвідувальні загони Д. Медведєва, Ю. Себесяка та інші. Тільки влітку й восени 1943 р. партизани України знищили більше 20 тис. окупантів, розгромили 35 німецьких гарнізонів, підірвали 158 ешелонів з військовим вантажем. З нападом фашистської Німеччини на СРСР близький до петлюрівського уряду УНР (перебував у Варшаві) Тарас Бульба-Боровець сформував нерегулярну військову частину під назвою «Поліська Січ» з метою очищення цього регіону від залишків Червоної армії, що відступала. Наприкінці 1941 р. німці спробували розпустити цю частину, але Т. Бульба-Боровець відвів своїх бійців до лісів Полісся і Волині. У 1942 р. члени ОУН—Б і ОУН—М створили свої невеликі підрозділи на Волині. Того ж року ОУН—Б вирішила сформувати велику регулярну українську армію. До неї увійшли підрозділи Боровця (Тараса Бульби), загони ОУН—Б і ОУН—М, частина поліції. Навесні 1943 р. ОУН—Б переформувала свої військові частини під єдиним керівництвом, прийнявши назву УПА (Українська повстанська армія). Очолив УПА з серпня 1943 р. український офіцер, керівник розформованого загону «Нахтігаль» Роман Шухевич (Тарас Чупринка). У середині 1943 р. загони УПА роззброїли та нейтралізували групи «Поліської Січі» та частини (ОУН—М). Залишки загонів «Поліської Січі» були перейменовані в Українську народну революційну армію ( УНРА ) і продовжували боротися проти червоних партизан й німців до кінця 1943 р., коли Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий в концентраційний табір Заксен-гаузен. Наприкінці 1943 р. УПА стала єдиною військовою організацією, яка боролася проти німців і більшовицьких партизанів. Загони УПА під назвою Українського народного самозахисту, сформовані у Волині й Галичині, в серпні 1943 р. розбили з'єднання Ковпака під Деляти-ном під час Карпатського рейду. УПА виросла у велику армію. Вона дислокувалася на Поліссі, Волині й Галичині. У 1943—1944 рр. її чисельність становила приблизно 40 тис. вояків. У липні (11—15 липня ) 1944 р. з ініціативи ОУН—Б, неподалік від Самбора (Галичина), таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних організацій Західної України (крім ОУН—М) і створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). У прийнятих резолюціях містився заклик до більшої терпимості до ідеологій, відмінних від ідеології інтегрального націоналізму. УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднуватися проти Москви. УПА не тільки виступала проти нацистів і більшовики, але й проти польської Армії Крайової (АК), яка прагнула контролювати Волинь, Полісся, Холмщину. ОУН вваляла за необхідне виселити поляків з територій, де компактно проживала більшість українців. Суперечності були Дуже гострі. Сталося так, що замість боротьби з окупаційними нацистськими військами відбувалося взаємознищен-вя ДЮдей української та польської національностей.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Створення УПА партизанський рух.» з дисципліни «Політична історія України»
