Впровадження паспортної системи як засобу обмеження прав людини
Зміцненню тоталітарного режиму сприяло запровадження паспортної системи. До 1932 р. паспортів у СРСР взагалі не було (крім закордонних). Вони були анульовані у 1923 р. Особу можна було засвідчити, подавши будь-який документ (профспілковий квиток, червоноармійську книжку тощо). Замість паспортів у 1923 р. використовували посвідчення особи, але мати його було не обов'язко-^ (в законі вказувалося, що громадяни мають право на їх отримання). Видавали такий документ місцеві органи влади на підставі слів громадянина, тобто він не був достатньо достовірним, не мав ні фотографії (тоді це було ведешево), ні словесного портрету (прикмет, як в дореволюційних паспортах). 310 Політичні режими на українських землях у 20—30-ті роки XX ст. У грудні 1932 р. були запроваджені паспорти та їх обов'язкова прописка спочатку в Москві, Ленінграді, столицях союзних республік і деяких великих портових містах. Безпосереднім приводом до запровадження паспортної системи стало різке зростання карної злочинності серед міського населення, здебільшого за рахунок масової міграції сільського населення у містах. Там на них чекали величезні труднощі з житлом, голод, проблеми з адаптацією до міського життя. Все це призвело до різкого збільшення кількості вбивств, пограбувань, злісного хуліганства. Впливало й те, що багато селян, які мігрували у міста, були роздратовані політикою радянської влади. Адже перед загрозою розкуркулювання вони кидали свої господарства, втікаючи у великі міста, де легше було сховатися. Тільки у 1929—1930 рр. «саморозкурку-лились» і втекли у міста більше 200 тис. сімей (до мільйона осіб). Поряд зі зростанням рівня карної злочинності були й інші (соціально-політичні, економічні) причини запровадження паспортної системи. Передусім вона надавала змогу прикувати селянина до села. Оплата праці та рівень життя на селі в той час були надзвичайно низькими. Колгоспники працювали за трудодні, на які мало що видавали, а практично — за право користуватись присадибною ділянкою, завдяки якій і жили. Покинути село без паспорта було неможливо. З 1940 р. паспорти були запроваджені в усіх містах і селищах міського типу, але у сільській місцевості їх не видавали. Хоча Конституція СРСР 1936 р. проголосила рівність громадян і відмінила обмеження прав за класовою ознакою, але, фактично, паспортна система обмежувала права селянства (право на пересування, вибір місця проживання і роду занять). Паспортний режим з обов'язковою пропискою паспортів мав регулювати чисельність населення міст. Великі міста тоді краще постачалися, жити там було зручніше, дешевше. Тому і використовувались адміністративні; методи регулювання чисельності їх населення. Паспортна система давала змогу краще контролювати кожну людину, тому була дуже зручною тоталітарному режиму, адже кожна особа підлягала обліку, відомо було її місце проживання, походження, пересування. Запровадження в УСРР у 1933 р. паспортної системи супроводжувалось широкомасштабною «чисткою» міст від «ворожих елементів». Тільки з Харкова (тодішньої столиці України) слід було виселити 50 тис. осіб — біженців, які зуміли прорватися через кордони, зведені навколо голодуючих районів, а також «куркулів», які втекли з села-Створення командно-адміністративної системи в економіці...
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Впровадження паспортної системи як засобу обмеження прав людини» з дисципліни «Політична історія України»
