Позбавлена самостійності система виборних рад фактично була підсистемою, коліщатком масштабної політичної структури, яка охопила всі сторони життя суспільства. Вибори до рад були безальтернативними, висування кандидатів регламентовувалося партійними органами. Навесні 1919 р. український суверенітет, досягнення державотворення були анульовані. Декрет Центрального виконавчого комітету Росії, схвалений у травні 1919 р. Всеукраїнським Центральним виконавчим комітетом, проголосив повне підпорядкування інтересам Раднаркому Росії матеріальних, сировинних і трудових ресурсів України, безконтрольне господарювання в ній. Як державне утворення Україна перестала існувати, на її території, як і по всій Росії, запроваджувалося губернське управління. Будь-який спротив жорстоко карався. Кримінальне законодавство передбачало покарання не тільки за скоєне діяння, але й за задум, за недонесення. Наприкінці 1920 р. масове незадоволення сільського населення України досягло апогею, більшість сіл республіки контролювалася повстанцями. Під час масового повстанського руху було утворено десять соціалістичних республік, їх керівники здатні були консолідуватися навколо ідеалів Української соціалістичної держави в разі її міжнародного визнання, творити соціалістичну державу за неокупа-ційних та мирних умов. Москва протистояла цьому, вважаючи неприпустимою незалежність України. «Союзний договір між РСФСР і УСРР» було підготовлено без участі української сторони. Його розробили в ЦК РКП(б), підписали В. Ленін, Г. Чичерін і X. Раковсь-кий. Договір відбивав інтереси Росії, закріплюючи військове, господарське і зовнішньоторговельне підпорядкування України московським наркоматам. Слухняна більшість VIII Всеукраїнського з'їзду Рад (кінець грудня 1920 р.) затвердила його в останній день своєї роботи. Зміст договору засвідчував, з одного боку, незалежність і суверенність обох республік, форма співіснування яких залишалася, як і раніше, військово-політичною. Українські наркоми були уповноваженими наркомів РСФСР. Формально це зберігало фасад української псев-Додержави, але вище партійне керівництво Москви виношувало плани про пряме підпорядкування України. Диктатура системи «РКП(б) — радянська влада» спи-Ралася не тільки на насилля, але й намагалася переконувати маси з допомогою досить привабливих гасел, що мобілізували мільйони на виконання завдань, які партійне-Радянське керівництво оголошувало першочерговими. 240 Національно-демократична революція в Україні... Постійно контрольовані ідеологічні, емоційні зв'язки з масами більшовики використовували для докорінної перебудови свідомості громадян. Утримуючи всю повноту політичної влади й управлінські важелі, партійний апарат фактично ні за що не відповідав, а радянські органи виконували лише розпорядчі функції. Така форма керівництва породжувала бюрократизм, сваволю, підлабузництво, висунення малокомпетентних, морально непідгото-влених до владних функцій осіб. Влада все більше концентрувалася на найвищому рівні ієрархічно сконструйованої адміністративно-командної системи. Поступова, підміна виборних органів апаратними структурами біль-, шовицької партії спричинила відрив державної партії від | мас. Ця підміна була неминучою внаслідок диктаторсь- > кої природи самої влади. Аналогічну еволюцію пережили ради, ставши підсобними органами партії, яка використовувала систему виборів як ширму для прикриття своєї І необмеженої сваволі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Більшовицька влада в Україні» з дисципліни «Політична історія України»
