“Перебудова” та проголошення державного суверенітету
У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова, який проголосив курс на “перебудову” (“перестройку”) з метою побудови “гуманного демократичного соціалізму”. Головними складовими нового курсу стали: “прискорення” і реформування економіки; нове політичне мислення та міжнародне співробітництво; гласність, демократизація, виникнення багатопартійної системи і т. п. Проте перебудова як “революція згори”, не досягла поставлених цілей. Натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес “знизу”, який призвів до знищення тоталітарної системи. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України. Значним поштовхом до пробудження суспільства спричинилася аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., яка мала катастрофічні екологічні й економічні наслідки. Катастрофа відкрила очі мільйонам людей на напівколоніальне становище України. Найперше виступила інтелігенція, невдоволена повільними темпами перебудови у республіці. Виник конфлікт між консерваторами з оточення В.Щербицького і групою письменників (О.Гончар, І.Драч, Д.Павличко та ін.), котрі виступили з різкою критикою мовної та екологічної ситуації у республіці. Чільне місце серед політичних організацій належало Українській Гельсінській Спілці, яка взяла на себе роль інтелектуального центру та лідера народної опозиції. Оприлюднена у 1988 р., “Декларація принципів” засвідчила, що УГС з правозахисної перетворилася на “типово політичну” організацію. Вона першою в Україні заявила про необхідність побудови самостійної незалежної держави. У лютому 1989 р. у Літературній Україні був опублікований проект програми Народного руху України за перебудову і тоді ж при СПУ було утворено Товариство української мови ім. Т.Шевченка (ТУМ) на чолі з Д.Павличком. Навесні 1989 р. вперше в радянській історії відбулися вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі. Незважаючи на обмеженість виборчого закону та опір властей, народними депутатами від України було обрано багатьох прихильників радикальних реформ. Пожвавилася діяльність неформальних організацій (Товариство Лева, Зелений світ, “Меморіал”,ТУМ та ін.). Вони оприлюднювали інформацію з болючих проблем сучасності та відчутно опонували Комуністичній партії. У вересні 1989 р. виник Народний Рух України (НРУ) – перша масова політична організація, яку очолив І.Драч і яка фактично перебувала в опозиції до КПРС. За ухваленим у жовтні 1989 р. “Законом про мови в Українській РСР” українська мова отримала статус державної. У січні 1990 р. до дня соборності українських земель опозиційними силами був організований “живий ланцюг” від Івано-Фран-ківська через Львів до Києва. У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та до місцевих Рад. На цей раз Закон про вибори був значно демократичнішим. Депутати обиралися прямим таємним голосуванням з альтернативних кандидатур. І хоча обрання народних депутатів відбувалося в умовах однопартійної системи й монополії КПУ на засоби масової інформації, з 442 депутатів 111 користувалися підтримкою Демократичного блоку, який утворився напередодні виборів з ініціативи РУХу та близьких до нього організацій. Демократи перемогли у 5-ти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській. Але в цілому в Україні КПУ зберегла свої позиції. Більшість депутатів Верховної Ради залишилися прихильниками компартійного курсу. У березні 1990 р. М.Горбачова було обрано Президентом СРСР. Вибори до місцевих Рад засвідчили переконливу перемогу демократичного блоку у Галичині, менш переконливу – у Києві та Харкові. Вперше у трьох західних областях компартія змушена була перейти в опозицію. Хоча вибори 1990 р. не привели до повної перемоги демократії, вони мали величезне значення для України. Похитнулася монополія Компартії на владу. Уперше в історії Україна одержала демократично обраний парламент. Над будинками міських Рад Стрия, Львова та ін. вперше за радянський період замайоріли синьо-жовті національні прапори. Подібно вперше в Україні 26 квітня офіційно вшановано як день Чорнобильської трагедії. Влітку 1990 р. новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У цій ситуації М.Горбачов запропонував укласти новий союзний договір, що передбачав збереження єдиної держави. Народна Рада на чолі з І.Юхновським, що організувалася у Верховній Раді УРСР як опозиційна вимагала рішуче декларувати намір України до незалежності. 16 липня 1990 р. Верховна Рада 12-го скликання ухвалила історичний документ - “Декларацію про державний суверенітет України”. Проголошувалися самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність у зовнішніх зносинах; верховенство Конституції та законів республіки; виключне право народу України на володіння, користування й розпорядження національним багатством республіки; право на власні збройні сили тощо. У Декларації зазначалося, що “громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило на території республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР”. Декларувався намір України бути нейтральною державою і дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Стосовно громадянства, було ухвалене компромісне формулювання: “Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР”. Внаслідок протидії комуністичної більшості, Верховна Рада відхилила пропозицію демократичного крила надати Декларації силу конституційного закону. 23 липня 1990 р. Головою Верховної Ради було обрано Леоніда Кравчука. Відтепер найважливішим завданням було реалізувати основні положення Декларації. Зокрема, 3 серпня було ухвалено Закон “Про економічну самостійність Української РСР”. Прикметно, що проголошення державного суверенітету збіглося із відзначенням 500-річчя українського козацтва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «“Перебудова” та проголошення державного суверенітету» з дисципліни «Історія України»
