Під владою Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслідки
Після занепаду Київської Русі і Галицько-Волинського князівства українські землі надовго втратили свій державницький статус. Цим максимально повно скористалися сусідні держави ─ Польща, Угорщина, Литва, Московія, Молдавія, Туреччина і Крим. До Великого Князівства Литовського у ХІV ст. увійшли Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина, Східна Волинь, Поділля; до Польщі – Галичина, частина західної Волині та західне Поділля; до Угорщини – Закарпаття; до Молдавії – Буковина та Покуття (згодом ці землі перейшли під владу Османської імперії). Москва на початку ХVІ ст. захопила Чернігово-Сіверщину. Отже, переважна більшість теперішніх українських земель у ХІV ст. потрапила під владу Литви і Польщі, але становище цих земель значно відрізнялося. У Литві було збережено стару систему управління (“старовизни не чіпаємо, новизни не вводимо”); руське законодавство, мова, православна релігія і культура не переслідувалися, а навпаки – набули офіційного статусу; руська народність переважала у чисельному і територіальному відношеннях; православні становили близько 90% усіх жителів цієї держави. Руське боярство брало участь в управлінні державними справами, а литовська знать поступово асимілювалася, хрестилася за православним обрядом, зростала кількість змішаних шлюбів тощо. У Литві широко використовувалася політична і культурно-релігійна спадщина Київської Русі, що проявлялося в усіх сферах соціально-політичного, господарського і духовного життя. Продовжували діяти місцеві юридично-правові норми, звичаєве право і судова практика. На них у значній мірі ґрунтувалися прийняті у 1529, 1566 і 1588 рр. Литовські Статути. У литовський період була створена визначна пам’ятка староукраїнської мови - знамените Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.), що на ньому тепер приймають присягу Президенти України. Тому цілком закономірно учені вважають Литовську державу спадкоємцем і продовжувачем традицій Києворуської держави. Велике князівство Литовське, яке у ХІV – середині ХVІ ст. складалося в основному із слов’янських земель, було, по суті, державою Литовсько-Руською. Після занепаду Галицько-Волинського князівства, Литва, подібно до північно-східної Московської держави, виступала об'єднуючим центром південно-західних руських земель. Натомість під владою Польщі було швидко скасувано давньоукраїнське право і судочинство, запроваджено польський адміністративно-правовий устрій (Руське, Подільське і Белзьке воєводства), а місцевих бояр та князів зрівняно в правах з польською шляхтою. Розпочалося насильницьке окатоличення православного люду та закріпачення селян. Урядові посади могли займати тільки католики, офіційно визнаними були лише польська і латинська мови, руська (староукраїнська) мова переслідувалася. Значного розмаху набули польська і німецька колонізація, запровадження Магдебурзького права, утиски православних, зростання панщини. Литовсько-Руська держава. Велике князівство Литовське (ВКЛ) утворилося у XIII ст. внаслідок консолідації окремих литовських племен (литвини, жмудь, пруси, ятвяги та ін.) в умовах загрози з боку німецьких рицарів-хрестоносців. Першим правителем об'єднаного литовського князівства став Міндовг (Мендовг). Князь Гедимін (1316-1361 рр.) захопив Берестейську землю, Дорогочин, Турово-Пинське князівство, а на Волині у 1320-х рр. поставив князем свого сина Любарта. Гедимін першим почав титулувати себе "королем литовців і руських" та заснував нову столицю - Вільно (Вільнюс). Найбільших успіхів у "збиранні" українських земель добився син Гедиміна Ольгерд (1345-1377 рр.), який приєднав до Литви Чернігово-Сіверщину, Київщину, Переяславщину, Поділля. Завдяки литовській експансії українські землі звільнялися від монголо-татарського панування. У 1362 (1363) р. відбулася битва литовсько-руських військ з монгольськими ордами на річці Сині Води (ліва притока Південного Бугу). Разом з тим, формувалися передумови литовсько-польського зближення. За підписаною у 1385 р. Кревською унією, великий князь литовський Ягайло одружився з королевою Польщі Ядвігою та отримав титул короля; натомість він зобов’язувався навернути литовців у католицизм, а землі Литви та України приєднати до Польської корони. Такі наміри викликали протидію литовсько−руської опозиції на чолі з князем Вітовтом (1392-1430 рр.), двоюрідним братом Ягайла. Вітовт був одним із наймогутніших литовських князів. Він поширив владу Литви до Причорномор’я і Криму, але зазнав поразки від татар на р. Ворсклі у 1399 р. У 1410 р. спільно з польським королем розбив німецьких лицарів у Грюнвальдській битві (теп. територія Польщі). У цій битві поряд з поляками, литовцями і чехами, брали участь українці. Будучи рішучим противником польсько-литовського державного об'єднання, Вітовт уклав із Ягайлом Городельську унію (1413 р.), яка підтверджувала існування ВКЛ як окремої незалежної держави. Спираючись на литовське боярство, Вітовт проводив всередині країни сильну централізаторську політику. Він усунув від влади, у тому числі на українських землях, місцевих удільних князів, замінивши їх намісниками. Активно сприяв розвитку господарства, міст, ремесел і торгівлі, заохочував до переїзду на його землі кращих майстрів. При ньому Луцьк став другою столицею ВКЛ; саме тут у 1429 р. скликав з’їзд європейських монархів з метою своєї коронації. Однак, внаслідок протидії з боку Польщі, він так і не був коронований. Після смерті Вітовта короткотривало Великим князем Литовським став бунтівний брат Ягайла Свидригайло (1430-1432 рр.). Він вславився тим, що будучи католиком, обстоював інтереси руської православної знаті та литовської опозиції. Православні вбачали у ньому свого лідера; однак, маючи занадто пристрасну і запальну вдачу, Свидригайло виявився невдалим політиком і полководцем. У 1435 р. військо Свидригайла зазнало нищівної поразки. Загинуло багато людей, а 42 руських православних князів потрапили у полон. Свидригайло змушений був рятуватися втечею. У 1452 р. по смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну литовську провінцію. У 1471 р. така ж доля спіткала Київське удільне князівство. Із скасуванням Київського князівства Литва остаточно відійшла від проголошеного раніше принципу: новизни не вводити, а старовизни не чіпати. У 1481 р. православні князі організували змову проти Литви, але зазнали поразки. Також у 1508 р. відбувся збройний виступ під керівництвом Михайла Глинського. На противагу зростаючим у Литві впливам католиків, православні князі почали все більше схилятися до союзу і покровительства Московської держави. Союзником останньої виступило Кримське ханство, що сформувалося у середині ХV ст. У 1475 р. кримський хан потрапив у васальну залежність від Туреччини, приблизно тоді ж вони розпочали спустошуючі напади на Україну, які фактично не припинялися впродовж трьох століть. Особливістю кримського державного утворення була його постійна спрямованість на захоплення ясиру (бранців). Чотирма основними шляхами "битими ординськими", - Чорним, Кучманським, Муравським та Золотим (Покутським) − на прудконогих і витривалих конях спеціально вирощеної породи, татари проникали далеко вглиб Поділля, Київщини, Волині і навіть Галичини, Польщі, Молдавії, інших сусідніх земель. Вони буквально знекровлювали український народ, забираючи його найкращі сили, інших безжалісно винищували. За приблизними підрахунками, Русь−Україна внаслідок кримсько-татарських нападів втратила щонайменше 2−2,5 млн. чол. У 1482 р. кримський хан Менглі−Гірей жорстоко пограбував і спалив Київ, багатьох його жителів і воїнів було вбито, решту забрано у Крим. Деякі золоті речі із Софії Київської кримський хан відправив у подарунок цареві Івану III. Москва вдало скористалася релігійним фактором, поширюючи чутки про насильницьке покатоличення руських земель у ВКЛ та виступаючи у ролі захисника православних. На початку ХVІ ст. до Московської держави відійшла більша частина Чернігово-Сіверщини, Брянщина, Смоленщина і деякі білоруські землі. І саме у цей період обґрунтовується бачення Москви як III Риму, тобто вселенського православного царства, що прийшло на зміну Римській і Візантійській імперіям. За таких обставин дійшло до литовсько-польського державного об’єднання. У 1569 р. на сеймі у Любліні було досягнуто угоди про створення Речі Посполитої. Об’єднання було вигідне насамперед Польщі, і, щоб схилити на свій бік литовську, українську та білоруську шляхту, польський король Сигізмунд ІІ Август надав їм деякі привілеї, а тим, хто виступав проти унії, пригрозив суворими репресіями. За цією угодою до Польщі відійшли Волинь, Брацлавщина, Поділля й Київщина. В адміністративному відношенні територія України була поділена на Київське, Волинське, Брацлавське, Белзьке, Руське і Подільське воєводства. З початку ХVІІ ст. до складу Речі Посполитої увійшла ще й Чернігівщина. Укладання Люблінської унії призвело до значного посилення економічного та національно-релігійного гніту в Україні. Посилилась експансія католицизму та денаціоналізація української знаті. Зростання фільваркового господарства і панщини призвело до обезземелювання та закріпачення селян, які становили близько 80% населення. Протидія польській експансії проявилася насамперед у національно-культурній сфері. Найвідоміший і найбагатший представник православної знаті, якого називали “стовпом православ’я”, князь В.-К.Острозький (1527-1608 рр.), у 70-х рр. XVI ст. своїм коштом заснував школи у Києві, Турові, Володимир-Волинському та знамениту Острозьку академію – першу вищу школу в Україні, важливий осередок європейської науки на східнослов'янських землях. Під патронатом князя в Академії працювали видатні педагоги та вчені: Г.Смотрицький, Д.Наливайко, В.Суразький, Д.Палеолог, К.Лукаріс та ін. Учнями її були майбутній гетьман Петро Сагайдачний, архієпископ Мелетій Смотрицький та ін. В острозькій друкарні, в якій деякий час працював Іван Федоров, було видано чимало книг, найвідомішою серед яких стала “Острозька біблія”(1581 р.). Князю В.-К.Острозькому належить особлива роль у полемічній боротьбі, що розгорнулася наприкінці ХVІ ст. між православними, уніатами і католиками. Майже уся родина Острозьких окатоличилася, що наглядно засвідчує усю трагічну ситуацію в Україні наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Під владою Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслідки» з дисципліни «Історія України»
