Дещо тривалішим виявився термін існування Української комуністичної партії (УКП), створеної на початку 1920 р. з лівого крила УСДРП. Вона нараховувала УКП всього близько 300 осіб. Лідерами партії були А. Річицький, Ю. Лапчинський, Б. Антоненко-Давидович. Ця партія прагнула більшої самостійності для України, заявляла про невизнання політики радянської влади з аграрного питання, про необхідність створення своєї української економіки, власної армії, виступала проти русифікаторської політики КП(б)У, проти входження України до СРСР. З III з'їзду (1922 р.) одна частина її членів прагнула до союзу з націоналістичними силами, а друга намагалася налагодити контакт з КП(б)У. В умовах відсутності інших партій УКП могла б стати центром притяжіння опозиційних більшовикам елементів, але вона була занадто дрібною організацією. Д. Ма-нуїльський, який був у 1921 р. першим секретарем ЦК КП(б)У, говорив, що вся ця партія може поміститися на одному дивані. Керівництво КП(б)У дозволяло цій партії існувати й надавало фінансові субсидії, створюючи ілюзію плюралізму. Зрештою, ця гра більшовикам набридла, і в жовтні 1924 р. ЦК КП(б)У схвалив курс на ліквідацію УКП. Спроба УКП вступити в Комінтерн закінчилася невдачею. 14 грудня 1924 р. Президія Виконкому Комінтерну прийняла рішення про розпуск УКП, мотивуючи це тим, що партія є націоналістичною і її діяльність спрямовано на розкол сил пролетарської диктатури. Незважаючи на спроби ряду делегатів IV з'їзду УКП у березні 1925 р. зберегти її, було прийнято рішення про її саморозпуск. У 1921-1922 pp. заявили про саморозпуск також Єврейська комуністична спілка (Комфарбан) та Єврейська комуністична партія «Паолей-Ціон», які пропагували ідею еміграції євреїв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «УКП» з дисципліни «Історія України»
