Державна політика в галузі охорони праці базується на прин-ципах: • пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відпові- дальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; • комплексного вирішення завдань охорони праці на базі на-ціональних програм з цих питань та з урахуванням інших напря-мів економічної і соціальної політики, досягнень науково-технічного прогресу, діяльності в галузі охорони навколишнього середовища; • соціального захисту працівників, повної компенсації шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; • встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів діяльності; • використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; • здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; • забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні аспекти охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці, а також спів-робітництво і проведення консультацій між власниками та пра-цівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони на місцевому та державному рівнях; • міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, вико-ристання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці. Слід знати, що держава дає гарантії права працівникам на охорону праці: • при укладанні трудового договору працівник має бути поін-формований власником під розписку про умови праці на підпри-ємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідли-вих виробничих факторів, які поки що не можуть бути усунені відомими засобами, та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства; • умови праці на виробничому місці, рівень безпеки техноло-гічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан засобів захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці; • працівник має право відмовитись від дорученої роботи, як-що створилась виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я. За період простою з цих причин працівникові виплачу-ється компенсація згідно із законодавством; • працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести за їхньою згодою на таку роботу тимчасово або без обмеження строку. Оплата праці провадиться згідно із законодавством; • усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захво- рювань; • працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, мають право на одержання безоплатно лікуваль-но-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газової солоної води, скорочену тривалість робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації. На роботах зі шкідливими умовами праці, а також роботах, пов’язаних із за-брудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видають безоплатно за встановленими нор-мами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індиві-дуального захисту та знешкоджувальні засоби; • власник зобов’язаний компенсувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також спла-тити потерпілому одноразову компенсацію. Розмір одноразової компенсації встановлюється колективним договором; • у разі смерті потерпілого розмір одноразової компенсації повинен бути не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, крім того не менше однорічного заробітку на кожного утриманця по-мерлого, а також на його дитину, яка народилась після смерті; • власник відшкодовує потерпілому також витрати на лікуван-ня, протезування, по догляду за ним та інші види медичної і соці- альної допомоги. За працівниками, які втратили працездатність через нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у вста-новленому порядку інвалідами. Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втра-тили працездатність, він зобов’язаний відрахувати до державного Фонду сприяння зайнятості кошти у розмірі середньорічної заро-бітної плати за кожне нестворене робоче місце для таких осіб; • забороняється використання праці жінок на важких роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Не допу-скається залучення жінок до праці у нічний час, за винятком окре-мих галузей і виробництв, де це викликано особливою необхідніс-тю. Вагітні жінки на час вагітності переводяться на іншу, легку роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів, міністерства, місцева адміністрація, комітет по нагляду за охороною праці. Кабінет Міністрів України: — забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці; — затверджує національну програму поліпшення стану безпе-ки, гігієни праці та виробничого середовища; — визначає функції міністерств, інших органів виконавчої влади по створенню безпечних і нешкідливих умов праці та на-гляду за охороною праці; — визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці. Державний комітет по нагляду за охороною праці: — здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; — розробляє національні програми поліпшення безпеки, гігіє-ни праці та виробничого середовища; — координує роботу міністерств, інших органів влади у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; — опрацьовує і переглядає систему показників обліку умов безпеки праці; — бере участь у міжнародному співробітництві з питань охо-рони праці, вивчає світовий досвід у цій галузі, організовує вико-нання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; — одержує інформацію, необхідну для виконання покладених на комітет завдань. Міністерство праці та соціальної політики: — здійснює державну експертизу умов праці з участю установ державного санітарного нагляду; — вивчає порядок проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці; — бере участь у розробці міжгалузевих нормативних актів з питань охорони праці. Інші міністерства: — проводять єдину науково-технічну політику в галузі охоро-ни праці; — розробляють і реалізують комплексні заходи щодо по-ліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в галузі; — здійснюють методичне керівництво діяльністю підпри-ємств галузі з охорони праці; — укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці; — фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці; — організують у вставленому порядку навчання і перевірку знання правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі; — створюють у разі необхідності професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування; — здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
