Найвищої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978-1015 РР-) Ярослава Мудрого (1019-1054 pp.) Володимир значно розширив межі держави, приєднавши Червону Русь, захопив частину литовських земель, Закарпаття, оволодів Корсунем у Криму. Територія держави близько 1000 р. досягла 800 тис. км2 і стала найбільшою в Європі; її населення складало 5 млн осіб. Ураховуючи розміри й могутність, Київську Русь можна класифікувати як імперію. Це була поліетнічна держава. Крім слов'ян, до неї входило ще понад 20 різних народів. Володимир реформує місцеве управління, ліквідує племінну автономію, усуває від влади місцеві династії «світлих князів» і ставить замість них своїх синів або намісників (тисяцьких, посадників). Тим самим він зміцнив центральну владу і вплив своєї династії. Держава поділялася на землі-уділи, де центрами були великі міста (Новгород, Полоцьк, Муром тощо). За формою державного правління Київська Русь була монархією. Уся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосереджувалася в руках великого князя. Його влада була спадковою. Усі вищі ступені феодальної ієрархії опинилися в руках одного князівського роду, молодші представники якого знаходилися з великим київським князем у відносинах васалітету-сюзеренітету. Значне місце в політичній системі держави посідала князівська дружина (регулярне військо). Узагалі збройні сили складалися з трьох основних частин: 1) великокнязівської дружини, дружини місцевих князів; 2) народного ополчення (воїв); 3) найманих загонів. Дружина була ядром війська, саме на неї спирався князь у здійсненні військових походів, збиранні данини, з нею радився щодо проведення політики. Київська дружина ділилася на старшу (бояри, мужі) й молодшу (отроки, діти боярські). Боярська рада була необхідним елементом управління державою. Проте вона не мала чітко окресленого складу, компетенції. У дружину князь міг включати не лише представників родової знаті, а й тих, кого вважав корисним. З дружини виходили представники князівської адміністрації — посадники, тисяцькі. Певний час продовжує існувати віче (народні збори), у якому брали участь голови родин з жителів міста, але вирішальну роль відігравали бояри та «старці градські». Важливою функцією віча було комплектування народного ополчення. Віче
37
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
збиралося нерегулярно, тільки для вирішення найгостріших питань організації оборони й походів, опозиції діям князя. На вічах голосів не підраховували — перемагали ті, кого явно було більше. Зі зміцненням влади князів віче поступово відмирає. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони теж тільки перед ним. Існувала так звана десяткова система управління (тисяцький — соцький — десяцький). Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчі судові урядовці називалися вірниками, мечниками, отроками. Органом місцевого селянського самоврядування була верв — сільська територіальна община. Вона була колективним власником земель, діяла на засадах кругової поруки, виконуючи перед князівською адміністрацією фінансові, поліцейські та господарські функції. Кожна «земля» концентрувалася навколо столиці-«міста». Усі інші міста цієї землі вважалися тільки «пригородами» (тобто меншими містами). Сільські райони були відомі як волості. Цей термін, що означає «влада», використовувався для позначення сільського району, тому що район управлявся столичним містом. Князь представляв монархічний аспект у Київській Русі, дружина — аристократичний, а віче — демократичний. За Володимира зникають племінні назви (поляни, сіверяни тощо) і з'являються територіальні: кияни, чернігівці. Це означало суттєві зміни у структурі держави, свідчило про інтеграцію етнічних процесів. Київська Русь класифікується як ранньофеодальна держава. Головними ознаками існування державності були наявність публічної влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним, а не племінним принципом, збирання данини для утримання апарату влади. Території племінних княжінь підкоряються київському центру, на них поширюється його система управління. Ранньофеодальний характер держави виявлявся в тому, що власність на землю продовжувала залишатись колективною. Земля належала панівній групі загалом, князеві з дружиною та боярами. Зберігалися пережитки первіснообщинного ладу: повинності селян обмежувалися сплатою данини; зберігався звичай «кровної помсти», для вирішення найважливіших питань населення збиралося на загальні збори — віче; для оборони скликалося народне ополчення. Хрещення русі Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різною культурою, релігією, тому Володимир шукає об'єднуючі чинники, особливо в ідеологічній сфері. Спочатку він реформує язичницьку релігію, зво- 38
Модуль 1. Стародавня і середньовічна історія України дить її до 6 богів, але потім звертається до християнства. Йому імпонувала ідея, яку вже втілили в сусідніх державах: єдиний Бог в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. Вибір упав на християнство в православному варіанті, оскільки воно було поширене у Візантії — найближчій сусідці Русі, яку київські князі певною мірою намагалися копіювати. Очевидно, Володимиру подобалося те, що ця церква знаходиться під контролем держави і проповідує тезу про те, що будь-яка влада — від Бога. 988 р. Володимир охрещує Русь, за що його церква потім оголошує рівноапостольним, «святим». Князь призначив 1/10 (десятину) своїх доходів на утримання церкви. Уведенням християнства Володимир підніс міжнародний авторитет Русі, сприяв поширенню культури в багатьох аспектах (архітектура, освіта, мораль). Проте прийняття християнства в православному варіанті істотно віддалило Русь від Західної Європи, де панував католицький варіант християнства, і багато в чому детермінувало історію і подальший розвиток Русі-України. У програмі Володимира з хрещення Русі можна виділити три напрямки: 1) будівництво церков; 2) освіта; 3) доброчинність. Перша церква — церква святого Василя, заступника Володимира — була зведена за його наказом на пагорбі, де раніше перебував ідол Перуна. Потім був побудований складніший за архітектурою собор — церква Успіння Богородиці в Києві, так звана Десятинна церква — її фундаменти збереглися до нашого часу. Величний новий храм повинен був справляти незабутнє враження на вчорашніх язичників — киян, наочно свідчити про велич християнського Бога. Пишністю вражало й внутрішнє оздоблення храму — мармурові різьблені капітелі, мозаїчний і фресковий живопис. Десятинна церква була оточена кам'яними палацами, у тому числі князівською гридницею — місцем бенкетів князя і його дружини. На площі стояли античні статуї табронзова квадрига коней, вивезені Володимиром з Корсуні. Сюди близько 1000 р. були перенесені останки великої княгині Ольги. Тут був похований і сам Володимир Святославич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Князь Володимир Великий» з дисципліни «Історія України»
