Царський уряд, зруйнувавши Запоріжську Січ у 1775 р., дуже скоро пожалував свого нерозважного кроку. Потреба в військовій організації, якою було Запоріжжя, не дала заступити себе регулярним військом у безустанних воєнних сутичках з Туреччиною. Колиж за Дунаєм станула Нова Січ, москалі рішили протиставити їй якусь противагу. Тому вже в 1776 р. проголошено формування двох «пікінєрських» полків, у які, в першу чергу, створено доступ колишнім запоріжцям. Колиж організація пікінєрів не йшла, колишній, запоріжський старшина Сидір Білий дістав доручення зформувати чисто козацький відділ. В 1784 р. оформилося нарешті Божське Козацьке Військо, якому відведено землі поміж Богом і Дністром. В 1791 р. боролися божські козаки, під проводом полковника Антона Головатого з турками. На усті Дніпра здобули вони фортецю Березень, чим причинилися до здобуття Очакова. За хоробрість дістали від москалів щедрі нагороди й нову назву «Війська вірних чорноморських козаків». В 1792 р. переведено чорноморців на Кубань, де вони заснували місто Катеринодар. Було їх тоді до 7.000, а коли до них почали приставати втікачі з Задунайської Січі, сила їх помітно зросла. Якийсь час звали себе кубанці «Буджацьким, або Усть-Дунайським Козацьким Військом». В основу організації нової козаччини лягли старі традиції й звичаї Запоріжжя, але вже в новій формі. В першу чергу кубанські козаки закинули запоріжську безженність і замісць жити по курінях, почали жити хуторами і слободами, що їх звали «станицями». В 1813 і 1832 рр. переведено тут козаків з козацьких полків колишньої Гетьманщини, а в 1832 р. на те, щоби приспішити заселення Кубані, набрано на Україні дівчат і послано чорноморцям. На Кубань тікали й селяне; їх хоч і не записувано в козацькі реєстри, всеж таки залишувано вільними хліборобами. В 1864 р. перейменовано чорноморців на Кубанське Козацьке Військо, але рівночасно влито в них багато неукраїнського елєменту з так званих «лінейних», московських козаків. Зчасом обмежено їх автономію, а давні клейноди й деякі залишки в устрою й організації перемінилися тільки в зовнішну, декоративну форму, насправді вже регулярної частини московської армії. Зате, коли вибила для України Велика Година, серед кубанців віджили старі запоріжські традиції й їм довелося ще раз в історії блиснути семибарвною веселкою слави в змаганню за Національне Визволення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кубанська козаччина» з дисципліни «Велика історія України»
