Безпосередня залежність української церкви від царгородського патріярхату, була сіллю в оці москалів, від часу зєдинення України з Московщиною. Київські митрополити — Сильвестер Косів, Діонізій Балабан і нарешті Осип Нелюбович Тукальський (1663-1675) дивилися з призирством на некультурну Москву та не хотіли й чути про яку небудь залежність української церкви від московського патріярхату. Навіть такий політичний москвофіл, як чернигівський архієпископ Лазар Баранович, що з наказу Москви заступав митрополита, високо цінив автономію української церкви, і щойно за гетьманування Самійловича вдалося Москві здійснити свій давній плян підчинення української церкви московському патріярхові. Дня 29 червня 1685 р. зааранжовано в Києві вибори митрополита, що на них перепер Самійлович кандидатуру луцького владики князя Гедеона Четвертинського, а в осені тогож року московський патріярх Йоаким висвятив номіната. Соболі, червінці й наказ турецького везира примусили царгородського патріярха погодитися з доконаним фактом відлучення української церкви від Царгороду й підчинення її Москві. Москва доконала свого, а Самійловичеві доволі скоро довелося спокутувати гріх проти незалежности української церкви.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Скасування автономії української церкви» з дисципліни «Велика історія України»
