Розрив поміж Андрієм і Лєшком краківським, розбуджує нові надії на Галич у Данила, що тимчасом дійшов до 18 літ. Бажаючи створити собі випадну базу на Волині, він не те, що не виступає проти Мстислава Удачного, але задружує з ним та жениться з його дочкою. Запевнивши себе у Мстислава, Данило рішив відібрати свою отчину від Лєшка краківського. Звязавшись з Олександром Волзьким, пішов Данило походом на Лєшка (1219 р.) й відібрав від нього Берестейщину та забужські волости. Лєшко, думаючи, що Данило зважився на похід проти нього за відомом і тихою згодою Мстислава Удачного, забув зараз усі кривди від Андрія й увійшов з ним у союз проти Мстислава. Нагло й несподівано зявилися польеько-мадярські війська в Галичині. Здобувши Перемишль, рушили вони на Галич, де тимчасом на просьбу Мстислава, засів молодий Данило Романович. Сильний бій, яким Данило зустрів союзників, примусив їх звернути проти Мстислава, що з невеликим військом станув на ріці Зубрі. Під великою перевагою ворожих сил Мстислав мусів уступити з Галичини й зупинившись на Пониззю, закликав туди Данила з Галича. Обдарувавши зятя за його відвагу й ярість, Мстислав відпустив Данила до Володимира, а сам кинувся навести на мадярів і поляків половецьку орду. Тимчасом угорський воєвода Филя пішов на Володимир, але безуспішно. Данило наслав на Лєшка своїх нових союзників — литовців, а Мстислав зумів оборонити Володимир половецькими полками. Спроба Мстислава відібрати мадярам Галич не вдалася. Мстислав завернув, але небаром прийшов знову під Галич з полками східньо-українських князів та половців. Він розбив угорську залогу, що вийшла проти нього й по короткій сутичці біля городських воріт, зайняв Галич. Кольоман і Сальомея, разом з «гордим» Филею, що нахвалявся «зайняти всю землю й висушити море», попали в руки Мстислава. З ними разом дістався в неволю й провідник мадярської партії серед бояр — Судислав. Мстислав не пожалів полонених. Більшість побив, а залишив при житті тільки визначніших. Кольомана вислав до Торчеська. З подивугідною великодушністю поставився Мстислав до Судислава. Не то, що подарував йому життя, але й дав йому намісництво в Звенигороді. На клопіт собі й Романовичам... . Угорський король зразу махнув рукою на дальшу боротьбу за Галичину й увійшов з Мстиславом у переговори в справі свого сина Кольомана. Помирився з Романовичами й Лєшко, а за цілу кампанію заплатив Олександер Белзький, що зрадив був Мстислава й перейшов на польсько-мадярський бік. Та вороги не спали. Вони бачили, як гарно укладалися взаємини Мстислава й Романовичів, а разом з тим відживала державнотворча ідея їх батька Романа. Покараний Романовичами за зраду Олександер Белзький, нашептав Мстиславові в ухо, мовляв, Данило настає на його життя. Лицарський, але простодушний Мстислав повірив і від того часу всі його виступи повні недовіря і ворожнечі до свого найкращого й найщирішого союзника Данила. В 1222 р. заключив Мстислав договір з угорським королем, що без інтриг проти Данила, був би для нас цілком незрозумілий. За звільнення Кольомана й Сальомеї, зажадав Мстислав, щоби Андрій відрікся усіх своїх претенсій до Галичини, але за те Мстислав обіцяв одружити свою дочку з третім сином Андрія, теж Андрієм, і як зятеві передати йому Галичину. Потім вибирався Мстислав двічі походом на Данила, але він зумів відборонитися, а на зїзді в Перемилю переконав тестя про безпідставність його підозрінь. Тимчасом на політичному небосклоні східньої Европи зявилася неждано чорна хмара татарщини. Зявилася несподівано й опанувавши в короткому часі схід Европи, загрозила цілому культурному світові.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Другий виступ Данила Романовича» з дисципліни «Велика історія України»
