На київському столі вдалося Святославові посидіти недовго — усього чотири роки. Хоча Ізяслава кияни не любили, бо не могли йому забути кривавої розправи за ворохобню, то й Святославові не вдалося добути великої популярности. Особливо сильна була опозиція проти нього в колах дружини та духовенства. І одні і другі заявили себе по стороні Ізяслава, а печeрський ігумен Теодозій раз ураз дорікав Святославові, щоб той повернув київський стіл Ізяславові. Святослав старався приєднати собі духовенство як міг і це йому почасти вдалося. По тогочасній моді він щедро вивінував нову печерську церкву, заклав монастир свого імени (Симеона) та велів переписати збірник богословських статтей, відомий під назвою «Збірника Святослава». Збірник переписаний був якимсь діяконом Іваном (1073) та украшений трьома прекрасними мініятурами, між іншим й родинним портретом Святослава. Короткий час володіння й опозиційні настрої окруження не дали Святославові розвинути ширшої діяльности ні у внутрішній ні в зовнішній політиці. З закордонних звязків Святослава знаємо тільки про якесь посольство до нього від німецького цісаря (крім Бурхартового) та про допомогу Святослава візантійському цісареві Михайлові проти повстанців у Херсонезі. Помер Святослав ледви 49-літнім чоловіком по невдалій операції якогось боляка на шиї, а поховано його не в Києві а в чернигівській церкві Спаса, наче на потвердження того, що в Києві йому й за життя не було місця.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Князювання Святослава» з дисципліни «Велика історія України»
