Своєрідним синтезом ліберальних і консервативних ідей стала соціально-філософська концепція А. де Токвіля (1805—1859), автора відомих праць «Про демократію в Америці» та «Старий порядок і революція». Хоча на сучасників його праці не мали скільки-небудь серйозного впливу, вони були заново відкриті у першій половині нашого сторіччя. Р. Арон вважає Токвіля мислителем такого ж рангу, як і Конт або Спенсер. Токвіль гостро відчував усю глибину і сиЛу того перелому, який відбувався в житті європейського людства, починаючи з подій Великої французької революції. Як французький посол у Сполучених Штатах Америки, він мав змогу детально ознайомитися зі специфікою політичного життя та суспільного побуту цієї країни. Спостереження за різноманітними проявами буржуазного прогресу дали мислителю підстави для далекосяжних узагальнень. «Ми,— писав він,— виступаємо свідками революції, котра відбувається у суспільному побуті, законах, ідеях і почуттях людей. І хоча вона далеко ще не завершена, вже сьогодні її результати не можна порівняти ні з чим із того, що вже було в цьому світі». Твори Токвіля — це свого роду соціографія ранньобур-жуазного суспільства, вибудувана на значному фактичному матеріалі й підпорядкована водночас певній центральній ідеї. Подібно до того, як ряд пізніших соціологів прагнули мислити категоріями «індустріального» і «доіндустріально-го» суспільства, Токвіль виходить із.порівняння, а якоюсь мірою і протиставлення суспільства «аристократичного» та «демократичного». Аристократичне суспільство втілював в очах соціолога «старий режим», зруйнований Великою французькою революцією. Демократія для Токвіля означає си- 136
нонім політичного режиму і водночас усього суспільного побуту Сполучених Штатів, які, на його думку, показують у цьому відношенні зразок і перспективу для усього людства. Висуваючи проблеми політологічні, Токвіль водночас не ототожнює політичні відносини і відносини соціальні. «Не можна,— писав він,— погодитися з тим, що люди творять суспільство вже самим фактом визнання певного володаря чи визнання певних законів, суспільство існує лише тоді, коли люди дивляться на речі з однієї точки зору, коли мають спільні погляди, коли, зрештою, ті самі факти викликають у них однакові враження і думки». Тому і поняття демократії й аристократії у Токвіля означають дещо більше, аніж символи політичного устрою,— швидше це певні «ідеальні типи» суспільних відносин, які докорінно різняться між собою. У праці «Про демократію в Америці» Токвіль ретельно описує комунальні засади американського суспільного життя, аналізує форми та механізми адміністративної та судової влади, виборчу систему, принцип федералізму в управлінні, міжрасові стосунки, релігійність населення, вплив демократичної системи на ставлення до прані і сімейні стосунки та ін. Головною ознакою «демократичного етосу» виступає індивідуалістична життєва позиція. У демократичних суспільствах втрачається почуття пошани до авторитетів; люди тут схильні покладатися насамперед на власний розум. Індивід відчуває себе вивільненим від прив'язаності до групи і перебуває віч-на-віч із суспільством як таким. Демократія, таким чином, водночас і зближує людей між собою, й ізолює їх одне.від одного. Тут реалізує себе принцип рівності людей, однак при цьому кожен дбає насамперед про власні інтереси, втрачає інтерес до громадських справ. Токвіль ставить у прямий зв'язок розвиток демократії з рівнем індустріалізації господарського життя, доходячи при цьому висновку, що тою мірою, якою суспільство набирає демократичних рис, окремі групи людей, пов'язані з промисловістю, набувають ознак нової аристократії. Нерівність всередині цієї групи наростає пропорціональ-но до того, як зменшується у суспільстві в цілому, робить висновок Токвіль. Цікаві думки висловлює вчений і щодо проблеми централізації у демократичних суспільствах. Демократії, вважає він, притаманний централізаторський інстинкт. Впровадження в життя принципу всезагальної рівності створює нові, незнані раніше можливості централізації і, говорячи сучасним терміном, маніпуляції людьми. «Складається враження,— пише Токвіль,— що ми стаємо свідками двох проти- 137
лежно спрямованих революцій, одна з яких поступово послаблює владу, друга ж невпинно її зміцнює. Ніколи ще влада водночас не була такою слабкою і такою сильною». «Тиранія більшості» — такий суворий присуд виносить Ток-віль американській і всякій іншій демократії. Причиною цього виступає, як уже зазначалося, двозначна ситуація, у котру потрапляє індивід у процесах демократичних революцій. З одного боку, він позбавляється тут більшості своїх традиційних групових зв'язків і віри у всілякі авторитети. З іншого — він опиняється сам-на-сам з інститутами державної влади; між людиною і владою тепер майже немає ніяких проміжних інстанцій у вигляді станових, родових, корпоративних чи релігійних зв'язків. Ато-мізована у такий спосіб особистість легко стає об'єктом маніпуляцій з боку «центру». Токвіль засуджує так звану адміністративну централізацію, обмеження прав місцевого самоврядування. Небезпека, яку несуть із собою демократичні революції, полягає саме в посиленні у пореволюцій-ному суспільстві адміністративної централізації. «...Немає народів, більш здатних підпасти під іго адміністративної централізації, ніж ті, що мають демократичний суспільний устрій. Ці народи мають схильність зосереджувати всю урядову силу в руках одної-єдиної влади, котра безпосередньо представляє народ, оскільки за ним немає більше нічого, окрім окремих, рівних одне одному людей, що злиті в одну масу». При Людовякові XIV, зауважує автор «Демократії в Америці», французьке суспільство було у значно меншій мірі адміністративно централізоване, аніж у по-революційну добу. «Урядова централізація набуває велетенської сили, коли поєднується з централізацією адміністративною. Таким чином вона привчає людей наївно і постійно зрікатися їх власної волі і підпорядковуватись не в окремих випадках, а в усьому і завжди. У цьому випадку вона не лише підкоряє їх собі силою, а й впливає на них, на їхні звички, вона ізолює їх, а потім поодинці забирає під свою владу із загальної маси». Принципи рівності у пореволюційних суспільствах проявляються, таким чином, у подвійній формі — і як гарантія свободи громадян, і як підстава для обмеження цих свобод і встановлення нової «тиранії більшості». Міркування Ток-віля про «подвійний характер демократичних революцій» мають певну тематичну спорідненість із тими дискусіями про «масове суспільство», які розпочалися в соціології пізніше, у першій половині нашого сторіччя. Токвіль одним із перших відчув ті суперечності, які криє в собі «масовізація» суспільного життя, котра робить вельми умовною грань між 138
«демократією натовпу» і тоталітаризмом. У цьому — одна з причин сьогоднішньої актуальності його теоретичної спадщини. Суспільно-політичні ідеї консерватизму та лібералізму — важлива сторінка історії соціальної думки минулого сторіччя. Звичайно, далеко не все з проблематики, котра обговорювалась консервативними і ліберально орієнтованими теоретиками, може бути прямо й безпосередньо віднесене до соціології. Однак ті цінності, які обстоювалися консерваторами та лібералами — цінності «порядку» і «свободи», виявилися далеко не чужими і соціологічній теорії нашого часу. Більше того, проблема «волюнтарного порядку» або «реальної свободи» і сьогодні залишається в центрі соціологічних дискусій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «А. Токвіль про демократію як суспільний лад» з дисципліни «Історія соціології»
