Соціальне знання на рубежі двох епох. Теорії «природного права» і «суспільного договору» XVII ст. (Т. Гоббс і Д. Локк)
XVII століття — своєрідне роздоріжжя, на якому зустрілись і розійшлися дві епохи історії — середньовічна і нова. Кожна з них ставила і вирішувала свої проблеми. Для довгої й понурої епохи середньовіччя основною філософською, теософською та соціальною проблемою була проблема Бог — людина, що виступала в ролі пасивного об'єкта. Гуманісти епохи Відродження істотно розширили межі природної та соціальної активності людини, хоча розглядали її як витвір божий. Вони ще не могли вивести її з-під впливу творця. Але, як дотепно зауважив італійський 88
мислитель Відродження Піко делла Мірандолла, Бог дозволив людині безмежно виявляти свою ініціативу. Така ініціатива у сферах філософського та соціального знання завершує середньовіччя ідеєю, що людина як природна істота є суб'єктом, творцем власної історії. Це й зумовило для наукової думки XVII ст. чітко визначити власну проблему: природа — людина^ Визнається їх акт божественного творіння, як і те, що після цього природа та людина розвиваються за своїми власними законами. У цей час набувають інтенсивного розвою математика, механіка, астрономія. Соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку суспільства. Середньовічна ідея рівності людей перед Богом в ідеології молодої буржуазії трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і-пошуками причин їхньої фактичної нерівності в суспільстві. Поступово розвалюється середньовічна система цінностей і світосприйняття. Виникає нова соціальна парадигма, пов'язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науки про людину. Його панування в усіх галузях знання було пов'язано з виключенням надприродного і чудесного. В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на виявлення природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки споконвічної «природи людини» і т. п., що знайшло своє відображення насамперед у таких відомих концепціях, як теорія «природної людини», теорія «природного права», «природної етики» та ін. Відомими теоретиками з цих питань були представники англійської філософії та соціології Т. Гоббс і Д. Локк. Гх концепції походження суспільства можна розцінювати як соціологічні теорії, хоча соціології як науки на, той час іще не існувало. Томас Гоббс (1588—1679) —відомий англійський філософ, один з творців теорії «природного права і суспільного договору», автор знаменитої праці «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадської» (1651), де викладена його соціологічна концепція суспільства. Людина — породжений природою біологічний організм, який набуває за відповідних умов особливої, «людської природи». Всі люди народжуються вільними, рівними, з егоїстичною природною жадібністю. Природа наділила їх однаковими потребами і пристрастями, дала кожному «право на все», і це стало причиною такої ж люті й пожадливості, яка існує в тваринному світі. Одна людина заздрить іншій, радіє її горю, заради власного самозбереження вбачає 89
в іншому ворога і конкурента на шляху до задоволення своїх потреб. Це—«природа людини», її першопочатковий натуральний стан. Саме тоді виникає «війна всіх проти всіх»-і принцип моралі «людина людині — вовк». Боротьба людей між собою, постійна загроза фізичному існуванню кожного приводять до укладення між людьми суспільного договору, основу якого становить особистий інтерес і власна вигода. З цього часу «природна людина» стає «не природною», -а соціальною істотою, оскільки такий акт знаменує початок громадянського суспільства. Виникає суспільство, держава і влада, «природна людина» стає людиною «не природною», бо новий соціальний статус громадянина перетворює ізольовану особину в члена спільності. Це положення Гоббса привертало увагу багатьох дослідників його творчості, які вбачали в ньому фундаментальну ідею, що історія — продукт власної діяльності людини, яка формує себе як історичний суб'єкт — соціальну істоту. Цікаво, що Гоббс не розрізняє поняття «суспільство», «держава», «уряд», які для нього тотожні як носії суверенітету, оскільки народ передає їм свою суверенність і вони є виразником державної волі, а отже, і волі суспільства. Так виникає держава, яку Гоббс порівнює з біблейським морським чудовиськом Левіафаном. Це могутнє утворення нагадує живий організм з відповідними функціями. Правитель— це душа, чиновники—нервова система, агентура — очі, гроші,— кров суспільства і т. д. Така аналогія між біологічним і соціальним організмами буквально буде повторена через два століття в органічному напрямі в соціології XIX ст., де рівновага та мир у суспільстві розглядатимуться як аналогія фізичного здоров'я організму, а революції та заколоти, як і у Гоббса, уподібнюватимуться соціальним хворобам. Концепція суспільного договору Гоббса відносно жорстка, оскільки рівність «природних людей» не дає їм права особистого суверенітету з моменту появи держави внаслідок суспільного договору. З появою суспільства «закони природного права» здійснюються через діяльність держави, яка за допомогою установ і санкцій забезпечує громадянам реалізацію їх інтересів і потреб навіть егоїстично-особистісного характеру, бо створює умови для самозбереження через громадянський мир, охороняє власність кожного громадянина, забезпечує всім, а отже, і кожному рівні громадянські права і т. д. У складних соціально-політичних умовах революції і реставрації монархії в Англії XVII ст. продовжив розробку 90
проблем державності відомий англійський філософ Джон Локк (1632—1704). Вони викладені в праці «Два трактати про державне правління» (1690). Позитивною характеристикою його соціально-політичної концепції є врахування політичного досвіду Англії XVII ст. і тих компромісів між буржуазією та монархією, які привели до встановлення конституційної парламентарної монархії. Д. Локк, як і Гбббс виходить з концепції «природного права» та «суспільного договору». Природна рівність людей забезпечується розумною діяльністю людини. Одначе її не досить, щоб гарантувати споконвічні права індивіда на приватну власність, особисту свободу та право на життя. Тому держава створюється людьми свідомо для гарантії цих прав, які не забезпечуються при природному стані людини. Оскільки головною метою держави є забезпечення свободи і власності, то їй передаються не всі «природні права» людини, а лише ті, з якими пов'язана діяльність правосуддя, здійснення виконавчих функцій усередині країни та у її відносинах з іншими державами. У зв'язку з цим Д. Локк розділяє державну владу на вищу—законодавчу, яку здійснює парламент, виконавчу і федеральну, чи союзну, що займається зовнішніми зв'язками. Уряд теж відповідає перед законом, і лише народ виступає сувереном — повним носієм влади і може не підтримувати уряд або й скинути його. Ця модель відтворювала по суті політико-правові досягнення англійської революції XVII ст. й істотно вплинула на подальший розвиток європейської соціальної думки XVIII ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальне знання на рубежі двох епох. Теорії «природного права» і «суспільного договору» XVII ст. (Т. Гоббс і Д. Локк)» з дисципліни «Історія соціології»
