Як зазначено у попередніх темах, на початку ХХ сторіччя у країнах західної Європи і США авторитет вітчизняних науковців був досить високим – зокрема завдяки працям М.Грушевського, М.Ковалевського та інших соціологів. Більше того, поза межами України (Російської імперії, СРСР) було створено ряд потужних соціологічних інститутів і наукових об’єднань академічного типу - Український соціологічний інститут (Відень), Українське соціологічне товариство і Український інститут громадознавства (Прага), НТШ (глобально об’єднує українських науковців, має численні осередки в Україні і за кордоном), Українська господарська академія (Подєбради) та ін. Стратегічною метою таких установ було служіння українському відродженню, підтримка і розвиток української культури, науки, освіти і просвітянських традицій. Вітчизняні науковці, які не змогли змиритися з ідеологічними і політичними утисками на батьківщині, вимушені були продовжувати наукову діяльність під патронатом цих організацій у еміґрації. Така діяльність, яка була плідною і втілилася у ряді наукових праць: М.Драгоманова “Вибрані твори”, В.Коваля “Соціально-економічна природа сільськогосподарської кооперації”, С.Бородаєвського “Історія кооперації”, В.Петріва “Військо і суспільство”, В.Мандрики “Соціологія освіти в Америці”, М.Шаповала “Соціологія українського відродження”, “Загальна соціологія”, “Соціографія України”, “Соціологія України”, у публікаціях соціологічного часопису “Суспільство” та інших. На тлі такої великої маси фахових досліджень на особливу увагу заслуговують соціологічні праці В.Старосольського, М.Шаповала, О.Бочковського, а також В.Липинського. Розглянемо їх детальніше.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальний стан української соціології у еміґрації» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
