РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
Історія розвитку кредитних відносин в Україні ще досить коро-тка. Складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували у колишньому Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Причому перехід від старої до ри-нкової системи у сфері кредитних відносин відбувався швидше, ніж в інших сферах життя країни. Це пояснюється тим, що в осно-ві цих відносин лежить наймобільніший ресурс — гроші. Перші ринкові зміни в кредитних відносинах відбулися в кінці 80-х років у процесі корінної перебудови управління економікою. Уже в 1988 р. у Російській Федерації, а у 1989 р. і в Україні поча-ли формуватись комерційні та кооперативні банки. Створюва-лись вони на акціонерних або пайових засадах в основному під-приємствами та організаціями певної галузі економіки для вирішення своїх нагальних проблем. Саме з виникненням цих банків почали відбуватися серйозні зміни у кредитних відносинах. Передусім змінювався склад як кредиторів, так і позичальни-ків. Основними кредиторами ставали комерційні банки, у тому числі й колишні державні, які з часом акціонувались. А позича-льниками все частіше ставали колективні і приватні підприємства та окремі громадяни. Позичальниками були й підприємства дер-жавної форми власності. До цих двох учасників кредитної угоди нерідко долучався третій — страховик, гарант, поручитель. Знач-ні зміни відбувались у формах і видах кредитів, й особливо у ме-тодах кредитування. Якщо в основі кредитування раніше були численні окремі об’єкти, передбачені за радянських часів банківськими інструкці-ями, під які надавалися позички, то банки «нової хвилі» основну увагу почали надавати суб’єкту, який бажає отримати позичку, його кредитоспроможності, турбуючись насамперед про свої до-ходи і повернення кредиту. Кредитоспроможність стала одним із найважливіших принципів кредитування. Докорінно змінилось розуміння принципу забезпеченості кре-диту. Якщо раніше кредит видавався під його забезпечення това-рно-матеріальними цінностями та витратами виробництва без но-таріального оформлення цього забезпечення, то комерційні банки почали здійснювати кредитування за умови дотримання принци-пу забезпечення повернення кредиту в установлений строк. Та-ким забезпеченням стали страховий поліс, порука чи гарантія третіх осіб, перевідступлення дебіторської заборгованості, заста-ва майна тощо. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредити почали надаватись здебільшого на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. Їх відноси-ни з банками із постійних стали епізодичними, дискретними. Ще у 1991 р. законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комер-ційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був забороне-ний у внутрішньому обороті. У тому ж таки 1991 р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевських (1930 р.) вексельних конвенцій. У лютому 1993 р. Національний банк України затвердив Порядок проведення бан-ками операцій з векселями, яким було встановлено особливості застосування цих конвенцій в Україні. Як уже зазначалося, коме-рційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Укра-їні не було прийнято в повному обсязі вексельного законодавства та й обізнаність працівників банків та їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексель-ного обігу заважала платіжна криза. Однією з найсерйозніших проблем діяльності комерційних і кооперативних банків, які переважно кредитували малі підпри-ємства, був дефіцит кредитних ресурсів у їх розпорядженні. Тому для розвитку своїх кредитних операцій вони почали позичати ці ресурси у центральному і спеціалізованих банках та їхніх клієн-тів за досить високу плату. Це сприяло розвитку грошового рин-ку, зміцнювало засади комерційного розрахунку, на яких ґрунту-ється ринкова економіка. Особливо ринок міжбанківських кредитів пожвавився у 1993 р., коли почала працювати система електронних платежів, запроваджена Національним банком України, яка дає змогу дуже швидко проводити міжбанківські кредитні операції як на регіональному, так і на міжрегіональному рівнях. Через високий рівень мита за реєстрацію застави у нотаріаль-ному порядку (а без такої реєстрації договір застави не міг набу-вати чинності) вона як вид забезпечення тривалий час майже не застосовувалась. Основним видом забезпечення було страхуван-ня кредитів від повернення, що й сприяло швидкому розвиткові страхового бізнесу. А коли у 1993 р. виключним видом діяльності страхових організацій закон визнав страхування, а гіперінфляція знецінила їх страхові резерви, основним видом забезпечення пога-шення кредитів стали гарантії і поруки, які надавались позичальни-кам одними банками для отримання кредитів в інших банках. Гіперінфляція у 1993 р., з одного боку, викликала різке зрос-тання цін, а з іншого — знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення в банки, які завжди є основним джерелом фор-мування їхніх кредитних ресурсів. Це і запровадження Національ-ним банком України жорсткої монетарної політики (підвищення базової процентної ставки, норм обов’язкових резервів комерцій-них банків, застосування «кредитної стелі» тощо) обмежили кре-дитні відносини банків з підприємствами, а надання банками споживчого кредиту населенню майже повністю припинилось, якщо не зважати на кредитування банками своїх працівників. Жорстка монетарна політика, зокрема постійне підняття Наці-ональним банком України в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутних фондів банків, норм обов’язкового резерву-вання, глибока платіжна криза призвели до монополізації з 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих (за українсь-кими масштабами) банків. А оскільки комерційні банки, заснова-ні підприємствами певних галузей економіки, внаслідок зазначе-них причин та заборони державним підприємствам бути акціонерами комерційних банків і страхових компаній у переважній більшості змінили своїх власників і потрапили до різних клано-вих угруповань, то вони стали служити цим угрупованням. Це обмежило доступ до банківського кредиту малого та середнього бізнесу, державних підприємств, які тільки починали приватизу-ватись. Дефіцит кредитних ресурсів та значний рівень інфляції призвели до того, що кредити, як правило, надавались на короткі строки й здебільшого у сферу обігу. Цей процес почав охоплюва-ти й колишні державні, так звані системні банки. Не сприяла нормальним кредитним відносинам банків з клієн-тами відсутність у чинному українському законодавстві до березня 1994 р. норми, яка передбачала б відповідальність за зловживання з кредитами. Лише у вересні 1995 р. Національний банк України затвердив Положення про кредитування, у якому в загальних ри-сах окреслив порядок проведення кредитних операцій комерцій-ними банками. Відсутність реальної відповідальності за нецільове використання і неповернення кредитів в умовах платіжної кризи спричинили у 1995 р. банкрутство ряду комерційних банків. У 1995—1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв’язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик (ви-сокий дохід на облігації, зарахування сум, інвестованих у ці облі-гації, у рахунок обов’язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) більшість банків свої кредитні ресурси спрямували на при-дбання облігацій цих позик. Банки майже відмовилися від креди-тування реальної економіки, що вкрай негативно відбилось на її розвитку, спричинило поглиблення тривалої економічної кризи. Лише з 1999—2000 рр. ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Комерційні банки все більше почали кредитувати реальну економіку, особливо підпри-ємства агропромислового комплексу. Цьому сприяло й те, що ча-стину сплати процентів цими підприємствами взяла на себе дер-жава. Зокрема, у 2001 р. пільговими кредитами скористалось 82% підприємств АПК на загальну суму майже 3 млрд грн. Це й стало одним з основних чинників, що забезпечили вихід української економіки зі стану економічної кризи. Ще з 1996 р. почав відновлюватись споживчий кредит (на жит-лове будівництво, продаж товарів населенню торговельними орга-нізаціями на виплат, талановитій молоді на здобуття вищої освіти тощо). Подальшому його розвитку сприятиме Закон України «Про кредитні спілки», прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001 р. Він, порівняно з Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим у вересні 1993 р. Указом Президе-нта України, надав кредитним спілкам значні права. Зокрема, вони мають право на залучення депозитів від своїх членів й інших уста-нов та організацій, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків. Повільно, але все ж набувають поширення кредити, пов’язані з вексельним обігом, лізинговим і факторинговими операціями бан-ків тощо, хоча тривала платіжна криза в країні значно гальмує цей процес. А прийняття 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодексу, який став основою для формування протягом 2001—2005 рр. нової системи земельного законодавства, створило сприятливі умови й для розвитку іпотечного кредиту в Україні. Із зростанням обсягів довгострокових вкладів населення в банки зро-статимуть обсяги інвестиційних банківських кредитів. У 2001—2002 рр. Національний банк України почав проводи-ти більш ліберальну монетарну політику. Так, протягом 2001 р. облікова процентна ставка поступово була знижена з 29 до 12,5% річних, а з 4 квітня 2002 р. — до 10% річних. Норма мінімальних обов’язкових резервів комерційних банків знижена з 17% на по-чаток 2001 р. до 2—14% з 10 квітня 2002 р. Це значно сприяло розвитку кредитних відносин в Україні, деякою мірою приблизи-ло їх до тих, що існують в економічно розвинутих країнах. НБУ більш узгоджено почав співпрацювати з урядом, що, безумовно, справлятиме позитивний вплив на розвиток економіки. Щоправ-да, комерційні банки, незважаючи на дії Національного банку України, продовжували у зазначений період надавати кредити під досить високі процентні ставки (25—30 і більше відсотків річ-них), що не відповідає інтересам вітчизняної економіки. У цілому ж в Україні визріли умови для значного розвитку кредитних відносин банків з юридичними і фізичними особами й до виходу наших банків на світовий ринок кредитів і капіталів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД» з дисципліни «Гроші та кредит»
