Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
Розвиток теорії економічного розвитку в ХХ ст. привів учених до розуміння того, що суттю цього процесу є модернізація, тобто зміна старих способів рішення суспільством своїх завдань новими, більш ефективними. Теорія модернізації заснована на тім, що у визначений історичний період менш економічно розвинені країни можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу. Такий розвиток економіки не є чимось особливим, цей шлях розвитку проходили післявоєнна Франція, Німеччина, Японія, проходять нині Південна Корея, Китай, деякі країни Східної Європи. Стратегія модернізації полягає в концентрації наявних резервів виробництва на розвитку пріоритетних напрямів економіки при активному впливі на ці процеси з боку держави і світової громадськості. У цьому і складається, наприклад, значення плану Маршалла для післявоєнних Німеччини і Японії, великих іноземних інвестицій у промисловість Південної Кореї і Китаю. У такий спосіб світове співтовариство включає ту чи іншу країну у своє товарне і фінансове виробництво, що вигідне обом сторонам. Звичайно, високі технології (що відбивають найбільш передовий на даний момент рівень розвитку науки і техніки), як правило, країнам-реципієнтам не передаються. Вважається, що із форсованим розвитком попередніх укладів і утворенням на цій базі вільного капіталу, ці країни мають самі інвестувати свій, уже національний капітал у розвиток нових укладів. Тому закид про те, що країни технологічного ядра, а також країни першого кола "скидають" своє масове виробництво в країни другого кола, що розвиваються, передаючи технології такого виробництва (із їх старінням) в інші держави, де їхнє використання прибутковіше й ефективніше завдяки більш низькій оплаті праці, меншим податкам і менш твердим соціальним і екологічним нормам, не можна розглядати в суто емоційному плані (хтось когось зневажає). Таке "скидання" сприяє підвищенню науково-технічного потенціалу менш розвинених країн, перетворюючи в один із найбільш активних елементів процесу міжнародного поділу праці. Далі все залежить від самої країни: чи зможе вона використати іноземні 286
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
інвестиції для розвитку національної економіки, чи вони стануть коштами тимчасового поліпшення процесу національного споживання. Отже, модернізацію не можна розглядати лише з чисто технократичних позицій, а в широкому суспільному процесі, основними складовими якого є: 1. Технологічна модернізація, пов'язана зі зміною того набору способів, за допомогою яких дана країна переважно вирішує проблему забезпечення себе необхідними благами і ресурсами; 2. Соціальна модернізація, що припускає зміни професійної, соціальної й освітньої структури суспільства у відповідь на вимоги, пропоновані технологічною модернізацією; 3. Інституціональна модернізація, пов'язана зі зміною економічних і правових механізмів регулювання господарського життя суспільства, виходячи з вимог, пропонованих технологічною і соціальною модернізаціями; 4. Політична модернізація, спрямована на створення в країні сприятливих умов для здійснення інституціональної модернізації і підтримки суспільного консенсусу як умови безупинного і поступального характеру розвитку; 5. Морально-етична і культурна модернізація, що забезпечує виховання суспільної свідомості і формування культурноосвітнього рівня населення, адекватного вимогам всіх інших різновидів модернізації. Лише при гармонічному чи, принаймні, односпрямованому розвитку всіх перерахованих вище типів модернізації економічний розвиток країни здобуває стійкий поступальний характер, а його темпи наближаються до оптимального для даної країни. Основою модернізаційного розвитку все ж залишається технологічна модернізація на базі широкого застосування інновацій. Більшість країн світу тією чи іншою мірою в своєму економічному розвитку використовують інновації. В найбільш загальному значенні інновації – це кінцевий результат інноваційної діяльності у вигляді нового чи удосконаленого продукту, реалізованого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності. В сучасних умовах без застосування інновацій практично неможливо створити нову й конкурентоспроможну продукцію, що користується 287
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках. Отже, в ринковій економіці інновації слід вважати найефективнішим засобом конкурентної боротьби, оскільки вони формують нові потреби, зумовлюють різке зниження собівартості продукції, підвищують імідж виробника нових продуктів, сприяють завоюванню нових ринків, у т.ч. й зовнішніх. Проблема нарощування темпів інноваційної діяльності виникла в 90-ті роки, тобто вже на початку ринкових перетворень в Україні. Багато підприємців одержали реальний шанс розвивати свій бізнес на інноваційних засадах, а високий потенціал ефективності інновацій забезпечив такий попит на нововведення, що сформував ринок науково-технічних, економічних і соціальних нововведень. Проте, незважаючи на це, нині стан інноваційної діяльності та інвестиційного клімату в Україні не можна вважати задовільними. Скорочення обсягів державного фінансування, дефіцит власних коштів у підприємств і відсутність стратегічного мислення в їхніх керівників не компенсуються припливом приватного капіталу. В умовах недосконалості відповідних ринкових важелів спроби прискорити інноваційний розвиток призвели до "втечу" коштів у тіньову сферу. Нині питання полягає в тому, які саме інновації створюються і використовуються для розвитку, наскільки динамічний інноваційний процес та з якими наслідками він реалізується. Згідно з наявною інформацією в структурі інновацій розвинених країн світу майже 60% припадає на інновації, які мають проривне значення, або належать до великих технологічних досягнень. Частка інновацій, пов’язаних лише з вдосконаленням традиційних технологічних процесів, у таких країнах має тенденцію до зменшення і не перевищує 1012%. Іншою важливою рисою інноваційно-орієнтованої промисловості є стабільне зростання частки наукомісткого сектора виробництва в доданій вартості. Так, цей сектор в обробній промисловості розвинених країн становить у середньому 3540%. При чому активне використання інновацій в промисловості зумовлює істотне зниження матеріало- й енергомісткості виробництва, зростання продуктивності праці і відповідно підвищення конкурентоспроможності продукції.
288
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
Протягом останніх 40 років обсяг промислового комплексу країн, що входять до ЄС, збільшився у 5 з лишком разів, тоді як зайнятість зросла лише на 20%, а робочий час навіть скоротився на 1825%. США, які є світовим лідером у інноваційному розвитку, на початок нового століття належали такі частки світового ринку продукції високотехнологічних галузей: авіакосмічної майже 55%; комп’ютерів, офісного та комунікаційного обладнання 34%; фармацевтики 30%. Разом з Японією та ЄС США контролюють нині 74,5% світового парку комп’ютерів, 84% усіх зареєстрованих у світі патентів і майже 92% ринку програмного забезпечення. Аналіз стану інноваційної діяльності в Україні свідчить про недостатнє використання інновацій у промисловості, що негативно відбивається на загальній динаміці економічного зростання. Незважаючи на досить високий рейтинг України за індексом спроможності до інновацій згідно зі Світовим звітом про конкурентоспроможність (38 місце з 80 країн у 2002 р.), за індексом розвитку технологій вона лише на 72 місці, інформаційно-комунікаційних технологій - на 67, а зростання конкурентоспроможності - на 77 місці. Це зумовлено, насамперед, відсутністю реального підприємницького і конкурентного середовища, руйнівним впливом державних субсидій на конкуренцію, недостатнім розвитком маркетингової діяльності в цій сфері. Аналіз основних показників інноваційної діяльності в промисловості України за останні 4 роки свідчить, що, з одного боку, відбувається зменшення кількості підприємств, які використовують інновації, з іншого – деяке зростання кількості освоєних нових видів техніки і технологічних процесів (табл. 4.10). Проте кількість створених зразків нових типів техніки у 2000 р. порівняно з 1990 р., значно зменшилася, насамперед нових типів приладів і засобів автоматизації. Як видно з рис. 4.3, кількість створених зразків нових типів техніки за період 1991-2000 рр. скоротилося на 43%, в т. ч. машин, устаткування, апаратів – на 38%, приладів і засобів, устаткування – на 69%. Нині майже повністю припинилась інноваційна діяльність у створенні зразків нових типів металорізальних верстатів (0,03% порівняно з 1990 р.), енергетичного устаткування (0,43%),
289
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
сільськогосподарських машин (0,45%), устаткування для харчової промисловості (0,32%) і медичної техніки (0,25%). Таблиця 4.10 Основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств України Показник Кількість підприємств, що впроваджували інновації у % до загальної кількості Кількість освоєних нових видів техніки, найменувань Кількість впроваджених нових технологічних процесів з них ресурсозберігаючих Джерело: [3, с. 113] 2000 1491 14,8 631 1403 430 2001 1503 14,3 610 1421 469 2002 1506 14,6 520 1142 430 2003 1238 12.7 710 1482 606
2000
300
35
машини, устаткування, апарати прилади та засоби автоматизації
1995
435
63
1990
481
112
Рис.4.3. Кількість створених зразків нових типів техніки Тільки зважаючи на те, що в "портфелі" промисловості було чимало зразків нових типів техніки, розроблених у попередні роки, кількість освоєних у промисловому виробництві нових видів продукції машинобудування зросла порівняно із темпами створення нових зразків. Хоча й зменшилася щодо кількості освоєних видів продукції (табл. 4.11).
290
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
Таблиця 4.11 Кількість освоєних у промисловому виробництві нових видів продукції машинобудування Показники Впроваджено нових прогресивних технологічних процесів в т. ч. маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань Джерело: [ 3, с. 350] 1991 7303 1825 13790 2003 1482 606 7416 2003 до 1991, % 20,3 33,2 53,8
Аналіз виробництва найважливіших видів прогресивної високоефективної промислової продукції в галузевому розрізі свідчить, що в багатьох із них мали місце негативні тенденції. Так, у металургії зменшилося виробництво киснево-конверторної сталі (в 1990 р. - 21,3 млн т, а в 2000 р. – 14,7 млн т), електросталі (відповідно 3,6 і 1,3 млн т), листового прокату (13,6 і 8,3 млн т), прокату зі зміцненою термічною обробкою (4,1 і 1,1 млн т), обсадні високоміцні труби (87,0 тис. т і 13,9 тис. т). У хімічній галузі ця тенденція набрала ще чіткішого виразу: виробництво полівінілхлоридної смоли і співполімерів вінілхлориду зменшилося з 115,8 тис. т в 1990 р. до 6,3 тис. т в 2000 р., полістиролу та співполімерів стиролу –відповідно з 137,0 тис. т. до 30,6 тис. т, труб і деталей трубопроводів із термопластів – 19,5 тис. т до 2,8 тис. т. Внаслідок різкого зниження темпів впровадження нової техніки і технологій зменшується частка оновленої продукції, насамперед у галузі машинобудування. Як видно з табл. 4.12, за десять років незалежності Україна дещо втратила інноваційний потенціал: за три останні роки цього десятиліття частка освоєної вперше продукції знизилася з 20,6% до 10,4%, тобто вдвічі. Проте мало місце зростання частки експортної продукції – з 17,1% до 34,4%. Це досягнуто, насамперед, за рахунок експорту машин, устаткування та механізмів (9,3% до загального обсягу експорту), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (3%).
291
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
Загалом частка експорту машинобудівної продукції в 2000 р. становила менше 15%, тоді як експорт металів і виробів із них (металургійна галузь) - 44,4%. Тож не дивно, що частка України у світовій торгівлі наукомісткої продукції не перевищує 0,1% (для порівняння: США - 36%, Японії - 30%, Китаю - 6%). Обсяг відвантаженої інноваційної продукції у 2000 р. дорівнював 12,1 млрд грн, в т. ч. принципово нової – 3,8 млрд грн. На експорт поставлено інноваційної продукції всього на 3 млрд грн, що становить 20,7% від усього експорту України в 2000 р. Таблиця 4.12 Оновлення продукції машинобудування Вся продукція Із загального обсягу освоєна вперше в Україні у звітному році за останні три роки Експортна продукція Джерело: [10, с. 461]. 1990 100 1995 100 2000 100
6,7 20,6 17,1
3,6 12,3 30,7
4,1 10,4 34,4
В останні роки значна увага приділяється розвитку машинобудування як базової основи інноваційних процесів, де нині реалізуються 22 програми. Найважливіші з них такі: "Програма виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу", "Державна програма розвитку авіаційної промисловості на період до 2010 року", "Програма розвитку найбільш конкурентоспроможних напрямів мікроелектроніки в Україні" і "Програма розвитку автомобілебудування". Тепер перебуває в стані розробки програма розвитку машинобудування в цілому, у т. ч. високотехнологічних і наукомістких галузей авіабудівної, суднобудівної, автомобілебудівної, енергетичного машинобудування, обороннопромислового комплексу, машинобудування для агропромислового комплексу, приладобудування тощо. Програма розвитку машинобудування передбачає виконання таких основних завдань:
292
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
формування макротехнологій замкненого циклу у базових галузях, зокрема в машинобудуванні для агропромислового комплексу, авіабудуванні, суднобудуванні, обороннопромисловому комплексі, виробництві засобів зв’язку і телекомунікацій, електрообладнання, побутової техніки; відродження підприємств-виробників елементної бази та комплектуючих виробів; створення науково-виробничих комплексів для реалізації галузеутворюючих технологій мікроелектроніки, енергетичних установок із прямим перетворенням енергії палива в електричну, обладнання для вироблення електричної енергії за рахунок альтернативних і відновних джерел енергії; формування галузі виробництва складної побутової техніки; сприяння освоєнню нових видів складної, конкурентоспроможної і наукоємної техніки для переоснащення пріоритетних галузей, зокрема для легкої, медико-біологічної та фармацевтичної, хімічної та нафтохімічної, вугільної промисловості, гірничорудної та металургійної галузі, тепло- й електроенергетики, залізничного транспорту, сучасних верстатів та інструментів, програмно-технічних комплексів для системи безготівкових розрахунків; підготовка виробництва нових зразків оборонної військової техніки за пріоритетними напрямами; і
широке застосування високих ресурсозберігаючих технологій, в першу чергу, гнучких ефективних ливарних технологій з використанням процесів об’ємної стереолітографії, газифікації моделей, холодного затвердіння, а також гнучких механоскладальних систем з використанням універсальним технологічним оснащенням, що переналагоджується, та обладнання з числовим програмним управлінням, гнучкого роботизованого складального виробництва приладів, нанесення функціональних і захисних покриттів із новими властивостями; 293
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
створення умов для розвитку мережі інноваційних підприємств, зокрема інжинірингових центрів, технопарків, сертифікаційних центрів, лізингових компаній [9]. Одним із засобів державної підтримки інноваційної діяльності стало створення в останні роки системи технологічних парків. Робота цих інноваційних структур спрямована на комерціалізацію й широке використання у виробництві наукомістких розробок, вихід на світові ринки з високотехнологічною конкурентоспроможною продукцією. У 2003 p. обсяг випуску інноваційної продукції підприємствами, що входять до складу 8 зареєстрованих технопарків, перевищив 2,6 млн грн, що майже у 4,5 раза більше, ніж у 2002 p. Обсяги і темпи інноваційної продукції в промисловості значною мірою залежать від обсягів і джерел фінансування. Як видно з рис. 4.4, виявляється досить чітка тенденція відносно абсолютної переваги власних коштів у формуванні джерел фінансування інноваційної діяльності (майже 80%). Питома вага бюджетних коштів не перевищує половини відсотка (для порівняння: в Росії в 2002 р. питома вага бюджетних коштів становила майже 20%). вітчизняні інвестори; 2,8 іноземні інвестори; 7,6 інші джерела; 9,5 держбюджет; 0,5 власні кошти; 79,6
Рис. 4.4. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості в 2000 р.
294
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
Про переважно екстенсивний характер інноваційних процесів свідчить те, що інноваційна продукція освоюється здебільшого шляхом використання наявних видів обладнання та технологій. Цей тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і практично неспроможний підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого часу. Основними чинниками, що зумовлюють недостатній розвиток інноваційної діяльності в Україні, на думку фахівців [9, с.114], є такі: недосконалість законодавства в частині стимулювання з боку держави науково-технологічної та інноваційної діяльності; відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, що із залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувала ланки "освіта – наука – виробництво"; відсутність механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок і передачі їх до сфери виробництва; відсутність системи стимулюючого інноваційного пільгового оподаткування у зв'язку з припиненням дії Закону України "Про інноваційну діяльність" у частині запровадження таких пільг; високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва; вщент низький рівень розвитку малого та середнього інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту до масового виробництва. Як свідчать дослідження, інноваційна модель промисловості має складний і нелінійний характер. Вона складається з багатьох елементів, які перебувають в динамічному взаємозв’язку. Кожний елемент інноваційної моделі є носієм інновацій у "своїй сфері" і без будь-якого з них неможливо досягти позитивних результатів. Існує декілька основних взаємозалежних один від одного системних блоків інноваційної моделі: "наука", "застосування розробок у виробництві", "державна система регулювання інноваційних процесів". Кожний з указаних блоків має власні "вузькі місця", а 295
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
загалом вони становлять напрями першочергового впливу держави на формування повноцінної внутрішньої сутності інноваційної моделі розвитку, яка є основою цивілізаційних трансформаційних процесів. Центральним "блоком" національної інноваційної системи слід вважати, безперечно, державу, яка не лише відповідає за стимули суб’єктів інноваційної діяльності, а й створює правове поле цілісного функціонування і розвитку інноваційного процесу. Для інноваційної моделі характерна переорієнтація державного впливу від прямого втручання в економічні процеси на ефективні методи опосередкованого впливу. До останніх належать створення умов для зростання ринкового попиту на інновації; сприяння розвитку конкурентного середовища; надання пріоритетної підтримки розвитку науки та освіти; забезпечення захисту інтелектуальної власності; підвищення якості робочої сили і випереджальної динаміки зростання її вартості тощо. Отже, інноваційна діяльність саме під впливом держави набирає чіткої спрямованості відтворювального процесу на досягнення високої технологічної конкурентоспроможності країни за рахунок ефективного використання наукових знань, технологій та інформації. Воднораз держава формує соціально-економічну інфраструктуру інноваційного процесу, без якої неможливе об’єднання соціально-політичних, наукових, освітніх, економічних, екологічних та інших інтересів суспільства навколо національної ідеї - відродження України. Блок "виробництва" потребує створення умов для розвитку приватного інвестування, економії ресурсів і коштів, зростання виробництва на інноваційній основі; вдосконалення системи оподаткування шляхом поступового зменшення податкових ставок на накопичення і інвестиції і збільшення на споживання; розширення стимулюючих важелів для інноваційного розвитку економіки; формування ефективної структурної перебудови промисловості за рахунок збільшення частки високо технологічних галузей. Слід відзначити певні досягнення у функціонуванні виробничого блоку. Так, Україна належить до восьми країн світу, що мають необхідний науково-технічний потенціал для створення і виробництва найсучасніших моделей авіаційної техніки, входить 296
4.3. Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу
до десятки найбільших суднобудівних держав світу. Вітчизняна продукція енергетичного машинобудування посідає одне з передових місць. Високу оцінку у фахівців здобули окремі види військової техніки та обладнання. Щодо блоку "наука", то тут поки що використовується належним чином той потенціал, який було створено за радянських часів. Наука незалежної України все ще має недостатнє фінансування. Системна криза в економіці вкрай негативно відбилася на стані забезпечення науки необхідним обладнанням й оплати праці науковців. Якщо частка бюджетних витрат на науку зростатиме щороку на 0,2-0,3% ВВП, то вже у 2008 р. Україна досягне мінімального рівня в 1,7% ВВП, який передбачено Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Звичайно, за абсолютним значенням витрат на одного дослідника Україна не наздожене світових лідерів у науково-технічному прогресі і навіть не вийде на середньоєвропейський рівень, хоча практично досягне рівня Російської Федерації. З метою збереження потенціалу галузевої науки доцільно, на нашу думку, провести системний науково-технологічний аудит усіх галузевих інститутів, на основі якого й вирішувати їх подальшу долю. Частину з них можна було б передати до складу академічних установ і вузів, інших – до великих промислових об’єднань Деякі слід було б приватизувати на конкурсних засадах за умов визначення покупця, який може запропонувати оптимальні інвестиційні та інноваційні проекти розвитку зазначених наукових установ. Створення і підвищення рентабельності сучасних наукомістких виробництв в інноваційній моделі розвитку економіки України значною мірою залежить від ефективного використання накопичених знань, втілених у нововведення. У першу чергу, маються на увазі технологічні, продуктові й управлінські інновації. На нововведення, як результат колективної чи індивідуальної інтелектуальної діяльності, поширюються права інтелектуальної власності (ІВ). У ринковій економіці право власності є одним із наріжних принципів суспільного розвитку. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою за період її еволюційного розвитку створена вся необхідна нормативно-правова база, що регулює відносини й 297
Розділ ІV. Промисловий потенціал розвитку
охороняє права ІВ. На жаль, цього не можна сказати про систему захисту прав ІВ в незалежній Україні, оскільки їй дісталася правова спадщина тієї системи, яка була орієнтована на домінування держави в розпорядженні надбанням ІВ. Тож за умов інституціональних перетворень і змін, що відбуваються в системі господарювання в Україні, має бути сформована така законодавча база нововведень, яке ґрунтується на органічному поєднанні особистих і державних інтересів. У системі заходів щодо реалізації інноваційної моделі розвитку економіки вирішальна роль належить створенню реального й ефективно функціонуючого ринку наукового продукту в усіх його різноманітних формах, а також механізмів передачі технологій, готових до використання в практиці. Одним із першочергових пріоритетів розвитку промислового комплексу України виступає процес формування енергетичної безпеки України. Справа не лише в тому, що економіка України значною мірою залежить від поставки енергоносіїв, які майже на три чверті надходять із Росії, а й у тому, що енергетичний потенціал поки що використовується з втричі нижчою ефективністю, ніж у розвинених країнах світу. Майже всі технікотехнологічні структурні соціально-економічні та екологічні аспекти розвитку вітчизняної промисловості прямо чи опосередковано пов’язані з належним вирішенням проблем енергопостачання та енергозбереження, про що йтиметься в наступному розділі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Модернізаційна стратегія розвитку промислового комплексу» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
