ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ НАВКО-ЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО ЗАХИСТУ
Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних, хімічні, нафтопереробні заводи, цементні, целюлозно-паперові підприємства, екстенсивне перехімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об’єкти, автотранспорт і інші види транспорту, гірниче виробництво). Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими хімічними полями, шумами, вібраціями, теплотою. Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку гло-бальної екологічної кризи є, як уважають міжнародні експерти, демографічний вибух, дуже швидке зростання населення планети (на 1 жовтня 1999 р. — 6 млрд жителів), що неодмінно супрово-джується збільшенням темпів і обсягів зниження природних ша-рів, нагромадження величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля — глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням. У сучасних умовах у зв’язку з розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування, з появою сотень нових синтетичних та мінеральних речовин і величезним їх нагромадженням стан справ докорінно змінився. Наприклад, відходи від синтетич-них пральних порошків, нафтопродукти, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини не засвою-ються мікроорганізмами, не розкладаються, а нагромаджуються тисячами тонн у ґрунтах, водоймах і підземних водах. Протягом 90-х років з початку ХХ століття з надр землі було видобуто ко- рисних копалин (мінеральної сировини) більше ніж за всю істо-рію людства, починаючи з палеоліту, причому значну частину сировини одержано за 25 останніх років. Тепер лише внаслідок спалювання паливних ресурсів в атмо-сферу планети щорічно викидається понад 22 млрд тонн діоксиду вуглецю та понад 150 млн тонн сірчаного газу. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків, щорічно людством вноситься 500 млн тонн мінеральних добрив і близько 4 млн тонн пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях нагромаджується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів — в 10 разів. Хоча за рахунок цього вдалося тимчасово підвищити врожайність зернових та деяких інших культур удвічі, картоплі і буряків — на 15—20 %, однак багато-разово зросло й забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і вирощува-них продуктів. Тому в районах підвищеної хімізації сільського господарства захворюваність дітей у 3—3,5 раза вище, ніж у ра-йонах з мінімальною хімізацією. В Україні металургійна промис-ловість зумовлює близько третини забруднень атмосфери й природних вод. Останнім часом для всіх великих міст України характерне зростання забруднення довкілля за рахунок авто-транспорту. Ця частка в середньому становить 55—75 %, а в окремих районах міст може підвищуватись до 80—82 %. У місцях розташування металургійної промисловості вона є головним джерелом забруднення довкілля. Наприклад, Запорізьке об’єднання «Запоріжсталь» щорічно викидає понад 150 000 тонн шкідливих забруднень в атмосферу (понад 50 % викидів у місті). Разом з іншими промисловими підприємствами, які че-рез низький рівень технології виробництва й відсутність ефек-тивного устаткування для очищення газодимних і шкідливих водних викидів перетворили Запоріжжя на одне з найбрудні-ших міст в Україні. «Запоріжсталь» спричинила велику кіль-кість професійних захворювань, погіршення здоров’я населен-ня, особливо дітей, підвищення смертності. Унаслідок спалювання великої кількості твердого палива по-близу металургійних центрів нагромаджуються також такі шкід-ливі речовини, як хлороводні, діоксан, вуглеводні, що мають му-тагенні та канцерогенні властивості, й переносяться з димами на відстані десятки й сотні кілометрів. Забруднення довкілля по-стійно підвищується через токсичність промислових і побутових відходів. За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць в Європі. Через це тут нині найниж-ча тривалість життя — 66 років, тоді як в Японії, Швейцарії, Іс-ландії та США — 75—79 років. Нині в Україні смертність насе-лення, особливо дітей, збільшилась. Зонами екологічного лиха є понад 15 % її території, крім того, близько 40 % атомних електростанцій СНД розміщені на Україні, причому майже 100 % електроенергії Хмельницької й 90 % Ро-венської АЕС йде на експорт. В Україні функціонує 1700 шкід-ливих виробництв, 1000 з них — хімічні — становлять особливу екологічну небезпеку, а майже третина розміщена в межах рекре-аційних зон. За показниками дитячої смертності Україна посідає перше місце у світі, як і за показником кількості онкологічних захворювань. За захворюваністю жителів трьох десятків найбільш забруд-нених промисловими викидами міст України Київ посідає перше місце. Через велику забрудненість території не можна вживати навіть лікарські рослини, бо в них підвищений вміст токсичних речовин. Дедалі більші площі вздовж доріг України мають вилу-чатись з сільськогосподарського використання через дуже велику забрудненість ґрунтів, що становитиме близько 3 млн га. Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об’єктів, де у воді, повітрі й ґрунтах унаслідок аварій, випробу-вань, витікань значно перевищений ГДК нафтопродуктів — також дуже шкідливих речовин. Це райони аеродромів і їх нафтобаз (ци-вільних і військових), території всіх інших нафтобаз, нафтосхо-вищ, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автостоя-нок, автозаправок, окремі ділянки нафтопроводів. Деякі райони, де екологічна ситуація через забруднення нафтопродуктами стала критичною, вже відомі в усій Україні та за її межами — Лисичан-ський, Херсонський та інші нафтопереробні заводи, території вій-ськових аеродромів біля Білої Церкви та Узина, райони Борислава, Долини в Прикарпатті та Шебелинки на Полтавщині; в цих місцях нафтою пропахло не лише повітря, вона нагромаджується в коло-дязях, ярах, підземних водах, льохах. Вона не тільки отруює, а вже стала вогненебезпечною. Під час згоряння 1 кг етилованого бензину в атмосферу вики-дається близько 1г свинцю (його ГДК у повітрі має не перевищу-вати 0,0007 мк на 1 м3). Ця кількість може отруїти на рівні ГДК близько 1 400 000 м3 повітря. Кожен автомобіль за рік збіднює атмосферу на 4350 кг кисню і насичує її 3250 кг вуглекислого газу. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сірчаний і сірчистий ангідриди, оксиди азоту, бензпірену, аміак, спо-луки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, оксиди вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші — частки вугіл- ля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли. До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, які викидаються промисловими підприєм-ствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспор-ту, належать також різні шуми від усіх видів транспорту, ви-робництва, йонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи. Таким чином, необхідність охорони навколишнього природного середовища та вжиття ефективних заходів щодо раціонального ви-користання ресурсів біосфери випливає також з міжнародного характеру цієї проблеми, національних особливостей розвитку господарства і культури всіх країн та народів усього світу. Раціональне природокористування — це соціально-економічний процес, з допомогою якого залучається в господарський обіг природно-ресурсний потенціал як матеріальна основа розшире-ного відтворення, сприяє реалізації основного економічного за-кону, впливає на темпи економічного зростання, забезпечує охо-рону навколишнього природного середовища від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних сис-тем життєдіяльності. Екологічні проблеми в Україні за останні 3—4 роки практично не розв’язуються, окремі з них стають дедалі гострішими. Система організації управління природокористуванням, охороною навколишнього середовища, контролю за цими процесами, що формувалися за адміністративно-командної системи й державної власності на всі національні багатства, виявилася неспроможною здійснювати ефек-тивне екологічне регулювання розвитку продуктивних сил суспіль-ства, розв’язання складних екологічних та економічних проблем. Отже, виникає запитання: як діяти у сфері екології на сучас-ному етапі, особливо зважаючи на гостроту економічної кризи і проведення докорінних соціально-екологічних реформ? Тут можливі два варіанти. Перший — іти шляхом деякої мо-дернізації та вдосконалення існуючої системи управління, а дру-гий — створити принципово нову систему управління і регулю-вання у сфері природокористування та охорони природи, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має ряд істотних переваг, бо саме ринок може бу-ти використаний для обмеження руйнівної дії суспільства щодо навколишнього середовища через застосування гнучкої системи товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економі-кою переконує в тому, що ринкові механізми за належного конт-ролю та регулювання з боку держави за дотриманням вимог еко-логічного законодавства забезпечить сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологічно безпеч-них технологій і методів господарювання тощо, ніж жорстоке планово-адміністративне примушення
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ НАВКО-ЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО ЗАХИСТУ» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
