Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
Трансформаційні перетворення в Україні здійснювалися досить безсистемно і не завжди продумано, без необхідного теоретичного наукового підґрунтя, через що економіка тривалий час (значно довший, ніж у багатьох інших постсоціалістичних країнах) знаходилась у кризовому становищі. Шлях до ринкової економіки виявився не простим і не являв собою прямої і широкої дороги, яку можна було б пройти, керуючись принципами лібералізації та приватизації, покладаючись лише на дію ринкового самоврегулювання. Вибір (розробка) економічної теорії, що допомогла б зорієнтуватись не тільки в трансформаційному процесі, але й визначитись у перспективах розвитку, виявився неоднозначним. Серед сучасних економічних теорій привертає увагу теорія інституціоналізму, ідеї якої останнім часом набули значного поширення. Але й до цього часу в літературі немає усталених визначень, однозначних термінів, що певною мірою ускладнює оволодіння теорією інституціоналізму. Оскільки розділ не присвячений розгляду самої теорії, чи то аналізу авторських особливостей її бачення, в подальшому будуть викладені тільки деякі положення теорії у взаємозв’язку з визначенням місця та ролі цін і трансакційних витрат в економіці. Головною рисою інституціоналізму є комплексний підхід, охоплення всіх сторін життя суспільства – економічних, політичних, соціальних його аспектів. Об’єктом інституціоналізму є інститути, що за визначенням авторів інституціоналізму є "правилами гри" в суспільстві – сукупність правових норм і неформальних правил, створені людиною обмежувальні рамки щодо дозволених і заборонених дій, механізмів їх реалізації. Зрозуміло, що інститути є чинниками функціонування економіки і ними не можна нехтувати при реформуванні економіки. Р.Коуз у своїй нобелівській лекції (1991 р.) відзначає стосовно переходу до ринкової економіки колишніх комуністичних країн – "... без
58
1.5. Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
відповідних інституцій неможлива жодна якоюсь мірою значна ринкова економіка" [105, c. 310] 1. Д. Норт вважає, що причина поганого функціонування економік соціалістичних країн – "інституціональна основа" [93, c. 141], а кожен випадок успіху в історії економіки позначений "інституціональними інноваціями" [93, c. 139]. Процесом обміну керують інституціональні домовленості і торгівля відбувається в інституціональній структурі – відзначає Р.Коуз [105, c. 310,316]. У періоди глибоких трансформаційних перетворень, до яких, безперечно, відноситься і перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, відбуваються зміни щодо змісту та ролі економічних категорій, таких як ціни, відтворювальні пропорції тощо. Планове ціноутворення і централізоване визначення відтворювальних пропорцій, що властиві адміністративнокомандній економіці, звичайно, мають відмінності від ринкових. Відсутність ринкового середовища, конкуренції, цін, що формуються під впливом співвідношення попиту і пропозиції, призводила до розбалансування економіки – постійної наявності, з одного боку, дефіцитів, а з іншого – виробництва певної кількості непотрібних товарів (добре відома торгівля "з навантаженням"). Тому перехід до ринкової економіки, що означав би формування ринкової цінової системи та зміни у структурі економіки, був обумовлений. За канонами класичної економічної теорії ціни формуються під дією закону вартості, рівень їх встановлюється залежно від співвідношення попиту і пропозиції, а механізм конкуренції (через ціни) забезпечує перелив капіталу (ресурсів) між галузями і сферами виробництва і сприяє формуванню потрібної структури. Ціни відбивають співвідношення попиту та пропозиції і в той же час діє зворотний зв’язок – вони врівноважують (на певний строк) попит і пропозицію. Ціна виявляється інструментом перерозподілу ресурсів, формування структури економіки завдяки її властивості вказувати напрям перерозподілу. За цією схемою здійснюється регулювання економіки і за цінами (ціновим механізмом) встановилося визнання головного регулятора економіки. В у цитатах і посиланнях зберігається термінологія відповідних літературних джерел, що не завжди співпадає з авторською. 1
59
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
зарубіжній літературі і економічній теорії замість терміна регулятор частіше вживається термін координатор (координаційний механізм). При цьому доцільно відзначити, що однією з головних умов регулюючої (координуючої) дії цін є наявність конкуренції і не просто конкуренції, а досконалої конкуренції. Досконала конкуренція в сучасних умовах явище рідкісне, щоб не сказати нереальне. З одного боку, наявність монопольних утворень, а з другого боку, – державне регулювання, спрямоване на захист від ринкової стихії, обмежують конкуренцію. Тому і регулююча дія ціноутворення знаходиться в певних межах і важливе завдання постає у визначенні цих меж. З появою теорії фірми Р.Коуза усталене визнання регулюючого впливу цінового механізму на економіку здалося не таким вже й безумовним, що спонукало визначитися з цього приводу. Випереджуючи обґрунтування інституціональної структури Р. Коуз, відзначає, що "економіку можна координувати системою цін і, більше того, з гарними результатами", "... усю необхідну координацію забезпечує конкуренція, що діє через систему цін" [105, c. 309, 312]. Після цього робиться головний висновок, що "використання цінового механізму пов’язане з витратами", що називаються трансакційними витратами, і наявність яких обумовлює альтернативні ринку методи координації, що можуть виявитись кращими за використання цінового механізму, тому що сприятимуть уникненню або зниженню певних витрат на здійснення трансакцій через ринки. Альтернативою ціновій координації виступають адміністративні рішення фірми (підприємця) і саме наявність трансакційних витрат приводить до виникнення фірми [105, с. 32–36, 312–313]; Р.Коуз також вважає, що "трансакційні витрати позначаються не лише на контрактних домовленостях, а й на тому, які виробляються товари і послуги" [105, c. 313]. Г. Демзетц [105, c. 221] відзначає, що "максимізація прибутку (чи ефективність) потребує заміщення ринків фірмами, якщо витрати на послуговування ринками стають більшими порівняно з управлінськими витратами". С. Мастен, коментуючи концепцію фірми Р.Коуза, відзначає, що її можна вважати альтернативою ринковому обміну (у Р.Коуза альтернативні методи: ціновий 60
1.5. Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
механізм – підприємець-координатор), але (посилаючись на С. Ченга) "не зовсім правильно казати, що "фірма" заміщує "ринок". Радше, один тип контракту витісняється іншим" [105, c. 267-268], до того ж і Р.Коуз підкреслює, що "поза межами фірми коливання цін скеровують виробництво, яке координується через низку обмінних трансакцій на ринку" [105, c. 32]. З цього часу трансакції та трансакційні витрати зайняли важливе місце в економічній теорії – їх вивчають, про них пишуть, витрати намагаються підрахувати, виокремити. Це обумовлено вагомістю трансакційних витрат в структурі економіки, певною залежністю їх рівня від інституціональної структури, впливом на розвиток економіки. Трансакції не мають однозначного тлумачення, трапляється, що їх зміст доводиться уточнювати через розуміння трансакційних витрат, укупі з якими трансакції можна розглядати як угоди купівлі-продажу, за якими на ринках здійснюється рух товарів, розміщення ресурсів, відбувається обмін правами власності. Саме кінцеве уточнення спонукало відмежувати внутрішньофірмові способи координації через відсутність передання (обміну) прав власності від ринкових трансакцій і визначити їх як інтеракції (взаємодії), розділивши тим самим поняття інтеракційних і трансакційних витрат [42, c. 72-74]. На нашу думку, це логічно і обґрунтовано. Такий розподіл, відзначає С.І.Архієреєв, "не лише має певні теоретичні підстави, а й практичне значення, зокрема, для пояснення динаміки трансакційних витрат в умовах перехідної економіки" [42, c. 75]. Г.Демзетц, вносячи термінологічне уточнення щодо теорії трансакційних витрат, пропонує термін трансакційні витрати, стосовно витрат на організацію (координацію) через ринки, закріпити за ринками, а стосовно організації в межах фірми, використовувати термін управлінські витрати [105, с. 20, 220-221]. У літературі трансакційним витратам останнім часом приділяється багато уваги [див., наприклад: 41, c. 116-117; 42, с. 7281; 55, с. 86-96; 71, с. 61-68; 129, с. 30-35], їх визнають визначальною категорією неоінституціоналізму. Р.Коуз вважав своєю заслугою "введення до економічного аналізу трансакційних витрат", до яких віднесені витрати на ведення переговорів, укладання контрактів, влаштування перевірок, залагодження суперечок, або іншими словами, – це витрати на використання 61
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
цінового механізму [105, c. 33-34, 312-313]. Ключ до розуміння трансакційних витрат – небезкоштовність інформації, – зауважує Д.Норт і відносить до них витрати на вимірювання цінних атрибутів того, що обмінюється, витрати на захист прав, нагляд за дотриманням угод і забезпечення їх виконання [93, c. 40]. Т.Еггертссон з цього приводу відзначає, що трансакційні витрати виникають, коли індивіди обмінюються правами власності, що такі витрати мають глибоке значення для розміщення ресурсів і структури економічної організації і вважає, що чіткої дефініції трансакційних витрат не існує. Т.Еггертссон наводить перелік видів діяльності, що мають відношення до обміну правами власності – пошук інформації про розподіл цін і якість товарів і трудових ресурсів, пошук потенційних покупців чи продавців, торги для виявлення справжніх позицій продавців і покупців, складання контрактів, нагляд за партнерами по контракту, забезпечення виконання контрактів, захист прав власності тощо [133, c. 28-31]. У наведених вище визначеннях трансакційних витрат, як на нашу думку, немає смислових суперечностей, тому стосовно складу трансакційних витрат (їх видів) можна сказати, що в літературі він, із тими чи іншими доповненнями, окреслився (хоч дискусія з цього приводу триває), наводиться у багатьох літературних джерелах, узагальнюється в Економічній енциклопедії [61, c. 673]. Якщо коротко, – трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, що супроводжують здійснення трансакцій на всіх стадіях (підготовки, контролю тощо), обмін правами власності. Проблеми виникають у процесі практичного виокремлення цих витрат у структурі економіки, бо системою обліку цього не передбачено. У літературі зустрічається також згадування про тенденції обсягів трансакційних витрат і їх кількісні значення. Щодо тенденцій, то вони характеризуються, як правило, зростанням, а щодо конкретних величин, то через можливі складові розбіжності їх не завжди можна зіставляти. Так, наприклад, поширене посилання на результати досліджень Дж. Уолліса і Д. Норта (1986 р.), що на трансакції в економіці США припадає понад 45% національного доходу (ВНП) [93, c. 41; 133, с. 31–32]. Це дає уяву про масштаби трансакційного сектору в економіці США в межах 62
1.5. Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
визначеного авторами складу витрат, визнаних трансакційними, і не може слугувати орієнтиром для економіки іншої країни. Т.Еггертссон відзначає, що в умовах розгорнутої і особливо непередбачуваної інфляції витрати трансакційного процесу зростають і в той же час, коли держава встановлює правові норми і забезпечує їх дотримання в середовищі, де раніше було беззаконня, вона тим самим знижує трансакційні витрати [133, c. 30-31]. Виходячи із сфери виникнення трансакційних витрат (процес обміну), їх складу, чинників, під дією яких вони формуються, та характеру трансформаційних процесів в економіці, можна зробити висновок про наявність в Україні тенденцій до зростання їх обсягів. На це вказують ті обставини, що Україна після розпаду СРСР втратила відпрацьовану схему одержання багатьох ресурсів і реалізації продукції. Сфера обміну тривалий час знаходилася без необхідної системної нормативно-правової бази, при відсутності сформованого ринкового середовища і, зокрема, конкуренції, та в умовах високих темпів інфляції – чинників, що можуть сприяти зросту трансакційних витрат. На жаль, поки що можна оперувати лише ймовірними чинниками зростання витрат і тенденціями, оскільки достовірної інформації про обсяги трансакційних витрат не маємо. За даними В.Кокорєва [71, c. 63-64] (Росія), в результаті вибірки (1993 р.), що охоплювала підприємства декількох галузей промисловості, і в процесі якої показником рівня трансакційних витрат було з певними застереженнями використано відношення витрат, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом (так званих накладних витрат), до решти статей собівартості продукції, виявлені певні тенденції. Зростання рівня цього показника (порівняно з попереднім періодом) мало місце в більшості випадків і розцінювалось як випереджаюче зростання трансакційних витрат. Серед чинників їх зростання виділяються: адаптація підприємств до ринкового середовища, зниження обсягів випуску продукції, нерозвиненість інфраструктури тощо. Аналогічні дослідження на базі даних підприємств України, наскільки нам відомо, не проводились. Наявність в Україні подібних до згаданих чинників дозволяє спрогнозувати з певною ймовірністю результати такого аналізу. Але при цьому, якщо скористатися визначенням Г.Демзетца [105, c. 20, 220-221], що поділяють і інші економісти, то 63
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
стосовно накладних витрат, які здійснюються в межах підприємства, доречніше буде замість терміну трансакційні витрати вжити термін управлінські витрати. Динаміку трансакційних витрат в економіці можна, на думку В. Кокорєва [71, c. 65-66], оцінити непрямим шляхом – зіставленням темпів зростання (спаду) виробництва в трансформаційному і трансакційному секторах економіки (галузевий склад названих секторів автор визначає згідно з підходом Дж. Уолліса і Д. Норта), а також їх часток у ВВП. У результаті таких зіставлень В. Кокорєвим зроблений висновок, що інституціональні перетворення, пов’язані з переходом до ринкової економіки, всупереч теоретичним гадкам супроводжуються значним зростанням трансакційних витрат. Визначення масштабів трансакцій (трансакційних послуг) на макрорівні можна здійснити виокремленням частки валової доданої вартості, створеної трансакційним сектором, у загальній сумі валової доданої вартості. Щодо окреслення галузей економіки (видів діяльності), які можна було б віднести до трансакційного сектору, то це питання не має однозначного вирішення. Системою національних рахунків не передбачається виокремлення такого сектору. Для цього немає обґрунтованих методологічних підстав, і тому виокремлення галузей (видів діяльності), що саме надають трансакційні послуги, поки що немає чітких меж. С.І. Архієреєв [42, c. 78-80] до трансакційного сектору (трансакційних галузей економіки) з певними застереженнями відносить такі 4 галузі економіки (види діяльності): фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (фінансова діяльність); торгівля та громадське харчування (оптова та роздрібна торгівля); матеріально-технічне постачання та збут; заготівлі. Частка валової доданої вартості, створеної трансакційним сектором (у складі 4-х названих галузей), у загальній сумі валової доданої вартості за галузями економіки в 1990 р. (за нашими розрахунками) становила 6,1 відсотка, у тому числі 0,6 відсотка – фінансова діяльність (переважно сектор Фінансові корпорації), 4,5 відсотка – торгівля та громадське харчування, 1,0 відсоток – матеріально-технічне постачання та збут, заготівлі (всі 3 галузі –
64
1.5. Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
сектор Нефінансові корпорації). У 2000 р.1 частка валової доданої вартості трансакційного сектору у загальній сумі валової доданої вартості за галузями економіки становила 13,3 відсотка, у тому числі 2,1 відсотка – фінансова діяльність (сектор Фінансові корпорації), 10,4 відсотка – торгівля, що, в свою чергу, розділилася між сектором Нефінансові корпорації (7,5 відсотка) і сектором Домашні господарства (2,9 відсотка), 0,8 відсотка – матеріальнотехнічне постачання та збут, заготівлі (сектор Нефінансові корпорації). Таким чином, частка трансакційного сектору (трансакційних галузей) зросла з 6,1% загальної валової доданої вартості у 1990 р. до 13,3% у 2000 р. [92, c. 111, 141]. Випереджаюче зростання трансакційних витрат (і абсолютне, і відносне), як правило, розцінюється як негативне явище. На нашу думку, такої однозначної оцінки не можна робити, бо певні масштаби трансакційного сектору є умовою функціонування ринкової економіки і, перш ніж оцінювати їх динаміку, треба знати оптимальні (доцільні) межі сектору, а також чинники його зростання. Ці межі в різні періоди можуть відрізнятися, особливо якщо в економіці сталися значні зміни (як, наприклад, 1990 р. і 2000 р.). До того ж віднесення до трансакційного сектору 4-х згаданих галузей економіки не можна вважати єдино можливим варіантом визначення його складу, не можна також бути впевненим щодо відповідності структури окремих трансакційних галузей у різні періоди. Теорія фірми Р. Коуза справляє враження, що ціновий механізм (цінова система), як координатор економіки, має альтернативу – фірму в особі підприємця, і "визначальною ознакою фірми є заміщення цінового механізму" [105, с. 32]. Така альтернатива (вибір) виникає в тому випадку, коли витрати, пов’язані з використанням цінового механізму, виявляються більшими від власних витрат фірми, пов’язаних з координацією виробництва. Але, заглиблюючись у теорію фірми інших авторів [105, c. 12, 16, 20, 221-225, 268], починаємо розуміти, що заміщення ринкового обміну, цінового механізму поширюється, власне, на фірму і ресурсами керує підприємець у межах фірми, а на ринках – починаючи з 2001 р. відсутні дані щодо обсягів валової доданої вартості названих галузей через зміну підходів до формування структури економіки. 1
65
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
коливання цін (ця думка висловлена і Р. Коузом [105, c. 32]). Критерієм вибору постає порівняння двох категорій витрат – трансакційних витрат і внутрішніх управлінських витрат фірми, що зводиться до вибору між власним виробництвом і купівлею. Але здійснити цей вибір, послуговуючись зіставленням величин цих витрат, не завжди просто через те, "що обмінові й управлінню часто властиві ті самі організаційні дії" [105, c. 226-227]. Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що теорія фірми не заперечує регулюючої ролі цінового механізму в економіці, залишаючи за ціновою системою широке поле дієвості. Привернення уваги до трансакційних витрат, на нашу думку, цілком закономірне і доцільне, тому що допомагає в пошуках напрямів і шляхів їх скорочення (стабілізації), але для цього потрібно чітко знати, які саме обсяги цих витрат є надмірними, щоб не зашкодити функціонуванню економіки. Доцільно також привернути увагу і до витрат на виробництво, що мають значні перспективи щодо можливої економії. Як на нашу думку, в літературі має місце певне перебільшення щодо значення та ролі інституціональної структури, – аж до визнання за нею причини всіх невдач і прорахунків. При цьому менше приділяється уваги виробництву і, головне, наявному ресурсному і науково-технологічному потенціалу, що не можна вважати виваженим. Інституціональний підхід має такий характерний принцип, як підвищення ролі держави в реалізації головних економічних і соціальних завдань. Не заперечуючи цю тезу, доцільно привернути увагу до двох її аспектів. По-перше, в державному регулюванні, як і в стихії ринку, можуть мати місце неефективні напрями і заходи, тому посилення (розширення сфери) регулюючої дії держави в певних умовах може бути не на користь економічному розвитку. По-друге, не слід забувати, що українська економіка тільки формується в ринкову з адміністративно-командної, ще не повністю з неї вийшла, зберігаючи нахил до обмеження дії ринкових механізмів через несформованість потрібного інституціонального середовища. Таким чином, ціни (ціновий механізм) залишаються головним регулятором (координатором) економіки, вони формують її 66
1.5. Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці
структуру, сприяють установленню економічної рівноваги і самоврегулюванню господарських пропорцій. У той же час цінові диспропорції викривляють реальні масштаби структурних елементів економіки і тим самим можуть націлювати на помилкові структурні зрушення. Тому потрібно постійно приділяти увагу аналізу дієвості і ефективності цінового механізму, виділяючи і зважуючи вплив ціноутворення на показники економічного розвитку. З цією метою доцільно виконувати зіставлення структури економіки у незмінних (порівнянних) і фактичних цінах, а також розраховувати індекси-дефлятори за галузями економіки (видами економічної діяльності) і тільки після цього робити висновки щодо структурних зрушень. Рівень і структура цін (за часткою окремих витрат, прибутку) не завжди сприяють ефективним структурним змінам в економіці. Незавершеність формування ринкового середовища стає на перешкоді виконання цінами позитивної ролі регулятора економіки, що може приводити до використання цінового механізму на користь окремих виробників чи споживачів, до невдалого вибору проекту. Адаптація ринкового цінового механізму в економіку і посилення його дієвості у формуванні її структури залежить від системної взаємодії інституціональних чинників. Це, в першу чергу, завдання вдосконалення нормативноправової бази ціноутворення, забезпечення виваженого поєднання ринкових і державних регуляторів і, головне, укорінення їх в економічну діяльність. Другий важливий висновок стосується трансакційних витрат – вагомої складової економіки, що вимагає визначитися, насамперед, щодо сфери їх поширення (видів діяльності, складу витрат), причому не тільки в теоретичному, але й в практичному плані (наприклад, виокремлення трансакційного сектору в національних рахунках, або, принаймні, всіх видів діяльності з надання трансакційних послуг), щоб мати можливість відслідковувати і оцінювати динаміку абсолютних і відносних змін їх обсягів із позицій впливу на розвиток економіки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ціновий механізм і трансакційні витрати в економічній теорії та практиці» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
