Як уже зазначалося, появі грошей передувала епоха натурального обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних грошей, еволюційний процес виникнення яких уже розглянуто. Не слід розглядати товарну форму грошей лише як використання у цій ролі золота й срібла. Розглядаючи ці благородні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото та срібло почали монопольне виконували зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям не відразу. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленність утворювали на ранніх етапах розвитку основу множинності товарів, що використовувалися у ролі грошей. Як правило, це був найбільш ходовий і разом з тим найцінніший для певного ринку товар, який в будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це такі товари, як худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких було також золото і срібло. Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII—VII ст. до нашої ери. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота. Металеві гроші були в обігу і на. території Київської Русі. В IX—XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які використовували до цього як обмінний еквівалент. Однією; з перших чеканних монет Київської Русі була гривня — срібний злиток вагою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського “Історія України-Руси” розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 p. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета—частка гривні або рублева гривня, обрубок. гривні. Спочатку новгородський і московський срібні рублі мали 96
різну вагу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети. Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, е обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від ваги їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling—повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Мірою ваги і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня. З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від. різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами їхньої емісії, дістав назву сеньорат. Сеньорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 p. важила 22 г, а в 1364 p.—лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 p. карбувалося 2 ліври, а в 1720 p.—98. Як наслідок вага монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 p. з 234 г срібла карбувалося 2 марки, в 1378 p.—4, а в 1506 p.— 12 марок. Аналогічні приклади характерні й для інших країн. Зрозуміло, що у кожному з таких випадків мало місце обмеження функції металевої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного знаку вартості повноцінної монети. В цьому випадку не йдеться про факти прямих фальсифікацій. Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 p. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий “мідний заколот”, який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю вилучено з обігу шляхом викупу по одній копійці за рубель. Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу — одноразової 97
(паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися. - Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував ряд труднощів. Більш дорогі за своєю цінністю монети час від часу зникали. Сутність цього явища було обгрунтовано на основі широко відомого в теорії грошей закону Грешема (Томас Грешем (1519—1579 pp.)—англійський банкір). Зміст цього закону сконцентрований у лаконічній формулі: “Погані гроші витісняють з обігу хороші”. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча, ніж їхня номінальна вартість, витісняють ті грошові одиниці, вартість яких перевищує офіційні ціни. Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним обґрунтовується особливість подвійного обігу металевих грошей, його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи робиться в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є не коректним. Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей паперові гроші почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 p. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 p. Спочатку випуск їх носив епізодичний характер, та з 1771 p. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці XVII ст. У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Катерини II в 1769 p. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 p. було емісовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99—98 коп. сріблом за рубль асигнаціями. В 1786 p. емісія цієї грошової одиниці досягла 45,3 млн рублів. Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на Її авторитет, не було чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціону- 98
вання грошових відносин, більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості. Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. в зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895—1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський прем'єр-міністр Вітте. Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинили такий обмін в роки “великої депресії”—економічної кризи 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано — через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Відбулася демонетизація золота. Воно перетворилося на звичайний товар. Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Коротка історія розвитку грошей» з дисципліни «Основи економічної теорії»
