Діалектика цивілізаційних і формаційних процесів суспільного розвитку співвідношення поняття “цивілізація”
Пізнавальне значення положень, що характеризують матеріальні основи загальноцивілізаційного розвитку, полягає у тому, що вони створюють необхідні передумови глибокого осмислення об'єктивних основ формаційного розвитку суспільства. У зв'язку з цим треба подолати штучне протиставлення понять “цивілізація” і “суспільно-економічна формація”, “загальноцивілізаційний” і “формаційний” аспекти історичного прогресу. Ці поняття співвідносяться як загальне і особливе, зміст і форма. Цим визначається їхня органічна єдність і протилежність. У понятті “формація” втілюється якісна визначеність соціально-економічної та політичної структури суспільства, 45
що сформувалася на конкретному історичному етапі, головна спрямованість і цільова функція її розвитку. На відміну від цього зміст поняття “цивілізація” включає все те, що характеризує, з одного боку, єдність суспільства, а отже, і суспільно-історичного прогресу, з іншого—зміст матеріальних і духовних цінностей, які людство успадкувало від попередніх поколінь і використовує на кожному етапі розвитку з метою свого розширеного відтворення. Саме ці цінності у кінцевому підсумку визначають об'єктивні умови і можливості, що зумовлюють виникнення й розвиток відповідних формаційних утворень. Цивілізаційні характеристики визначають не лише об'єктивні внутрішні передумови, а й зовнішнє суспільно-історичне середовище, у межах якого утворюються, розвиваються і взаємодіють неоднорідні за своїм змістом соціально-економічні структури. Саме тому при визначенні специфічних характеристик певної формації слід обов'язково враховувати її взаємодії у межах єдиного цивілізаційного процесу з іншими формаційними структурами, а також наявність і в її власних межах неоднорідних суспільних угрупувань, перехідних і змішаних, старих і нових форм історичного розвитку. Разом з тим слід ураховувати і те, що теоретичне розмежування, з одного боку, загальної спрямованості цивілізаційного процесу, за якою визначається гуманістична логіка суспільного прогресу, з іншого — історично конкретної (специфічної) мети розвитку, яка регулюється певним способом виробництва, визначає одне з принципових діалектичних протиріч кожної окремо взятої формаційної структури суспільства. При аналізі економічного базису слід передусім з'ясувати, наскільки він сумісний з створенням умов, необхідних для розвитку людини. Йдеться про з'ясування причин того, якою мірою та чи інша система економічних відносин створює можливості при наявних матеріальних і духовних ресурсах для всебічного розвитку особи. Саме з цих теоретичних міркувань слід оцінювати розвиток будь-якого суспільного устрою. І це слід глибоко, осмислити. Уся історія суспільного прогресу є не що інше, як безперервний розвиток людської особистості, тому слід знати, що являє собою людська природа взагалі, як вона модифікується в кожну історично дану епоху. Розглянуті теоретичні положення визначають пріоритетність цивілізаційних основ розвитку суспільства, їхню функціональну першість, провідну роль. Утворюючи домінуючу силу історичного прогресу, в кінцевому підсумку вони детермінують загальну логіку розвитку формаційних структур суспільства — конкретну специфіку способу їх виробництва, економічного базису і політичної 46
надбудови. Кожен цикл цивілізації створює не лише відповідні передумови, а разом з тим висуває якісно нові, більш високі вимоги до розвитку формаційних утворень. Важливою проблемою є також урахування самостійності розвитку цивілізації та формацій, що функціонують у її межах. Так само як з теорії цивілізації не можна визначити специфічні характеристики формації, так і за логікою розвитку формаційних структур не можуть бути сконструйовані основи цивілізаційного процесу. Цим у кінцевому підсумку визначається складність теоретичного аналізу закономірностей історичного розвитку суспільного прогресу, який передбачає, з одного боку, логічне відособлення структур, що розглядаються, а з іншого — взаємний синтез узгодження і збагачення. Проте самостійність розвитку формацій може бути лише відносною. У цілому ж при вивченні об'єктивних основ суспільно-історичного процесу слід виходити з того, що його найбільш глибокі фундаментальні підвалини визначаються внутрішнью логікою розвитку загальноцивілізаційного прогресу. Завдяки цьому забезпечується відповідність матеріальної основи розвитку суспільства, що утворюється певною цивілізацією, його формаційним структурам. Для того щоб це зрозуміти, слід враховувати важливе теоретичне положення про те, що жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона. дає досить простору, а нові, більш розвинені виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж з'являться матеріальні умови існування їх в надрах найстарішого суспільства. Історія підтвердила й підтверджує у наш час це наукове положення. Аграрна цивілізація створила матеріальні основи для розвитку у найрізноманітних формах феодального суспільства. Характерним у цьому відношенні є й те, що капіталістичні виробничі відносини дістали необхідний простір для свого розвитку лише на грунті індустріальної структури виробництва. Елементи капіталістичних відносин почали зароджуватися ще у XIV—XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва у північних містах Італії та в Нідерландах. Потім був досить тривалий період так званого первісного нагромадження капіталу. Цей період, що становив своєрідну передісторію капіталістичного способу виробництва, його початковий ступінь, був вписаний в літопис історії, за словами К. Маркса, “полум'яною мовою меча та вогню” як найжорстокіший період насильства над людиною. А це знову ж таки більш як два сторіччя людської історії. Однак низький рівень продуктивних сил аграрної цивілізації, що залишалася на той час панівною, не дав змогу капіталізму повністю витіснити феодальні структури суспільства. І лише завдяки промисловій революції, на 47
основі якої було створено матеріальну базу індустріального виробництва, капіталістичні виробничі відносини отримали необхідний простір для свого розвитку.
еволюція капіталізму У підручнику “Економікс”, авторами якого є американські економісти К. Р. Макконелл і С. Л. Брю, визначені такі принципи капіталізму: 1. Приватна власність. 2. Свобода підприємництва і вибору. 3. Особистий інтерес як головний мотив поведінки особи. 4. Конкуренція. 5. Опора на систему цін або ринкову систему. 6. Обмежена роль уряду. Реалізація цих принципів забезпечила не лише прогресуюче удосконалення капіталістичного способу виробництва, а й самоутвердження та всебічний розвиток особи як головного критерію загальноцивілізаційного процесу. Водночас разом з самоствердженням людини капіталізм на усіх етапах свого розвитку утримував в собі й елементи самозаперечення її особистості. При капіталізмі економічна діяльність заради отримання і нагромадження прибутку є самоціллю. Цей принцип став основою грандіозних досягнень як капіталістичного способу виробництва, так і цивілізаційного процесу суспільства а цілому. Однак суб'єктивно він примусив людину працювати в ім'я не особистої мети, перетворивши її на функціональний придаток індустріальної системи. Людина стала своєрідною деталлю гігантської економічної машини. Якщо у її розпорядженні є достатній капітал, то вона — велика шестірня, якщо капітал відсутній, то — гвинтик. Проте у будь-якому випадку людина — одна з деталей цієї машини і слугує меті, що є зовнішньою по відношенню до саморозвитку власної особистості. Розвиток особистості не е самоціллю. Він також відбувається, але опосередковано. Цей процес породжує елементи самозаперечення капіталізму. Становлення і розвиток їх збігаються з самозапереченням індустріальної системи цивілізаційного процесу. Як зазначав видатний англійський вчений А. Дж. Тойнбі, все, що народжується, приречене на розпад; навіть ідеальна за своєю побудовою структура не може існувати вічно і в решті-решт має надломитися. Отже, підготувавши передумови для розвитку постіндустріальної структури виробництва, засвоївши їх, капіталізм починає сам себе заперечувати. У його підвалинах починають зароджуватися і набувати дедалі більшого значення принципово нові структури, які несуть на собі риси зовсім іншого суспільного устрою. Це якісно нові за змістом посткапіталістичні формування, розвиток 48 яких відображає антикапіталізацію капіталістичного способу виробництва. Звідси висновок—сучасний капіталізм сам себе переріс. Об'єктивні процеси загальноцивілізаційного розвитку вивели його на новий за своїми характеристиками суспільний порядок. І це не є насильство над історією, а природно обумовлений процес. Розвиток капіталізму в його класичних структурах в умовах сучасних науково-технічних перетворень поступово втрачає свої перспективи. Інакше кажучи, соціальний простір подальшого поглиблення і розвитку-власне капіталістичної системи в процесі остаточного оформлення пост індустріальної структури виробництва все більше звужується. Технологічна революція і покликана нею до життя постіндустріальна, інформаційна цивілізація потребують повороту всієї суспільної системи до людини. Вони ставлять людину в епіцентр свого розвитку, вимагають переорієнтації мети виробництва, прямого і безпосереднього підпорядкування її розвитку людської особистості. Від біблейських часів такі перетворення дістали назву соціалізації суспільства. Мова йде про .соціальну спрямованість суспільного розвитку, його гуманізацію. А це і є та об'єктивна основа, яка утворює відповідний базис для становлення нового посткапіталістичного способу виробництва, його соціалізації. Процес соціалізації розглядається, з одного боку, як перманентний, з іншого—як прогресуючий. Звідси розуміння соціалізації не як застиглого стану суспільного устрою, що має сталі критерії, а як процесу, який має неоднакові у конкретних історичних умовах параметри і в ході свого розвитку наповнюється новим позитивним змістом. Перманентність процесу соціалізації засвідчує і те, що амплітуда його розвитку в часовому виміру надзвичайно широка. Історія довела помилковість спроб втиснути його в одну формаційну систему і упередженість заперечень того, що елементи такого розвитку започатковані вже у найбільш ранніх структурах людської спільності. Інша річ, що на попередніх стадіях орієнтири такого розвитку та його реальні структури були в силу об'єктивних обставин вкрай обмеженими, і лише досягнутий на сучасному етапі рівень суспільного прогресу створює об'єктивні передумови для переходу від поступових перетворень у нову якість. Існує точка зору, що перша стадія соціалізації капіталізму, його гармонізації розпочалася вже після Паризької комуни і тривала до “великої депресії” 1929—1933 рр. Друга охоплює період ЗО—70-х років, коли на Заході сформувалася розгалужена система соціального захисту населення. Нині розгортається третій етап соціалізації, 49
пов'язаний з переходом до постіндустріальних основ виробництва, його інформатизацією та інтелектуалізацією. Разом з тим соціалізація — це не становлення “реального” соціалізму за зразками, що ми мали в минулому в СРСР та в інших країнах так званого соціалістичного табору. Сутність цього процесу зовсім інша. Вона полягає в подоланні не просто специфічних ознак капіталізму, а у цілому класово-формаційних елементів суспільно-історичного розвитку і утвердженні на основі розвитку постіндустріальної системи загальнолюдських засад суспільного життя, їх глибокій гуманізації. На цьому грунті відбувається процес становлення якісно нового за своїми критеріями суспільства — суспільства “без ...ізмів”. Це суспільство, що поступово долає класичні класово-формаційні ознаки і повністю будує свої принципи на загальнолюдських цінностях. Мається на увазі розвиток процесу, за яким здійснюється демократизація відносин власності, долаються відчуження людини, протилежності між розумовою і фізичною працею, містом і селом. Як наслідок класові структури не лише держави, а й суспільства в цілому та інші усталені соціальні форми поступово перетворюються на більш вільні й гнучкі утворення. Разом з тим зростають можливості соціальної мобільності. Все це зумовлює розмивання формаційних детермінант діалектичного заперечення їх.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Діалектика цивілізаційних і формаційних процесів суспільного розвитку співвідношення поняття “цивілізація”» з дисципліни «Основи економічної теорії»
