Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка
Економічний розвиток, перспективи міжнародного співробітництва будь-якої держави, зокрема й України, вирішальною мірою залежать від стану та динаміки світового ринку, процесів міжнародної інтеграції на світовому та регіональному рівнях. Звідси базовою категорією у процесі вивчення теоретичних та практичних питань удосконалення механізму міжнародної економічної діяльності України, її сьогоднішніх особливостей та перспектив є інтернаціоналізація. Що ж становить собою це явище економічного життя, яке виражає собою одну з найвиразніших реальностей сьогодення? Інтернаціоналізація — це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою збільшення продуктивності та підвищення ефективності виробництва. Ключовою рисою такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод руху товарів і факторів виробництва з боку урядів, подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва. Зауважимо, що зазначені згадані процеси є багатовимірними за своєю природою, а їхні наслідки для окремих країн надто неоднозначними. Очевидно, позитивні наслідки — можливість розвивати спеціалізоване виробництво, зниження витрат на утримання контрольно-адміністративних інститутів, передусім митниць і регламентуючих відомств — супроводжуються підвищенням уразливості фінансових систем, небезпекою колапсу ряду галузей національного виробництва, що може призвести до радикального погіршення умов життя, соціально-політичних ускладнень. Особливо характерними такі небезпеки є для країн, які переживають складні етапи докорінних реформ, створення ефективних ринкових систем, зокрема для України. І саме тому принципового значення набуває оцінка особливостей та основних наслідків інтернаціоналізації економічних систем на сучасному етапі. Міжнародні економічні відносини як цілісний та заснований на зворотних зв’язках механізм є функціональною системою реалізації господарських інтересів дійових суб’єктів за допомогою специфічних і властивих інтернаціональному рівневі спілкування принципів, інструментів їх досягнення. Зазначеному механізмові властивий динамізм, який, з урахуванням історичних, національних особливостей, зумовлює логіку саморозвитку міжнародної економічної діяльності окремих країн. У чому полягає його сьогоднішня специфіка? На відміну від тих моделей світового економічного розвитку, які існували ще в порівняно недавньому минулому (перша половина ХХ ст., перші десятиліття після Другої світової війни), міжнародна система господарських відносин, з якою людство входить у третє тисячоліття, відрізняється значно більшою інтегративністю. Усе більша частина виробленого продукту інтернаціоналізується у вигляді товарного обміну на світових ринках, зростає частка інтернаціоналізованого виробництва. Сказане стосується України, для економіки якої протягом років незалежності характерним є: абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки виробленого та споживаного продуктів (тобто експорту та імпорту); збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення економічних об’єктів, які перебувають у повній або частковій власності іноземців (індикатором цього процесу слугують показники динаміки іноземних інвестицій); подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валютно-фінансові, кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб’єктами — державами, спеціалізованими організаціями, фізичними особами (відповідні відносини регулюються як двосторонніми домовленостями, наприклад з ЄБРР, МВФ, Світовим банком, так і в більш загальних інституційних межах, наприклад на рівні Паризького клубу, коли йдеться про країни-кредитори, а також Лондонського клубу, коли про спільну політику домовляються приватні кредитори); зростання переліку питань, які є предметом спільного розв’язання в рамках міжнародних програм соціально-економічного розвитку, а також у рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна, — Міжнародна організація праці, економічні структури ООН, СНД та ін. Ці об’єктивні риси процесів інтернаціоналізації можна розглядати як важливий фактор подолання найбільш відчутних негативних тенденцій, що проявилися в економіці України в перші роки незалежності. Передусім це — зниження продуктивності праці в 90-х роках: у цілому на 42 %, у промисловості — на 21 %, а в сільськогосподарських підприємств — більше як у 2 рази. Протягом 1991—1999 рр. відбувалася структурна деградація української економіки, яка ще більше поглибила ті деформації, що були притаманні їй ще за часів адміністративно-командної системи. Так, в 1999 р. частка машинобудування в структурі промислового виробництва становила тільки 13,8 % проти 30,7 % у 1990 р.; питома вага легкої промисловості скоротилася у 8 разів. Натомість збільшилася частка виробництв і галузей з низькою продуктивністю праці, для яких характерна висока енерго- та матеріаломісткість, невідповідність сучасним екологічним нормативам. Знижувалася й кількість промислових підприємств, які використовували інновації: тільки протягом 1994—1999 рр. з 26 % до 13,5 % від їх загальної кількості. Основні прояви інтернаціоналізації можна спостерігати в двох аспектах. З погляду окремих країн, а також у глобальному масштабі. У першому випадку можна констатувати тенденцію зростання частки ВВП, яка підлягає інтернаціоналізації. Це пов’язано зі знайомим нам генезисом та подальшим диверсифікованим розвитком феномену відкритої економіки. У другому аспекті можна відзначати формування нової системної цілісності — міжнародного ринку, який є реальною формою існування світового господарства, а також його рушійною силою. Це дає підстави констатувати, що інтернаціоналізація, яка проявляється на всіх рівнях підприємницької та регулятивної діяльності, є однією з домінантних характеристик сучасного економічного життя. Цей універсальний висновок, який стосується реалій усіх країн, має особливе значення для умов вітчизняної перехідної економіки, оскільки модель інтернаціоналізації господарського життя для України повинна визначити сприятливі міжнародні умови процесів ринкової перебудови економіки, комерційної діяльності, ринки збуту, надходження капіталів, нових виробничих та інформаційних технологій, які мають бути забезпечені позитивним розвитком двосторонніх відносин з іншими державами, участю країни в міжнародних, регіональних об’єднаннях, у роботі міжнародних економічних організацій. Ще однією особливістю процесів інтернаціоналізації з участю України є нерівномірність розподілу експортних виробництв, переважання окремих центрів та територіально-виробничих комплексів (ТВК) й низький рівень експортної спеціалізації цілих регіонів. Наприклад, основу експортного потенціалу України становлять східні ТВК, передусім регіони Кривбасу та Донбасу, і водночас ряд західних та центральних областей України здійснюють мізерний експорт продукції. Особливу роль у формуванні експортного потенціалу України відіграє Київ, на який припадає і левова частка зарубіжних інвестицій до країни (табл. 4.4). Таблиця 4.4 Динаміка основних показників міжнародної економічної діяльності м. Києва, млн дол. Показник 1997 1998 1999 2000 2001 Зовнішньоторговельний обіг 7242,8 6305,9 6003,0 7000,0 6021,0 Прямі іноземні інвестиції, усього на кінець року 618,0 863,9 1043,2 1300,0 — Джерело: Київ на долонях. — 2001. — 8 лютого. — № 05 (161).
Об’єктивною підставою для збільшення експортного потенціалу є позитивна динаміка зростання. Причому згідно з офіційними прогнозами, протягом перших двадцяти років нового століття обсяг валового регіонального виробництва зросте в 7 разів (у 1999 р. ВРП становив 9,7 млрд грн., тоді як у 2020 р. планується отримати 65 млрд дол.). Розробляється широка програма сприяння розвитку експортного потенціалу, помітні акценти будуть зроблені на підтримці науково авангардних та екологічно безпечних виробництв. Особливістю участі Києва в міжнародній торгівлі є перевищення імпорту над експортом (принаймні саме така ситуація була типовою наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст.). Навіть незважаючи на те, що, згідно з оцінками, експорт в 2001 р. виросте на 5,6 %, а обсяги імпорту зменшаться на 15 %, перевищення ввезення над вивезенням очікується значним: 3873,4 млн дол. — імпорт та 2147,6 млн дол. — експорт. Пояснюється це тим, що Київ — це регіон України з найвищими доходами, і тому він забезпечує найбільший попит на імпортну продукцію побутово-харчового призначення. (Для довідки: згідно з статистичними даними, у 2001 р. величина грошових доходів населення в місті становила 12,1 млрд грн — показник, який є поки що недосяжним для інших регіонів.) Крім того, має місце ефект столичного завезення, адже імпортні товари передусім потрапляють до портів, залізничних, автомобільних станцій розвантаження та до столиці, після чого «розпливаються» по країні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
