Інструменти науково-технічного регулювання у відкритій економіці
Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази. Щодо фінансового забезпечення, то саме цей напрям державної політики в Україні пов’язаний з найбільшими об’єктивними проблемами, передусім з нестачею коштів у економіці. Не дивно, що протягом останніх років минулого століття на науку в державі витрачалося у середньому 0,4 % ВВП, що на порядок менше за відповідний показник країн — лідерів світової економіки. Разом з тим законодавством України, яким регулюється наукова сфера, передбачено виділення на науку коштів у обсязі 1,7 % ВВП, що також не відповідає реальним потребам розвитку. (Для порівняння: у 2000 р. у США обсяг коштів, які спрямовуються у сферу науки та прикладних розробок, збільшився до 2,7 % ВВП порівняно з 2,4 % на початку 90-х років ХХ ст.) Фінансова та організаційна підтримка науки (про це свідчить міжнародний досвід) інколи є єдиним заходом, наприклад у формі створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних установ, які здійснюють фінансування, кредитування та страхування дослідницьких та технологічних упроваджувальних проектів. Те саме можна сказати і про комплекс податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності, причому як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. Слід зазначити, що система науково-технічної підтримки експортного виробництва на Заході, як правило, не має вираженої самостійності, а органічно включена до загальнонаціональних проектів та програм стимулювання НДДКР, практичного використання нововведень. Їх особливістю є наскрізний характер «наука — виробництво — споживання». Організуюча роль держави в індустріально розвинутих країнах не обмежується діяльністю певних державних інституцій, а полягає також в ініціюванні та підтримці деяких неурядових проектів та установ. Однією з таких установ є Японський центр продуктивності (ЯЦП), створений у 1955 р. на зразок аналогічних європейських та інших установ. Його фундатори передбачали, що ЯЦП має бути неурядовою організацією, функціонувати на некомерційних засадах, сприяти розвиткові приватної ініціативи, рівною мірою репрезентувати соціальних партнерів (підприємців, профспілки, громадськість). Важливим напрямом оптимізації законодавчої бази та адміністрування є врегулювання проблем патентування винаходів. Адже зараз патент на винахід, що претендує на науково-технічну новизну у світовому масштабі, видається із запізненням у 4—5 років, унаслідок чого втрачається не тільки пріоритетність вітчизняних розробок, а й час для впровадження винаходу. Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов’язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. У натурально-речовому аспекті прогресивні технології переносять суспільне виробництво зі сфери практичного використання різноманітних видів кераміки, волокон, полімерів (наприклад, конструкційних пластмас у будівництві, керамічних двигунів та деталей замість металевих, оптико-волоконних засобів зв’язку замість традиційних кабелів із металевою основою), вирощування більш продуктивних тварин і рослин тощо. Особливого значення набуває перетворення інформаційної продукції на все важливіший об’єкт споживання, що взагалі змінює характер суспільно-економічних відносин. Відповідно до цього в галузевому плані прогресивний, матеріало- та енергозаощаджувальний тип господарювання пов’язується з розвитком таких виробничих сфер, як лазерна техніка, сучасні види комунікацій, біотехнологія (генна та клітинна інженерія), виготовлення нових матеріалів і створення промислових технологій, зокрема напилювання, порошкова металургія, зварювання тощо, використання нових та поновлюваних джерел енергії, а також інформатики й мікроелектроніки. На принципово новій моделі відносин споживання ресурсів базується виробнича діяльність у технологічних парках — технополісах. Міжнародне співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у формуванні сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє: підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення; забезпеченню більшої наукомісткості національного виробництва завдяки як технологічній спеціалізації, так і залученню іноземних технологій у вигляді товарів, ноу-хау тощо; підвищенню добробуту, розв’язанню засобами технічного прогресу соціальних проблем по тих напрямах, по яких це можлива; поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергозаощадливих та менш матеріаломістких технологій, використанню альтернативних природним матеріалам та більш функціональних нових хімічних, біохімічних, керамічних речовин. Характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих країн та в цілому цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів та послуг свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку відтепер є зростання інтелектуального потенціалу та науково-технологічні інновації. Таке зростання є одним з основних пріоритетів державної політики стимулювання підприємницької активності в ключових галузях технологічного виробництва, часткового перерозподілу національного доходу із спрямуванням коштів на розвиток науки, упровадження новітніх технологій. Саме враховуючи ці міркування, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки під кутом зору підприємницьких інтересів, а й у ширшому контексті, з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій. Адже стратегічні напрями НТП, деякі закономірності технологічного розвитку можуть випадати з-під контролю мікроекономічних учасників ринку, в політиці яких застосовується логіка швидкої віддачі, інструментарій повернення інвестицій та максимізації прибутків засобами прискорення обороту коштів та виробничих фондів. У макроекономічному вимірі одним із ключових критеріїв активності інноваційної діяльності та довгострокової конкуренто- спроможності країни є кількість патентів, які реєструються у значущих з погляду критеріїв світового ринку сферах. За цим показником у 90-х роках ХХ ст. особливо «впевнено» виглядали Швейцарія, Швеція та Німеччина: кількість патентів, які були зареєстровані в цих країнах, тільки в 1997 р. становила на 1 млн економічно активних громадян 596, 483 та 449 відповідно. Це значно перевищувало аналогічні показники Японії (213), США (191) та Великої Британії (165 патентів). Об’єктивне ускладнення та збільшення небезпеки великої кількості виробничих процесів у постчорнобильську добу не залишає сумнівів у необхідності створення якісно ефективнішої та всеохоплюючої системи технологічного контролю, принципової зміни уявлень про характер і форми здійснення конкурентної боротьби, співробітництво індивідів взагалі. Неадекватне сприйняття «технологічного виклику» новітньої епохи не може не спричинити глобальні катастрофічні наслідки. Науково-технічні фактори розвитку, які справляють універсальний вплив на сучасні відкриті економічні системи, мають і специфічні прояви залежно від тих або інших національних особливостей різних країн. Для країни, котра перебуває в стані глибокої структурної кризи та відчуває фінансовий дефіцит, існують об’єктивні труднощі у проведенні широких фундаментальних досліджень, що є базою прикладних розробок для впровадження в промисловості. Водночас особливості сучасного технологічного поступу, які пов’язані з диверсифікацією попиту та виробництва товарів, дають змогу здійснювати науково-виробничу спеціалізацію. Відтак для країн, які мають помітні науково-технічні досягнення, існує можливість обрати шлях випереджаючого розвитку. Для України, котра, як відомо, вповні може належати до їх числа, це означає шанс прискорити процес виходу з кризи, відмовитися від малоперспективної наздоганяючої моделі, що прирікає на довгі роки відсталості та застосування технологій учорашнього дня. Отже, важливий потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародної економічної діяльності може бути реалізованим за умови кращої технологічної, промислової, експортної політики, всебічного розвитку тих галузей, які забезпечують конкурентні переваги України. Такими галузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво приладів енергетичного устаткування, кольорової металургії, хімічної промисловості, упровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах, електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики. Прикладами пріоритетних реальних і можливих сфер співробітництва у високотехнологічних галузях із використанням передових українських досягнень є: міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування Sea Launch та Globalstar, де застосовуються українські ракети «Зеніт» та «Циклон». Проект Sea Launch особливо показовий з погляду можливостей українських виробників брати участь у національних та міжнародних технологічно авангардних проектах. Ідеться передусім про вітчизняні КБ «Південне» із заводом «Південмаш» (провідні підприємства-партнери: з російського боку — «Енергія», з американського — Боїнг» та, початково, з норвезького — «Кварнер Марітайм», що залишило проект). Надзвичайно перспективним у глобальноконкурентному контексті є виробництво нових, перспективних вітчизняних моделей літаків АН-70, АН-38, АН-140; виробництво різнотипних кораблів, а також здійснення ремонту суден з усього спектра послуг силами дев’яти українських суднобудівельних та судноремонтних заводів. Уже тривалий час установи Національної академії наук України здійснюють співробітництво з американською фірмою «Pratt and Uniti», метою якого є розроблення і запровадження технологій ремонту турбін авіаційних двигунів. Взагалі ж академічні установи щорічно виконують 300—350 контрактів, замовниками у яких є фірми практично усіх провідних ринкових держав, зокрема США, Німеччини, Китаю та Японії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інструменти науково-технічного регулювання у відкритій економіці» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
