Добровільні обмеження експорту в контексті антиімпортної політики
Міжнародна торговельна політика країн стає результатом численних узгоджень та компромісів. У найгірших випадках, коли урядам не вдалося дійти спільних рішень щодо обсягів та цінових параметрів торгівлі, можуть застосовуватися «силові» інструменти — від ззовні технічної (а насправді інколи свідомо дискримінаційної) антидемпінгової процедури до санкцій (інколи взаємних) та навіть торговельних війн. У результаті більш або менш офіційно висловлюваних попереджень або побажань з боку однієї країни (або блоку країн) відносно іншої для останньої може бути зрозумілим, що стосовно неї можуть бути застосовані санкції або вжито несприятливих заходів. Прикладом комплексних узгоджень питань торговельних відносин, що виявляються в добровільних обмеженнях експорту, може бути, наприклад, ряд зобов’язань Японії обмежити вивезення до Сполучених Штатів легкових автомобілів. Це пов’язано з невдоволенням американської сторони японським протекціонізмом, який є найбільш жорстким стосовно аграрної продукції, а також високими конкурентними властивостями дешевих та якісних японських легковиків. Японському урядові, якому фактично доводиться обирати між лібералізацією торгівлі аграрною продукцією (а відтак — значними конкурентними ускладненнями для вітчизняних агровиробників, їх можливим збанкрутінням та масовими соціальними заворушеннями) та обмеженнями власного технологічного експорту, як з’ясовується, легше погодитися на друге. Предметами національного вивезення, що підлягали добровільним експортним обмеженням України, неодноразово ставали текстильні вироби, прокат, чорнометалеві напівфабрикати, прутки з нержавіючої сталі та гарячекатані, прутки пунтові, конструкції з чорних металів. Об’єктними країнами добровільних обмежень українського експорту, тобто державами, які наполягали та таких обмеженнях з боку України та вживали або погрожували вжити кількісних обмежень (квотування, контингентування, ліцензування) проти вітчизняних виробників, були країни ЄС, угруповання НАФТА, Росія, інші держави. Прикладом «добровільного» обмеження вітчизняного експорту було прийняте після переговорів та консультацій з участю президентів та прем’єрів України та Росії рішення українського уряду обмежити поставки до Росії прокату. Зокрема поставки до Росії труб малого та середнього діаметру Україна зобов’язалася обмежити до обсягу 485 тис. т на рік, а труб великого діаметру (не менше 1420 мм) — до 135 тис. т на рік. Ці обмеження еквівалентні введенню Росією 40-відсоткового імпортного мита, а саме така акція розглядалася РФ як альтернативна санкція проти українських виробників прокату. Крім зазначеної кількості прокату, можливі позаквотові поставки з України до Росії в загальному обсязі 60—90 тис. на рік. Приводом для претензій з боку Росії було зниження податкового тиску на виробників та списання боргів з підприємств, які виробляють труби. Щоправда, до аналогічних дій вдаються і росіяни, тому згідно з висновками ряду експертів такі домовленості щодо «добровільних» самообмежень України стали можливими через залучення до переговорів більш широкого кола питань, а точніше — погроз Росії щодо можливого пожорсткішання її позиції стосовно українських газових боргів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Добровільні обмеження експорту в контексті антиімпортної політики» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
