СУТЬ ТА ПРЕДМЕТ АУДИТУ, ЙОГО СФЕРА ДІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
ПЛАН 1. Суть та значення аудиту; його виникнення та розвиток. 2. Мета і завдання аудиту. 3. Види аудиту та їх особливості. 4. Предмет і об’єкти аудиту. Термін «аудит» у сучасному найбільш поширеному тлума-ченні означає перевірку і підтвердження незалежним професіо-налом (аудитором) фінансової (бухгалтерської) звітності щодо її достовірності, повноти та законності. Існують також інші ви-значення аудиту, які поступово формувалися, змінювалися та удосконалювалися в процесі історичного розвитку аудиту. Ці визначення залежать і від виду аудиту, його об’єктів, спрямова-ності тощо. Слово «аудит» походить від латинського «аudiо», що означає «він чує», «слухати», «слухач». Звідси випливає важливий аспект роботи аудитора та його взаємовідносин з клієнтом — довіра, до-брозичливість, оцінка (фактів, подій, документів, звітності) та висловлення неупередженої думки. Найбільшого поширення «аудит» як професійний термін набув свого часу у Великобрита-нії завдяки певним історичним передумовам. Але виник аудит, як вважають більшість дослідників, у Китаї в 700 р. до нашої ери, де вже тоді існувала посада генерального аудитора, котрий був га-рантом чесності державних службовців, які мали доступ до дер-жавних грошей. Є історичні свідчення того, що в третьому тися-чолітті до нашої ери аудит існував у таких рабовласницьких державах, як Єгипет, Вавилон, Рим, Греція. У цих країнах при-значали аудиторів (чиновників казначейства) для контролювання рахівництва в конкретних володіннях, провінціях. Згодом в ін-ших країнах, наприклад у Франції, барони щорічно проводили публічні читання рахунків управлінців своїх володінь перед ау-диторами, а в Англії аудитори проводили перевірку письмових рахунків, що велися управителями господарств. Основним за-вданням аудиторів у ті часи було контролювання збору податків та використання державних коштів. Зростання ролі професії аудитора спостерігається у період інтен-сивного розвитку промислових та торговельних підприємств. На невеликих підприємствах аудитор міг виконувати функцію бухгал-тера, готувати звіти. На великі підприємства, де власник не завжди міг бути управляючим, з метою перевірки роботи апарату управлін-ня запрошували аудитора. Створення і розвиток податкової системи посилили заінтересованість держави у повноті і своєчасності сплати податків. У зв’язку з цим виникає новий напрям діяльності аудито-рів — контроль розрахунків і сплати податків в інтересах держави, підтвердження правильності поданих декларацій. Після промислової революції, яка викликала розширення під-приємств, зростання обсягів випуску продукції, створення акціо-нерних товариств і відокремлення акціонерів від процесу госпо-дарювання, виникає необхідність обов’язкового подання фінансової звітності всіма такими компаніями, і ця звітність має бути підтверджена незалежним експертом, ревізором, аудитором. Від-повідні закони було прийнято у Великобританії (1844 р.), Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.). Особливого значення аудит і професія аудитора набули після економічної кризи 1930-х років; вони виконували в цей період роль захисників інтересів як окремих підприємців, так і економіки цілих держав. В Україні з розвитком ринкової економіки, виникненням підприємств недержавних форм власності, діяльність яких потребує незалежного економічного контролю, 22 квітня 1993 р. було ухва-лено Закон України «Про аудиторську діяльність». На світовому ринку аудиту сьогодні діють сотні тисяч ауди-торських фірм, однак тільки окремі з них здобули міжнародне визнання, стали транснаціональними корпораціями, які мають сотні філій і дочірніх підприємств у різних країнах (у тому числі і в Україні). Це так звані аудиторські фірми «великої п’ятірки» (наприклад, «Прайс Уотерхауз», «Ернст енд Янг» та ін.). У міру розвитку цивілізованої ринкової економіки підвищується значен-ня і престиж професії аудитора, зростають вимоги до рівня його кваліфікації. Особливу увагу слід приділити питанню історичного форму-вання видів аудиту. Для задоволення потреб зовнішніх користу-вачів фінансової звітності, власників і частково управлінців про-водиться зовнішній аудит, що здійснюється незалежним аудитором (аудиторською фірмою) на добровільній основі. Для забезпечення керівництва, апарату управління оперативною ін-формацією, організації постійного поточного контролю фінансо-во-господарської діяльності, розроблення проектів управлінських рішень на підприємствах здійснюють внутрішній аудит, який ви-конується співробітниками цього підприємства. У свою чергу, при проведенні зовнішнього аудиту можуть бути використані ре-зультати роботи внутрішнього аудитора. Крім того, існує такий напрям роботи аудиторів, як аудиторські послуги (супутні аудиту роботи). Це різноманітні консультації з питань обліку, податків, фінансів, права тощо. З погляду обов’язковості аудиту розрізня-ють ініціативний (за рішенням адміністрації, власників, кредито-рів та інших) та обов’язковий аудит (перелік підприємств, які по-винні проходити обов’язкову аудиторську перевірку, визначається чинним законодавством). Сьогодні аудит в Україні обов’язковий для банків, довірчих товариств, бірж, інвестиційних фондів і компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, інших небанківських організацій, емітентів цінних паперів, акціонерних товариств відкритого типу. Крім видів аудиту, виділяють декілька підходів до проведення аудиторської перевірки. Історично склалися такі підходи: — підтверджуючий аудит; — процедурний аудит; — системний аудит; — аудит «зон ризику». Значну роль у розвитку аудиту і професії аудитора відіграють міжнародні, європейські та національні професійні організації ау-диторів та інші координуючі органи. Діяльність інтернаціональних професійних об’єднань аудиторів пов’язана насамперед з необхід-ністю гармонізації обліку, звітності і стандартизації аудиту в між-народному масштабі. Національні професійні організації аудиторів проводять роботу щодо розроблення нормативів аудиту з ураху-ванням економічної і законодавчої специфіки своїх країн. На міжнародному рівні розроблення і впровадження аудитор-ських стандартів здійснює Міжнародний комітет аудиторської практики, що діє в рамках Міжнародної федерації бухгалтерів, метою створення якої є координація на світовому рівні діяльності професійних організацій у сфері обліку і звітності, а також аудиту. Головна мета аудиту — переконати користувачів фінансових звітів у тому, що ці звіти дають достатньо точне уявлення про стан підприємства на певну дату та про те, як його було досягнуто. Аудитори до деякої міри несуть відповідальність перед треті-ми особами, які використовують інформацію фінансових звітів. Проте для досягнення зазначеної мети аудитору слід вийти за су-то бухгалтерську функцію всередині підприємства і з’ясувати, як у кінцевих звітах підприємства відображаються всі сторони його діяльності. Однією з найважливіших передумов такого підходу є те, що аудитор не обмежує своїх досліджень бухгалтерською інформа-цією, а намагається зрозуміти, як функціонує підприємство в ці-лому. Аудитор зазвичай обговорює діяльність підприємства з працівниками, відповідальними за кожну операційну ділянку, щоб досягти правильного розуміння бізнесу клієнта. Ці знання є головними в аудиті. Аудитор може сформувати обґрунтовану думку, якщо він розуміється в бізнесі, з яким має справу, оскіль-ки тільки так він може вирішити, чи відповідають звіти реально-му стану справ. Міжнародний стандарт аудиту (МСА) 200 визна-чає, що метою аудиту є висловлення аудитором думки про те, чи складені фінансові звіти достовірно, у всіх суттєвих аспектах, відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО). Аудитор не «засвідчує» і не гарантує правильності фінансових звітів. Аудитори не зобов’язані вишукувати помилки та шахрайс-тво. Під час аудиторської перевірки слід вирішити такі завдання: — впевнитись у законності діяльності підприємства ; — ознайомитись зі схемою господарювання та управління; — оцінити надійність систем внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку підприємства; — проконтролювати здійснення господарських процесів; — перевірити первинні документи та облікові регістри; — зіставити дані поточного обліку зі звітністю та Головною книгою; — установити фактичну наявність та повноту відображення активів та зобов’язань підприємства; — установити точність та об’єктивність зроблених облікових записів; — впевнитись у порівнянності показників бухгалтерської зві-тності та інших фінансових звітів. Для підтвердження окремих статей балансу можуть висува-тись і специфічні завдання аудиту. Користувачами інформації аудитора є: — власники підприємства (його замовники, акціонери); — керівництво підприємства; — інші юридичні та фізичні особи (податкова адміністрація, покупці, постачальники, банки, інвестори, робітники і службовці, профспілка, суд, арбітраж тощо). Функціональними завданнями аудитора є: коригування; опе-ративний контроль; крім того, вирішуються стратегічні завдання. Існують два основні види аудиту: зовнішній і внутрішній (рис. 2.1.1).
Рис. 2.1.1. Види аудиту У зарубіжній практиці зовнішній аудит поділяють на три види: 1) аудит на підтвердження фінансової звітності; 2) аудит на відповідність вимогам; 3) аудит ефективності фінансово-господарської діяльності. Протягом останніх років внутрішній аудит набув значного поширення, а його мета і характер виконаних робіт стали різно-манітнішими. Внутрішній аудит повинен відповідати потребам, які випливають із діяльності підприємства. Внутрішнього аудитора можна розглядати як окрему професію. За визначенням Інституту внутрішніх аудиторів, внутрішній ау-дит — це «незалежна діяльність по оцінці всередині організації для перевірки господарських операцій в інтересах управління. Це вид контролю, який установлюється керівництвом. Контроль здійснюється шляхом вимірювання, оцінки ефективності функці-онування інших видів контролю». До основних видів робіт, які зазвичай виконуються внутрі-шнім аудитором, належать; — перевірка й оцінка об’єктивності, точності, правильності застосування вимог бухгалтерської звітності фінансового та виробничого контролю; — визначення ступеня виконання обраної політики підприєм-ства у сфері бухгалтерського обліку, планів і процедур; — визначення повноти відображення активів компанії, а та-кож того, якою мірою вони захищені від збитків будь-якого виду; — визначення надійності даних, які готуються в організації і призначаються для керівництва; — оцінка якості виконання службових обов’язків; — внесення рекомендацій щодо поліпшення діяльності під-приємства. Ефективність діяльності внутрішнього аудитора забезпечуєть-ся лише при його незалежності від керівників підрозділів, роботу яких він перевіряє. Внутрішній аудитор повинен підпорядковуватися тільки вищому керівництву підприємства. Предметом аудиту є річна фінансова бухгалтерська звітність. Об’єктами аудиту можуть бути: — окремі форми звітності; — поточна бухгалтерська інформація; — первинні документи; — інформація про наявність активів і пасивів; — установчі документи; — небухгалтерська звітність та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТЬ ТА ПРЕДМЕТ АУДИТУ, ЙОГО СФЕРА ДІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ» з дисципліни «Аудит у зарубіжних країнах»
