Застосування митного тарифу: міжнародна практика та транзитивні реалії
У зв’язку з викладеним вище важливим стає питання: що ж являє собою митний тариф? Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету. Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф — це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; по-друге, це — конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією (у другому випадку митний тариф, власне, є митним стягненням). Наведене визначення митного тарифу містить характеристику основних мотивів його використання. Розглянемо їх послідовно: а) захист національного товаровиробника (відзначимо, що поряд із національними тарифами використовуються й єдині митні тарифи в рамках регіональних торговельно-економічних об’єднань країн — митних союзів. Отже, під «національним товаровиробником» можна розуміти усіх працюючих у межах міждержавного блоку); б) наповнення державного бюджету країни (можна зробити аналогічне зауваження, однак слід пам’ятати, що далеко не в усіх випадках існування митних союзів має місце політика спільного, хоча б по деяких напрямах, бюджету). А. Поставлення завдання захисту національного ринку від іноземної конкуренції вже століттями є предметом наукових дискусій. А сьогодні, як ніколи раніше, такий захист перебуває в центрі прискіпливої уваги урядів, міжнародних організацій. Таким чином, застосування певних акцій або, навпаки, утримання від них залежать від міжнародних зобов’язань країн, а також пов’язаних з усвідомленням наслідків — зворотних дій інших країн або санкцій відповідних спеціалізованих міжнародних структур. Цей вид тарифу, як правило, застосовується тільки щодо імпорту. Справді, тариф дає змогу (принаймні в короткостроковій перспективі) забезпечити: зростання кількості робочих місць (що пов’язує економічні цілі із розв’язанням соціальних завдань); збільшення обсягів національного виробництва завдяки перенаціленню сегмента національного попиту із закордонної на внутрішню пропозицію; можливість протягом певного терміну розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які перебувають у стані трансформації чи виходу з кризи (що називається «ковток повітря»); за сучасних умов подібні міркування можуть стосуватися технологічно стратегічних галузей. Водночас штучне зниження іноземної конкуренції послаблює конкурентний тиск та зменшує стимули до оптимізації умов виробництва й підвищення його ефективності. Відтак звичні до тепличних умов національні виробники потребуватимуть опікування й надалі (причому, можливо, ще більшого) з боку влади та захисту від іноземних конкурентів. Б. Стягування мита з метою отримання коштів до державного бюджету є іншим функціональним призначенням митного тарифу. Але за спроби досягти цієї нібито корисної для уряду мети слід пам’ятати, що фактично в такому випадку йдеться про перерозподіл коштів між економічними суб’єктами всередині країни, адже майже всі отримувані до бюджету кошти від іноземних експортерів компенсують їм внутрішньонаціональні споживачі. Даний вид тарифу застосовується як щодо імпорту, так і щодо експорту. У цьому зв’язку постає питання: кому серед національних економічних суб’єктів, яким прошаркам суспільства (стратам) вигідно, а кому — не вигідно застосовувати митний тариф? Зважимо й на те, що одна й та сама людина, згідно з різними підходами, може належати як до однієї, так і до іншої страти, інколи з принципово відмінними характеристиками (наприклад, робітник, тобто людина, яка зацікавлена в пільговому функціонуванні виробництва з низькими податками, є водночас і об’єктом соціальної політики, фінансовим джерелом якої є саме податки). Розглянемо наслідки запровадження митного тарифу для основних суспільних угруповань а) у випадку з імпортним та б) у випадку з експортним тарифом. А) Імпортний тариф. Споживачі. Для них митний тариф є однозначно невигідним. Вони несуть основні фінансові витрати, оскільки компенсують збільшення ціни на кордоні, купуючи товари на внутрішньому ринку. (Ідеться саме про національні страти населення, адже інтереси інонаціональних суб’єктів господарювання уряд, що приймає рішення про запровадження тарифу, не враховує, хіба що в контексті можливих зворотних санкцій). Крім того, позбавлення від іноземних конкурентів дає змогу внутрішнім імпортоконкурентним виробникам підвищити ціни, від чого страждають споживачі. Виробники. Слід розділити їх, у свою чергу, на дві групи: виробників імпортоконкурентної продукції та виробників іншої продукції. Перші вочевидь у виграші, оскільки для них збільшується сектор ринку, а також з’являється можливість підвищувати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку. Для других запровадження митного тарифу має більш слабкі наслідки, причому інколи мова може йти переважно про вірогідні наслідки. Наприклад, для національних експортерів запровадження внутрішнього тарифу є небажаним з точки зору загального режиму експортно-імпортних операцій: інші країни можуть запровадити санкції вже проти їхніх товарів. Митний тариф може призвести до ланцюгового зростання цін у країні, отже, інтереси виробників тих товарів, які не конкурують з імпортом, можуть варіюватися залежно від того, наскільки загальне зростання цін вплине на динаміку цін на використовувані ними комплектуючі, сировину тощо. Отримувачі соціальних виплат. Для них (студентів, пенсіонерів та ін.) запровадження митного тарифу є вигідним, оскільки завдяки йому формується бюджет, від витрачання якого залежить їхній добробут. Б) Експортний тариф. Національні експортери (виробники). Оскільки експортний тариф запроваджується проти вибіркових видів товарної продукції (найбільш типово — енергосировинних ресурсів), цих виробників слід поділяти на тих, проти яких (тобто проти їхніх товарів), власне, і спрямовується тариф, та тих, хто продовжує здійснювати неоподатковуваний експорт товарів. Очевидно, що перші є тими з національних економічних суб’єктів, хто «страждає першим» (знову-таки, не йдеться про іноземних суб’єктів), у даному разі — споживачів, для яких експортний тариф означає збільшення ціни товару. Для других вплив експортного тарифу може виявитися мінімальним, а «знак» наслідків залежатиме від характеру зміни загальної кон’юнктури залежно від ситуації. Отримувачі соціальних виплат. Вони у виграші через уже названі причини у випадку з імпортним тарифом. Щоправда, у разі необґрунтованих рішень, коли тариф не приносить бажаного ефекту, а лише погіршує умови національного експорту, у кінцевому програші можуть опинитися і ці суб’єкти, втім, ситуація «помилкового рішення» виходить за рамки логіки об’єктивного аналізу. Відповідно до способу здійснення митних стягнень види мита можуть класифікуватися у такий спосіб. За об’єктом оподаткування: імпортні — стягнення, якими обкладається імпорт товарів під час їх пропуску для вільного обігу на ринку країни; це — переважна форма стягнень, яка застосовується усіма країнами світу; протягом останніх десятиліть відбулося значне скорочення митних ставок, а в багатьох галузях торгівлі — і їх ліквідація; експортні — стягнення, якими обкладаються експортовані товари при перетинанні ними кордонів національної митної території; застосовуються рідко і тільки окремими країнами; здебільшого стосовно енерго-сировинних ресурсів; транзитні — на товари, які перевозяться територією країни. За економічним змістом: протекціоністські — спрямовані на захист національного товаровиробника; фіскальні — спрямовані на поповнення доходів державного бюджету; балансувальні — спрямовані на попередження вивезення товарів, під час виробництва яких застосовувались субсидії. За способами стягнення: адвалерні — нараховуються у процентах до митної вартості товару, що обкладається (наприклад, 15 % від ціни товару); саме адвалерні ставки є домінуючими в структурі тарифних ставок в Україні — вони застосовуються приблизно в трьох з чотирьох випадків; специфічні — нараховуються у встановленому розмірі за одиницю товару, що обкладається (наприклад, 30 грн за тонну, 50 грн за контейнер тощо); у структурі тарифних ставок в Україні специфічні тарифи застосовуються в 1,5—2 % випадків; комбіновані — є синтезом обох попередніх (наприклад, 20 %, але не більше 30 грн за тонну); у практиці застосування тарифних ставок в Україні приблизно у чверті випадків застосовуються комбіновані тарифи. За походженням: автономні — стягнення, які запроваджуються згідно з односторонніми рішеннями органів державної влади; за нормальних умов прерогатива щодо принципових рішень у тарифній політиці належить парламентам, а розміри конкретних ставок визначають уряди й конкретні відомства; конвенційні (договірні) — стягнення, які встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод (наприклад, ГАТТ) або угод про митний союз (Росія — Білорусь); преференційні — стягнення, що мають нижчі ставки порівняно зі звичайними з метою підтримки експорту товарів з країн, що розвиваються (на основі ряду багатосторонніх міжнародних угод, зокрема з 1971 р. існує Загальна система преференцій, яка встановлює пільговий режим торгівлі для країн, що розвиваються). За часовим принципом: постійні — стягнення, які не змінюються залежно від кон’юнктури та інших обставин; змінні — стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юнктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською. За характером: антидемпінгові — стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни; компенсаційні — стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії. За способом нарахування: номінальні — вказані у митному тарифі; ефективні — такі, що враховують рівні мита на комплектуючі до готових виробів. Відповідно до чинного законодавства України у разі імпорту до України товарів використовуються такі податки: мито; акцизи; податок на додану вартість; митні збори за митне оформлення. Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш «бажані». Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу в ЄС (у торговельних відносинах країн — членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %. В Україні відповідно до Закону України «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з пізнішими поправками та доповненнями) застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. 3 цього правового акта, Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території. Закон наголошує на тому, що ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Основними «подіями» у процесі становлення системи митно-тарифного регулювання після здобуття незалежності України були Закон від 5 лютого 1992 р. № 2098-XII «Про Єдиний митний тариф», власне прийняття Єдиного митного тарифу України, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів України № 4-93 від 11.01.1993 р. «Про Єдиний митний тариф України». Нарешті, важливе методологічне значення мав Указ Президента України від 6 квітня 1996 р. № 255 «Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996—2005 рр. відповідно до системи ГАТТ-СОТ», яким було закладено довгострокові орієнтири тарифної політики держави. На базі зазначених документів Кабінет Міністрів України здійснював оперативне тарифне регулювання. Часом приймалися рішення щодо запровадження підвищених ставок ввізного мита на нову продукцію, яку освоювали та випускали українські підприємства (зокрема на товари легкої та харчової промисловості, сільського господарства, окремих видів комп’ютерної техніки, медпрепаратів тощо). При визначенні характеру та ставок митного регулювання важливими є з’ясування та формальна ідентифікація країни походження товару. Ці питання також регламентуються Законом України «Єдиний митний тариф» (Ст. 18).
Стаття 18. Визначення країни походження товарів. Країною походження товарів вважається країна, де товари було повністю вироблено або піддано достатній переробці чи обробці. Повністю виробленими в даній країні вважаються такі товари: а) корисні копалини, видобуті в межах її території або економічної зони; б) рослинна продукція, вирощена на її ґрунті; в) живі тварини, вирощені в ній; г) продукція, одержана в ній від живих тварин; д) вироблена в ній продукція мисливського, рибальського і морського промислу; е) продукція морського промислу, видобута або вироблена у Світовому океані суднами даної країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею; є) вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні; ж) товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в пунктах «а» — «є» цієї статті. Переробка або обробка товарів у даній країні вважається достатньою, якщо: декларовані товари класифікуються в тарифній позиції іншій, ніж матеріали чи вироби, що походять з третіх країн і були використані для їх виготовлення; у вартості декларованих товарів частка добавленої вартості становить не менш як 50 відсотків. Не можуть визнаватися як достатня переробка товарів такі технологічні операції: щодо схоронності товарів під час їх зберігання чи транспортування; підготовка товарів для продажу і транспортування (подрібнення партії, формування відправлень, сортування та переупакування); прості складальні операції; змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Застосування митного тарифу: міжнародна практика та транзитивні реалії» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
