Соціальні виміри відкритої економіки: німецьке «ордоліберальне диво»
Економічні ускладнення в Україні, які були викликані невдачами, прорахунками під час проведення реформ, численні нереалізовані сподівання на швидке поліпшення добробуту людей породили великий інтерес до успішних моделей соціально-господарської трансформації. Громадську думку особливо хвилюють так звані економічні дива: японське, німецьке, китайське, сінгапурське, в’єтнамське та багато інших, які з’являються в результаті успішного вибору придатної моделі розвитку в міжнародно-конкурентних умовах, а також наполег- ливого та послідовного втілення її в життя. І справді, виявлення та використання корисного досвіду соціально-економічної політики інших країн потенційно можуть допомогти в нормалізації становища, динамізації розвитку. Хронологічно перше з таких «економічних див», на які була багата міжнародна практика ринкової трансформації, відбулося в Німеччині. До того ж воно є і географічно близьким до України. Щоправда, якщо ближче ознайомитися з тим, що позначається словом «диво», то цей термін вже не буде здаватися вдалою характеристикою того, що відбулось. Економіка Західної Німеччини відродилася не раптом і не внаслідок простого коливання політичного маятника. Передусім, ще в роки нацистської диктатури групою інтелектуалів (А. Мюллер-Армаком, В. Ойкеном, Ф. Бемом, Л. Ерхардом та іншими) була розроблена концепція соціального ринкового господарства. Вона сумістила ліберальні ідеї й цінності, зокрема приватної власності, особистої свободи, гуманізму суспільного устрою, з ідеями ретельно розробленого порядку соціального життя, достеменним визначенням «правил гри» з чіткими організаційними принципами, активною структуроформувальною державною політикою. Ця концепція, як і створена відповідно до неї господарська модель, дістала назву «ордолібералізм». Основними функціональними елементами ордоліберальної теорії та відповідної до неї економічної моделі є конкурентне середовище як необхідна умова нормального господарського життя з властивим їй вмонтованим механізмом цінових сигналів і зворотних зв’язків, господарські агенти — домогосподарства, підприємства промисловості, торгівлі та транспорту, банки, а також держава як джерело регулюючого впливу, що пом’якшує стихійні за своєю природою економічні процеси. Мабуть, особливо цікавим для України на зламі століть є досвід Німеччини ерхардівських часів у сфері політики фінансової стабілізації, адже він є особливо показовим порівняно з вітчизняними реаліями. Скажімо, вважається, що фінансова стабілізація пов’язана з побічними негативними наслідками у соціальній політиці. Безперечно без певних втрат обійтися неможливо. У повоєнній Німеччині використовувались і коефіцієнти перерахунку грошей із рахунків у готівку, і заморожування коштів у банках. Однак при цьому головним було — міра втрат і надбань, а також компетентність. Для прибічників теорії соціального ринкового господарства, зокрема для Людвіга Ерхарда, з ім’ям якого пов’язують не тільки теоретичне обґрунтування, а й практичне втілення ідей ордолібералізму, фінансова стабілізація була найважливішим інструментом соціальної політики. Зокрема, на відміну від пострадянської «стабілізації», фінансова реформа в Німеччині спрямовувалася на вирівнювання доходів, запобігання збагаченню одних за рахунок інших у ситуаціях галопуючої інфляції, коли цінові сигнали спотворюють реальний стан справ в економіці, деформують мотивації економічних агентів. Велика увага в ордолібералізмі приділялася формуванню сприятливого середовища для власне економічної моделі в найширшому соціальному контексті. І це виявилося не лише у вигляді популістських заяв та паперових вказівок на необхідність «неухильно підвищувати добробут народу». Для Л. Ерхарда було очевидним, що обов’язковою умовою реформи є масштабна соціальна політика. Адже реальний добробут людей, окрім усього іншого, це — умова сталого попиту, стимул господарського розвитку. Соціальна справедливість — це передумова поваги до законів, недоторканності чужої власності. У нашій країні на багато речей призвичаїлися дивитися спрощено, пояснюючи все економічними мотивами. Наприклад, ставиться завдання «вивести економіку з тіні». Мета, звичайно, непогана. Але економіка — не мішок із зерном, який можна поставити в затінок, а можна виставити на сонечко. Це ще й люди. І як вирішити зазначене завдання, якщо не враховувати психологію людей? Адже порушення принципу соціальної справедливості, що практично легалізоване в Україні, — це довгостроковий деструктивний фактор, що обумовлює у багатьох бажання «компенсувати» особистою нечесністю кривди системи розподілу майна і доходів у суспільстві в цілому. Як тут дивуватися з важкої криміногенної ситуації і з особливо несприятливої динаміки економічної злочинності? У цьому зв’язку те, що найбільше імпонує в ордолібералізмі, — це прагнення вирішувати утилітарні завдання в «моральному полі», широкий світогляд, уміння будувати багатофакторні, а не одновимірні моделі. І саме тому усі основні теоретичні настанови ордолібералізму були реалізовані на практиці, коли Л. Ерхард обіймав посади спочатку міністра економіки (1949—1963 рр.), а після цього — канцлера ФРН (1963—1966 рр.). Таким чином, термін «соціальна ринкова економіка», що був сформульований А. Мюллер-Армаком, став наріжним каменем політичної програми блоку ХДС/ХСС в галузі економіки. Безумовно, ордолібералізм і в теорії, і на практиці зіштовхнувся зі складним завданням — примирити ринкову стихію, неоднозначні прояви індивідуальної свободи з принципом широких соціальних гарантій і навіть перерозподілу доходів у бік їхнього вирівнювання. Для В. Ойкена, наприклад, був неприйнятним так званий «чистий капіталізм», зважаючи на його обмежені можливості не тільки в гуманітарному вимірі, а й з точки зору максимізації виробництва, актуалізації всіх резервів суспільного розвитку. Втім, для нього були неприйнятними й ідеї перерозподілу типу «взяти й поділити». Взагалі питання про розподіл є безглуздим поза питанням про ефективність господарської системи, вирішення якого, безумовно, лежить на шляхах якомога повнішої реалізації потенціалу ринкових відносин, міжнародної економічної діяльності згідно з об’єктивно визначеною моделлю міжнародної кооперації та поділу праці. Л. Ерхард розвивав ту саму думку, вважаючи, що будь-яке підвищення продуктивності йде на користь народу і слугує кращому задоволенню потреб. Наведений вдалий приклад із зарубіжної практики реформ свідчить, що й Україні, як і іншим країнам, що вирішують аналогічні завдання трансформаційної стадії, потрібне відпрацювання політично незалежного механізму прийняття концептуальної моделі соціально-економічного розвитку відповідно до кваліфікованої оцінки ситуації, що склалася, і реальних перспектив. Небагато чого варті міркування про тип господарської моделі без достеменних знань економічної теорії, усіх можливих наслідків прийняття тих або інших акцій. Звичайно, необхідним є й неухильне виконання прийнятих рішень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальні виміри відкритої економіки: німецьке «ордоліберальне диво»» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
