Типи та структура корпорацій в економічній діяльності міжнародного й національного рівнів
Корпоративний характер бізнесу та варіативність кон’юнктурних умов, численність конкретних підприємницьких завдань зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть мати мо- но- або дво-, кілька-, багатонаціональну природу, концентрувати свою діяльність як у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення. Класифікація корпорацій здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів та об’єднання видів (фаз) господарської діяльності. Картель — це таке об’єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажу та найму робочої сили, строки й інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими. Фактично метою концерну є досягнення таких домовленостей між суб’єктами пропозиції на ринку, яка дає змогу їм поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок та спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей стають зниження тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва. Враховуючи це, картельні об’єднання у класичних проявах цього феномена за умов ринкової економіки, як правило, забо- роняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні та можуть ефективно обминатися. У сфері між- народної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК з метою розширення експорту та проведення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто — з участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам. Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди — об’єднання країн — експортерів нафти (ОПЕК). Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти та вплив на ринкові ціни на неї. Синдикат — форма монополістичного об’єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У більш широкому сенсі під синдикатом розуміють комерційне об’єднання фірм для досягнення спільних цілей.) Найбільшу поширеність синдикати набули на початку ХХ ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат «Продвугілля», який було створено в 1904 р. і який був однією з найбільших моно- польних структур такого типу в імперії. До цього синдикату входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі. У сучасних умовах така форма монопольного об’єднання, як синдикат, застосовується значно рідше. Пулами є такі монопольні об’єднання, за яких прибутки потрапляють до спільних фондів, після чого здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, причому в заздалегідь обумовленій пропорції. Трест — це форма монополістичного об’єднання в рамках якої учасники втрачають виробничу, комерційну, а можливо, і юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до ваги належних їм пакетів акцій. Реальний контроль над трестом належить правлінню або головній компанії. Типовим для трестів є їх розвиток в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча поширеними є й міжгалузеві трести. Концерн — складна форма монополізації господарської діяльності, яка передбачає об’єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацією є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності, однак за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Причому концерн може бути дво- та кількаповер- ховим. Його учасниками можуть бути корпорації, які об’єдну- ють свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії. Вигідною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних галузей. Законодавства різних країн по-різному трактують поняття концерну та критерії для констатації того, що має місце саме ця форма господарювання. Наприклад, згідно з прийнятою Радою ЄС у 1983 р. Сьомої директиви про зведені рахунки, концернами визнаються такі групи підприємств, в яких відсутні акціонерні й акціонерні командитні товариства, але одне з яких створене у формі товариства з обмеженою відповідальністю. (До цього юридично-господарське трактування концерну пов’язувалося з існуванням певної групи компаній, яких об’єднувало володіння контрольним пакетом акцій.) Але в будь-якому разі головною перевагою концернів як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності є надвелика концентрація фінансових та промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об’єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів та грошей. Консорціуми — специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Вони є структурами, які виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими та промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші монополістичні об’єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Проте є національні господарські системи, де консорціуми «прижилися» найбільш органічно, наприклад в Італії. Типовим приводом для утворення консорціуму, часто із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного та капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна бере участь у великому консорціумному проекті «Sea Launch», учасниками якого є також США, Росія і спочатку була Норвегія. Передумовою ефективної участі України в цьому проекті є її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що взагалі робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. (Крім участі в проекті «Sea Launch», можна зазначити широке використання участі українських ракет у міжнародних космічних за- пусках. Наприкінці 90-х років у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії «Циклон», «Зеніт-ЗСЛ», «Дніпро» з високими експлуатаційними якостями (наприклад, російський «Союз» здатний вивести на орбіту 4 супутники, а «Зеніт» — 12.) Іншим прикладом створення авіабудівного консорціуму з участю України є підписання 21 травня 1999 р. між нашою державою та Росією угоди про створення консорціуму «Середній транспортний літак» з метою розроблення літака АН-70. Транснаціональними стратегічними альянсами (ТСА) називають різноманітні форми союзів самих ТНК. ТСА — це особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв’язків двох або більшої кількості компаній, в рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків. У рамках ТСА здійснюється різновекторна координація — як горизонтальна (між підприємствами однієї галузі), вертикальна (між постачальниками та споживачами по технологічній лінії виготовлення та виробничого споживання продукції), так і діагональна (між різногалузевими структурами), що додає оперативності при розв’язанні завдань розвитку виробництва, забезпечує більшу управлінську гнучкість та технологічну мобільність. Отже, ТСА являють собою новий рівень концентрації капітальних ресурсів, централізації управління виробництвом, науково-технічною сферою, а також перерозподільчо-регулюючого механізму. Основними причинами створення ТСА є такі конкурентні, кон’юнктурні і виробничо-технологічні чинники розвитку, які випливають із визначення й органічних властивостей ТСА, але відзначаються самостійними характеристиками, що диктуються кон’юнктурою економічного життя: подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур; загострення конкурентної боротьби на світових ринках, що вимагає максимально оперативної реакції на технологічні, організаційні, маркетингові новації, конкурентної протидії іншим підприємницьким суб’єктам; коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць і об’єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці; можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах; можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією; подальший прогрес технологій, що зумовлює недоцільність і навіть інколи комерційну неприпустимість наслідування паралельним курсам НТП. Крім загальних рис, процес утворення ТСА має і деякі національні особливості. Наприклад, відмітною рисою японських ТНК є акцент на «технологічному мотиві» при кооперуванні своїх господарсько-підприємницьких зусиль, капітальних та інших ресурсів у такий спосіб. Для американських ТНК пріоритети дещо більшою мірою зміщуються в конкурентну сферу. Інакше кажучи, часто рішення щодо утворення ТСА приймаються тоді, коли ринкова ситуація вимагає вживання заходів оборонного або наступального характеру. Звичайно, не йдеться про принципові відмінності в мотивах «закріплення» мотивацій саме за національною ознакою. Лише уточнимо, що під «технологічним мотивом» розуміють прагнення використати можливість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рамках ТСА нових технологій і, відпо- відно, закріпляти за собою «ніші» ринків високотехнологічної продукції. Конкурентний «мотив» спонукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, у тому числі до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями. Особливо він стає актуальним у разі виникнення загрози ринковим позиціям монополій, у періоди криз. Основним результатом діяльності ТСА є більш значна, ніж за «простої» транснаціоналізації, економія на масштабах, можливість маневрування виробничими ресурсами й окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності. Для утворення ТСА потрібна відома господарська комплементарність, прагматично «обчислена» спільність цілей та інші умови, які необхідні для розроблення спільної і довгострокової стратегії підприємницької діяльності. Тому надзвичайно важливим моментом є нове сприйняття самої логіки ринкової поведінки. Воно виходить із визнання й усвідомлення співнаціленості основних економічних стратегій монополістичних суб’єктів ТСА.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Типи та структура корпорацій в економічній діяльності міжнародного й національного рівнів» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
