Особливості надання та погашення окремих видів кредиту
а) Кредит, пов’язаний з вексельним обігом Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може виконувати роботи, відвантажувати продукцію, надавати послуги в кредит зі сплатою покупцем (споживачем) про-центів за користування цим кредитом. Верховна Рада України у 1992 р. прийняла постанову «Про застосування векселів в господар-ському обігу України», згідно з якою впроваджується вексельний обіг з використанням простого та переказного векселів. З введенням вексельного обігу комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати по-слуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості по векселях. Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вираху-ванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи перека-зом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індо-сованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський. Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за вексе-лем, строком погашення боргового зобов’язання. Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим. Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем. Векселі, які обліковуються ба-нком, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця та пер-шого векселедержателя. Кількість передавальних написів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще). За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою, яка називається дисконтом. Сума дисконту розраховуєть-ся за формулою: , де С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т — строк у днях (від дня обліку до дня платежу); П — облікова ставка. Сума дисконту утримується банком одночасно з обліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються також поштово-телеграфні витрати і комісія. Якщо платіж за векселем надходить достроково, то платнику по-вертається відповідна сума дисконту за ті дні, які залишились до строку, виходячи зі ставки банківського процента, який сплачується за вкладами до запитання. У випадку сплати за векселем після стро-ку платежу платник, окрім вексельної суми, сплачує банку за про-строчені дні, а також відшкодовує витрати, пов’язані з опротесту-ванням, відправкою повідомлень тощо. Кредит під заставу векселів є найвигіднішим для тих підпри-ємств, які активно використовують векселі як засіб платежу. Цей кредит характеризується тим, що, по-перше, власником векселя за-лишається векселедержатель, який лише передає вексель у заставу на визначений строк з наступним викупом після погашення кредиту. По-друге, векселі приймаються як забезпечення кредиту не на їх по-вну номінальну вартість, а на 60—90 % від неї (залежно від розміру, визначеного банком кожному конкретному клієнтові, виходячи з йо-го кредитоспроможності і надійності пред’явлених векселів). Вида-ча кредитів під заставу може мати як разовий, так і постійний харак-тер. В останньому випадку банки відкривають клієнту спеціальні позичкові рахунки і відображають на них суми наданих і погашених кредитів. Спеціальний позичковий рахунок є формою обліку креди-тів до запитання, що надає банку право в будь-який момент вимага-ти від клієнта повного або часткового погашення позички, або вне-сення додаткового забезпечення векселями. Умови надання та погашення кредитів обумовлюються у кредитному договорі: 1) ліміт кредитування (кредитна лінія); 2) граничне співвідношення між забезпеченням і можливою за-боргованістю; 3) розмір процента за кредит і комісії на користь банку; 4) право банку самостійно підвищувати розмір процентів та комісії; 5) право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих в заставу векселів, або необхідну частину із сум, що належать клієнту і знаходяться у банку на інших рахунках клієнта; 6) право банку закрити рахунок і вимагати погашення заборго-ваності чи додаткового забезпечення; 7) ініціатива клієнта і згода банку на заміну одних векселів ін-шими до строку їх оплати. Приклад розрахунку розміру кредиту під забезпечення векселів (цифри умовні): 1. Встановлене банком співвідношення заборгованості до забез-печення — 75 %. 2. Встановлений ліміт заборгованості за кредитом — 120 тис. грн. 3. Сума векселів, прийнятих у заставу, — 80 тис. грн. 4. Фактична заборгованість за позичкою — 50 тис. грн. 5. Фактичне співвідношення між заборгованістю та забезпечен-ням (р. 4/р. 3) — 62,5 %. 6. Можлива заборгованість за кредитом, виходячи з фактичного забезпечення і прийнятого співвідношення заборгованості до забез-печення (р. 3 р. 1/100 %), — 60 тис. грн. 7. Вільний ліміт заборгованості (2—4) — 70 тис. грн. 8. Можлива додаткова сума позички (6—4 або (1—5) 3/100%), але не більше суми за р. 7—10 тис. грн. Кредит, наданий під заставу векселів зі спеціального позичково-го рахунку, погашається, як правило, шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його розрахункового рахунку на спеціальний позичковий рахунок або шляхом зарахування платежів, які надходять від векселедавців по векселях, прийнятих у забезпе-чення кредиту безпосередньо на спецпозичковий рахунок. При проведенні операцій з векселями комерційні банки накопи-чують значну їх кількість. При правильному веденні цих операцій вексельний портфель є для банку надійною статтею активів, більш стабільною, ніж такі цінні папери, як акції. Акцептний кредит надається векселедавцю і виступає як гаран-тійна послуга. Векселедавець, виставляючи вексель, вказує платни-ка, який повинен акцептувати його. Клієнт виставляє тратту на банк, котрий її акцептує за умови, що до настання строку платежу по век-селю клієнт внесе в банк необхідну для погашення векселя суму. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований бан-ком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів або облікувати його в іншому банку. Облік векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. У цьому випадку банк стає не тільки гаран-том, але й безпосереднім кредитором клієнта. За здійснення акцепт-ної операції банк стягує комісію. Якщо позичальник до настання строку платежу по векселю не вніс до банку суму коштів, необхідних для погашення векселя, то вексель в цьому випадку оплачується за рахунок банку. Таким чи-ном, гарантійна послуга перетворюється на кредитну і згідно з век-сельним правом банк виставляє зворотню вимогу до векселедавця з подальшим примусовим стягненням боргу з позичальника. Авальний кредит застосовується банками як гарантійна послуга. Він призначений покрити зобов’язання клієнта, якщо останній не зможе виконати їх самостійно. Аваль може бути здійснено при ви-дачі векселя або на будь-якому наступному етапі його обігу. У разі неоплати платником пред’явленого йому векселя векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зо-бов’язаних за векселем осіб (акцептант, векселедавець, індосант). Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій або доручень: • доручень по кредиту; • гарантій платежу; • гарантій постачання і т. п. По авальному кредиту нараховується комісія, а також сплачуєть-ся процент у відповідності з діючими ставками. б) Кредит під заставу цінних паперів В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних па-перів — зручна форма кредитних відносин, оскільки вони ґрунту-ються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незна-чні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка, зазви-чай, визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати: 1) якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу; 2) ліквідність цінних паперів; 3) характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані; 4) ризики, характерні для цінних паперів. Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у процен-тах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей процент визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим лі-квідність вища, тим і процент кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за ба-жанням позичальника — достроково; за вимогою кредитора — з по-переднім повідомленням позичальника. в) Споживчий кредит Споживчий кредит — це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в роз-строчку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. У залежності від цільового спрямування споживчі кредити поді-ляються на: 1) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуг); 2) витрати капітального характеру. Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування, в межах вартості майна, май-нових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізич-ною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Для одержання кредиту позичальник подає банку: • паспорт; • заяву на одержання кредиту, де зазначаються об’єкти кредиту-вання, сума кредиту, строк погашення, забезпечення; • документи, що підтверджують платоспроможність позичальника (довідка з місця роботи про суму заробітку та суму утримань, за наяв-ності інших доходів — документи, що підтверджують їх одержання). При видачі кредиту на придбання товарів тривалого користування жод-них звітів про цільове використання коштів позичальник банку не надає. Споживчий кредит надається тим громадянам, які мають постій-не джерело доходів. Максимальний розмір позички на придбання товарів тривалого користування встановлюється в залежності від середньомісячної заробітної плати позичальника, але сума кредиту не повинна перевищувати розмір, встановлений правлінням банку. Строк користування кредитом визначається залежно від об’єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності клієнта. Напри-клад, у банку «Україна» строк користування кредитом не повинен перевищувати двох років, а в окремих випадках — трьох. Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характеру, то він потребує від населення надання банкам звітів про цільове ви-користання одержаних коштів. Банки можуть надавати споживчий кредит під такі об’єкти: 1) на капремонт садових будиночків, будинків у сільській місцевос-ті, на будівництво гаражів, покупку квартир, господарче улаштування; 2) на будівництво індивідуальних будинків; 3) на купівлю у громадян індивідуальних жилих будинків, реко-нструкцію і капремонт таких будинків; 4) інше. Для одержання кредиту в установі банку позичальник подає банку: • паспорт; • заяву на одержання кредиту, де зазначаються об’єкти кредиту-вання, сума кредиту, строк погашення, забезпечення; • документи, що підтверджують платоспроможність позичальника; • договір застави майна чи поручительства; • витяг з рішення органу місцевої влади про виділення земельної ділянки під забудову; • дані проектно-кошторисної документації про вартість будинку, завірені районним архітектором. Розмір кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забез-печення, що може бути надана позичальником (іншою особою) бан-ку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спряму-вати на погашення боргу. Строк користування кредитом встановлюється залежно від об’єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника. Однією з умов надання кредиту на будівництво жилих і садових будин-ків, купівлю житла повинно бути обов’язкове страхування об’єктів кредиту-вання на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Кредити на будівництво, купівлю, капремонт жилих будинків, квартир, садових будинків надаються, як правило, в розмірі від 70 до 90 % від вартості об’єкта кредитування, але в межах, визначених правлінням банку. При одержанні кредиту на купівлю квартири чи будинку позича-льник надає банку копію договору про купівлю-продаж. При одержанні кредиту на будівництво надвірних будівель, кап-ремонт квартири, будинку чи його реконструкцію позичальник по-дає копію документа, що засвідчує право власності на квартиру чи будинок та перелік робіт із зазначенням їх вартості. Видача кредиту на будівництво жилих будинків здійснюється в міру виконання робіт і має компенсаційний характер. Позичальник повинен використати спочатку власні кошти, а потім кредит. Для придбання будівельних матеріалів чи побутового обладнання для облаштування будинку позичальник може одержати аванс у рахунок відкритого кредиту в розмірі до 15 % від суми кредиту за догово-ром. Кожна наступна видача кредиту здійснюється на підставі звіту про обсяг виконаних робіт і розрахунку розміру коштів, що нале-жать до видачі з урахуванням раніше одержаних коштів. Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі, у винятко-вих випадках — готівкою. Позичальники погашають кредити і сплачують проценти шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою. Погашення кредиту здійсню-ється у строки, передбачені кредитним договором і графіком. При незабезпеченні повернення кредиту у визначений термін сума непо-гашеного платежу відноситься на рахунок прострочених кредитів. До споживчого кредиту належить і кредит ломбардів, тобто кре-дитних установ, які надають грошові позички під заставу предметів особистого та домашнього споживання. Розмір кредиту залежить від виду речей, що надаються у заставу, їх ринкової вартості та встано-вленої ломбардом межі забезпечення. Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка, яка яв-ляє собою платівку з ідентифікатором власника. Умовою її отри-мання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлю-ється ліміт кредитування. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з: • комісії, що стягується з торговельних організацій при оплаті рахунків за надані власнику кредитної картки товари; • щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо така встановлена); • процента за кредит, що надається власникам кредитних карток в межах ліміту кредитування. У закордонній банківській практиці набули поширення позички по кредитних картках з окремих позичкових рахунків у банках; по-зички у формі овердрафту по поточному рахунку клієнта; кредити на індивідуальних умовах; позички на освіту дітей, студентам і т. д. Кредит повинен періодично погашатися клієнтом, оскільки у разі непо-гашення боргу вичерпується ліміт кредитування. До кредитів на споживчі цілі відноситься і чековий кредит. В йо-го основі лежить відкриття чекового рахунку. Існує два різновиди рахунків — овердрафтні і спеціальні чекові. При використанні овер-драфтних рахунків оплата чеків проводиться з рахунку клієнта. У разі відсутності грошей на рахунку банк покриває від’ємне сальдо кредитом у межах установленого ліміту. Погашення позички відбу-вається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів. Спеціальні чекові рахунки використовуються банками, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певного номіналу. Одним з видів споживчого кредиту є продаж товарів тривалого користування населенню в кредит. Правила продажу таких товарів регламентуються вимогами постанови Кабінету Міністрів України, яких повинні дотримуватись господарюючі суб’єкти всіх форм влас-ності, однак рішення про продаж товарів у кредит приймається гос-подарюючим суб’єктом самостійно. Кабінет Міністрів України також рекомендує перелік товарів, які можуть реалізовуватися в кредит. Сума кредиту, що надається, не повинна перевищувати 3-місячної заробітної плати, пенсії, стипендії при продажу товарів з розстрочко-вого платежу на 6 місяців; 6-місячної — при розстрочці платежу на 12 місяців, 12-місячної — на 24 місяці. У випадках, коли вартість товару перевищує граничну суму кре-диту, різниця повинна бути сплачена покупцем при отриманні това-ру готівкою або у безготівковому порядку. Передача товарів покуп-цеві здійснюється при оплаті не менше як 25 % їхньої вартості, а товарів за ціною понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 %. Решта вартості товарів сплачується по-купцем у строк від 6 до 12 місяців, а товарів, ціна яких перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів, — у строк до 2 років. г) Консорціальні кредити У ринковій економіці виникає необхідність об’єднання діяльності банків у різних секторах ринку, особливо в сфері кредитних відносин. У межах такого об’єднання ризик, пов’язаний з довгостроковим креди-туванням, розподіляється між учасниками, що дозволяє банкам-членам підтримувати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні. Особливе місце в таких об’єднаннях належить банківським консорціумам. Кон-сорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредиту-ванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень. Банківський консорціум — це тимчасове об’єднання банків, які створю-ються для координації дій при проведенні різного роду банківських опера-цій або для кредитування однієї, але великої угоди. Банківський консорціум утворюється банками на паритетних за-садах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштабних лі-зингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіта-лів. Банківські консорціуми можуть формуватися з метою об’єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку. Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Координує дії учасників головний банк (лідер), який представляє інтереси консорці-уму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників кон-сорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім процентів та комісійних, що покривають його витрати. Надання консорціального кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, що й інші види банківського кредиту, з до-триманням банками-учасниками економічних нормативів, що регу-люють їх діяльність. Кожний член консорціуму самостійно оцінює ефективність про-екту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій ва-ріант здійснення кредитування проекту. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Взаємовідносини між учасниками консорціуму та позичальниками регулюються кре-дитним договором, який підписується всіма учасниками консорціу-му та позичальником. Цей договір має містити такі основні статті: • перелік учасників консорціумної угоди; • сума та термін кредиту; • періодичність і порядок надання кредитів; • процентна ставка, порядок нарахування та сплати процентів; • умови дострокового погашення; • порядок компенсації позичальником можливого збільшення ва-ртості проекту; • санкції за порушення умов договору; • підписи та печатки всіх учасників угоди; • інше. Після укладання кредитної угоди головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника. Кредит може надаватись таким чином: • за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку; • шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру виникнення потреби у позичці; • шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредит-них ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консор-ціумній угоді. У разі настання строків погашення зобов’язань позичальник по-вертає кредиторам не тільки суму позички та проценти за кредит, але й відшкодовує всі витрати по організації та здійсненню кредит-них операцій. Повернення кредиту, сплата процентів і комісійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорцій-но їх ролі та частці участі, передбачених консорціумною угодою. Деяку схожість з консорціальним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кожний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони уз-годжують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. По-вернення кредиту і сплата процентів здійснюються позичальником кожному банку-кредитору окремо. Формами консорціального кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов’язанням сплатити борг. При цьому оформляється угода зі стягненням плати залежно від ви-ду вимоги, строку та суми кредиту. д) Іпотечний кредит Іпотека — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у влас-ності яких є об’єкти нерухомості або які мають поручителів, що на-дають під заставу об’єкти нерухомості на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: жилі будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки і т. ін., що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою. Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення застав-ного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об’єкти, що передані у заставу. Іпотека дає право кредитору переважного задо-волення своїх вимог до боржника в межах суми зареєстрованої за-стави. Також у процесі дії кредитної угоди кредитор має право і по-винен перевіряти наявність, розмір, умови експлуатації об’єкта застави і т. д. До іпотеки банки вдаються, як правило, при великих розмірах кредиту, але частіше іпотечний кредит надається спеціалізованими іпотечними банками, фінансовими компаніями, земельними банка-ми і т. д. Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел: • залучені ресурси комерційних банків; • кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (за-ставні листи). Іпотечні облігації — це довгострокові цінні папери, які еміту-ються фінансовими і нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент. У багатьох країнах іпо-течні облігації є значною частиною ринку цінних паперів. Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звер-тається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта виписку з реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї. Такий реєстр, в якому фіксується інформація про власників майна, землі, зміни у власності, про видані та погашені іпотечні кредити, ведеться державними органами. Задоволення вимог креди-торів відбувається у порядку черговості запису їх номерів у реєстрі. Тому банки заінтересовані бути першими в списку кредиторів. Та-кож важливо правильно оцінити вартість застави, щоб за рахунок реалізації майна можна було б погасити заборгованість. Проблемами розвитку іпотечного кредитування українськими ба-нками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерухомість, відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік, а також високий рівень інфляції. За оцінками спеціалістів банків, що займаються іпотечним кредитуванням, переважним кредитним періодом для клієнтів є тер-мін до трьох років. Для банків великою проблемою ліквідності є роз-рив між строками залучення короткострокових ресурсів і довгими строками розміщення ресурсів при іпотечному кредитуванні. е) Сільськогосподарський кредит Банківські кредити сільськогосподарським підприємствам на по-точні потреби включають кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівлю тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше корис-туються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зрос-тання витрат відбувається в один період року, а надходження дохо-дів — в інший. Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у цьому випадку може бути впевненість, що банківські кошти не будуть «за-морожені» на якійсь стадії виробництва. Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка. Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами матеріа-льних цінностей та виробничими витратами, які не перекриті вихо-дом продукції, з однієї сторони, та власними оборотними коштами сільськогосподарського підприємства та кредиторською заборгова-ністю, з іншої сторони. Короткострокове кредитування сільськогосподарських підпри-ємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з по-зичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності і послуги, що купують сільськогосподарські підпри-ємства. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення позичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матеріальних цінностей. Ці квартали визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підпри-ємства, в якому відображається потреба в короткострокових креди-тах. Сільськогосподарським підприємствам, що мають фінансові ускладнення в результаті загибелі сільськогосподарських культур та тварин, а також недобору продукції через стихійні лиха, може нада-ватися відстрочка погашення заборгованості. Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої дія-льності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену у них сільськогосподарську продукцію, а також для по-криття заготівельних витрат. Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах для розрахунків з громадянами, господарських витрат у готівковій фор-мі, пов’язаних з веденням цих закупок та потреби в готівкових гро-шах у днях. Ця потреба залежить від умов ведення заготівель, відда-леності заготівників від банку. Її розмір установлюється, як правило, в межах 1—7 днів. Розглянемо розрахунок авансового кредиту на жовтень (дані на-ведені в тис. грн.). 1. Прогнозований обсяг закупівель сільськогосподарської про-дукції у населення, розрахунки за яку проводяться у готівковій фор-мі, — 27. 2. Витрати, пов’язані з веденням заготівель, оплачувані у готів-ковій формі, — 3. 3. Потреба в готівкових грошах у днях — 5. 4. Розмір авансового кредиту: тис. грн. Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на під-ставі грошового чека. По мірі використання отриманих у банку грошей для розрахунків з громадянами авансовий кредит може від-новлюватись. Для цього в банк подається реєстр квитанцій, виданих громадянам за здану сільськогосподарську продукцію, заява і гро-шовий чек. Відновлення авансового кредиту проводиться в межах установленого розміру авансового кредиту. Крім того, сільськогосподарським підприємствам може надава-тися кредит на оплату худоби та птиці, які вирощені в приватних господарствах на договірних умовах. Ці кредити також можуть ви-даватися в готівковій формі або шляхом перерахування грошей на поточні рахунки майбутніх здавачів сільськогосподарської продук-ції. Розмір кредиту визначається в процентах (як правило, це — 50 % від суми укладених договорів). Надається цей кредит у вигляді грошових авансів на придбання інвентаря, матеріалів, засобів малої механізації, необхідних для ви-робництва сільськогосподарської продукції на договірній основі. Погашається кредит у міру здачі громадянами сільськогосподар-ської продукції. є) Контокорентний кредит Комерційні банки західних держав використовують таку фор-му взаємовідносин з клієнтами, як контокорентний кредит. У СРСР ця форма кредитування використовувалась у 30-х роках, проте під час проведення кредитної реформи контокорентний кредит було відмінено. В умовах ринкової економіки з’явилася можливість застосовувати цю форму кредиту комерційними бан-ками України. Контокорентний кредит — це кредит банку, що надається в на-ціональній чи іноземній валюті у відповідності до потреб клієнтів може використовуватися в різних обсягах, які не повинні перевищу-вати встановлений ліміт, що визначається, як правило, в межах 75 % середньомісячного обігу коштів по поточному рахунку позичальни-ка за останні 6 місяців. Для отримання кредиту відкривається конто-корентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта та надходження коштів на його адресу. Оскільки платежі та надходження, як правило, не збігаються у сумі, на рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо. Дебетове сальдо свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних плате-жів, тому він повинен домовитися з банком про надання йому кон-токорентного кредиту. Позичальник використовує контокорентний кредит у різному обсязі в залежності від свого фінансового стану. Він має застосовуватися тільки для фінансування обігових коштів або для підтримки поточного платіжного обороту. Він не повинен використовуватись для фінансування інвестицій, це — функція довгострокового кредиту. Контокорентний кредит може надаватися в різних формах: готів-кою, переказами, сплатою векселів, купівлею цінних паперів і т. д. Процес кредитування оформлюється кредитним договором. За кори-стування контокорентним кредитом стягується плата, яка складаєть-ся з процентів, що нараховуються на дебетові залишки контокорен-тного рахунку, та комісійних платежів. Проценти за контокорентний кредит належать до найбільш високих у банківській практиці, оскі-льки цей кредит пов’язаний з підвищеним ризиком для банку. Кон-токорентний кредит, як правило, надається під забезпечення, проте клієнтам, що мають гарну репутацію, такий кредит може надаватися і без забезпечення. Розрахунки по контокорентному кредиту здійс-нюються через певні проміжки часу. При цьому розраховується су-ма використаного за певний період кредиту за існуючою у банку ме-тодикою. Наприклад: , де Zn — проценти за розрахунковий період (n); k — сума креди-ту; t — строк користування кредитом; p — розмір процентних ви-плат. Деяку схожість з контокорентним рахунком має поточний раху-нок з овердрафтом. Зазначений рахунок допускає тимчасове пере-вищення суми списання коштів над їх залишком на рахунку, що сві-дчить про залучення в оборот кредиту. Таке від’ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Наявність поточного рахунку з овердрафтом не виключає можливості відкриття клієнтом для про-ведення окремих операцій додаткових позичкових рахунків. Тимча-сове розширення контокорентного кредиту пов’язано для клієнта з більш високими комісійними платежами. Такі кредити надаються юридичним та фізичним особам з метою забезпечення їх обіговими коштами в окремі напружені періоди господарсько-фінансової дія-льності, зумовлені різними строками реалізації продукції, сезонніс-тю виробництва тощо. До таких позичальників належать кредито-спроможні клієнти, які рентабельно працюють, додержуються платіжної дисципліни, не мають заборгованості по платежах до бюджету і виконують свої зобов’язання перед банком. Погашення даного кредиту здійснюється автоматично шляхом зарахування ко-штів на поточний рахунок позичальника і закриття дебетового за-лишку. ж) Лізинговий кредит Лізинговий кредит — це вид економічних відносин між юридич-ними особами при оренді майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості надання та погашення окремих видів кредиту» з дисципліни «Банківські операції»
