Статистика кількості та складу сільськогосподарських тварин
Стан і розвиток тваринництва значною мірою визначається складом і кількістю худоби, птиці та інших сільськогосподарських тварин. Тому дані про кількість і склад поголів’я сільськогосподарських тварин мають важливе значення для оцінки стану і розвитку тваринництва, характеристики процесу їх відтворення і продуктивності, визначення розмірів окремих видів продукції тваринництва та його виробничого напряму, розрахунків потреб кормів, тваринницьких приміщень, робочої сили, засобів механізації тощо, а також для проведення міжнародних порівнянь. У статистиці облік кількості тварин ведуть у головах диференційовано за видами, віком, статтю, виробничо-економічним призначенням, господарським використанням і породами. До основних видів сільськогосподарських тварин належать: велика рогата худоба, свині, вівці, кози і коні. Крім того, обліковують птицю, кролів, хутрових звірів, бджіл, службових собак тощо. Слід відзначити, що при статистичному обліку великої рогатої худоби, як правило, наводяться два показники: вся велика рогата худоба, в т. ч. корови. Важливим в економічному відношенні є розподіл сільськогосподарських тварин за віком, оскільки господарське використання тварин значною мірою залежить від віку, наприклад з віком пов’язані зміни живої ваги тварин і певні якісні їх зміни, які зумовлюють перехід тварин з однієї статево-вікової групи до іншої. За віком усі види сільськогосподарських тварин поділяють на дві основні групи: дорослі тварини і молодняк. Дорослих тварин, у свою чергу, класифікують як основне стадо, кастрована продуктивна і робоча худоба, дорослі тварини на відгодівлі та нагулі. Основне стадо включає маточне поголів’я і самців-плідників. До маточного поголів’я належать дорослі матки, від яких одержано приплід, а по деяких видах тварин — матки, які досягли зрілого віку, хоча й не давали ще приплоду. Маточне поголів’я великої рогатої худоби — це корови, виключаючи сухостійних, тобто корів, що не дояться на момент обліку через тільність, ялових, тобто корів, від яких не отриманий приплід протягом року, і телиць, які дали приплід. Маточне поголів’я свиней — це основні і свиноматки, що перевіряються. До основних свиноматок належать матки, що опоросилися один або кілька разів і переведені в основне стадо. До свиноматок, що перевіряються, належать свинки, вперше спаровані для одержання від них приплоду, а також підсосні, що вперше опоросились, і матки, після яких поросята будуть переведені в основне стадо або поставлені на відгодівлю для забою. До маточного поголів’я інших видів худоби включаються кобили старші 3-х років, вівцематки, козоматки та ярки старші одного року, незалежно від того, давали вони приплід чи ні. До самців-плідників належать самці, придатні до використання як плідники і призначені до участі в майбутній парувальній кампанії. Молодняк поділяється на ремонтний — це молодняк старшого віку, призначений для поповнення власного основного продуктивного стада або продажу іншим господарствам з метою подальшого виробничого використання; молодняк на відгодівлі та нагулі, призначений для забою на м’ясо; молодняк молодшого віку. В свою чергу, кожна група молодняку поділяється за статтю і віком. Наприклад, по молодняку великої рогатої худоби виділяють: телиць, призначених переважно для поповнення стада корів, серед яких окремо стоїть група нетелів — запліднених телиць, які являють собою перехідну групу від молодняку до корів; вони беруть участь у відтворенні стада, хоча ще не дають молоко; група бичків і кастратів, які частково призначаються для вирощування робочих волів, в основному ж — для виробництва м’яса. Розподіл молодняку за віком здійснюється за числом років, що виповнилося (молодняк до 1 року, від 1 до 2 років, від 2 років і більше), і за роком народження (молодняк поточного року, молодняк народження попередніх років). Для тварин, які швидко набирають масу, наприклад свиней, вікові інтервали визначаються у місяцях. Зазначимо, що облік сільськогосподарських тварин за окремими видами, статево-віковими групами дозволяє вивчити виробничу спрямованість тваринництва, процес відтворення тварин та їх продуктивність, обсяг продукції тваринництва і вирішити різні проблеми щодо його подальшого розвитку. При проведенні статистичними органами щорічних обліків сільськогосподарських тварин станом на 1 січня виділяються такі статево-вікові групи по основних видах тварин: по великій рогатій худобі — всього великої рогатої худоби; корів (без корів на відгодівлі та нагулі); знаходилось на відгодівлі і нагулі великої рогатої худоби, в т. ч. корови м’ясного і молочного напрямів; корови на відгодівлі і нагулі м’ясного і молочного напрямів; телиці від 1 до 2 років (осіменених); телиці від 2 років і старші (осіменених, неосіменених — окремо); бугаї-плідники, воли робочі; худоба м’ясного напряму в т. ч. корови м’ясного напряму; по свинях — всього, основні свиноматки (по господарствах населення і фермерських господарствах обліковуються свиноматки від 9 місяців і старші), свиноматки, що перевіряються, ремонтні свинки старші 4 місяців; по вівцях — всього овець, вівцематки та ярки старші 1 року, вівцематки каракульської породи, з них овець романівської породи; по козах — всього кіз, козоматки; по конях — всього коней, кобили від 3 років і старші, робочі коні; по кролях — всього кролів, кролематки; по хутрових звірях обліковують дорослих самців і дорослих самок за видами (лисиці, песці, норки, нутрії та ін.). Птицю обліковують по видах (кури, гуси, качки, індики та ін.) і також поділяють на дорослих і молодняк. Молодняк курей несучих порід переводять в доросле стадо у віці 150 днів, молодняк курей м’ясних і м’ясо-яєчних порід — у віці 180 днів, гусей та індиків — у віці старші 5 місяців і качок — у віці старші 3 місяців. З групи дорослої птиці окремо виділяють стадо несучок, незалежно від того, чи одержують яйця від них на момент обліку, чи ні. Зауважимо, що в річних бухгалтерських звітах сільськогосподарських підприємств класифікація сільськогосподарських тварин подається за укрупненими групами. У виробничо-зоотехнічному обліку класифікація тварин за статево-віковими групами детальніша. За господарським використанням сільськогосподарських тварин розподіляють на дві групи: продуктивні тварини, які дають продукцію (м’ясо, молоко, вовну і т. ін.); робоча худоба, яка використовується як тяглова сила. До першої групи належить велика рогата худоба, свині, вівці й кози; до другої — коні, робочі воли, робочі буйволи, осли, верблюди, мули. В окрему групу виділяють тварин на відгодівлі і нагулі. За виробничо-економічним призначенням сільськогосподарських тварин поділяють на основні та оборотні фонди, залежно від того, які функції на момент обліку виконують тварини у виробничому процесі. Доросла продуктивна і робоча худоба є засобом праці і належить до основних фондів, а молодняк тварин і тварини на відгодівлі — незавершене виробництво і відноситься до оборотних фондів. До них належать також дрібні тварини (птиця, кролі, бджоли), незалежно від їх віку. Щоб одержати якісну характеристику складу сільськогосподарських тварин і мати уявлення про існуючі можливості щодо його поліпшення, статистика здійснює облік порідного складу сільськогосподарських тварин. Нагальна потреба в такому обліку пояснюється й тим, що продуктивність сільськогосподарських тварин залежить не лише від рівня їх годівлі та умов утримання, але й від спадкових ознак, притаманних тій чи іншій породі тварин. У всьому світі нараховується близько 2000 порід тварин. Останнім часом у господарствах України розводять понад 82 породи тварин, в тому числі 36 порід великої рогатої худоби, з них 18 — молочного, 7 — молочно-м’ясного і 11 — м’ясного напрямів; 10 — свиней, 8 — овець, 8 — коней, 12 — птиці, 4 — кролів тощо. Порода тварин — це група тварин, яка має однакове походження, виведена людиною у певних природних та економічних умовах і відрізняється від інших груп рівнем продуктивності та якістю продукції, зовнішньою статурою і достатньою кількістю для подальшого її розведення без змішання з іншими породами тварин. Кожна порода тварин має свої характерні біологічні і господарські особливості. За породою все поголів’я сільськогосподарських тварин поділяють на порідних і безпорідних. Порідних тварин обліковують за виробничими напрямами і за кожною породою окремо. За виробничим напрямом, наприклад, по великій рогатій худобі виділяють молочні і м’ясні породи; по вівцях — тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововняні і грубововняні; по птиці — яєчні і м’ясні породи. В свою чергу, по кожній породі виділяють чистопорідних тварин та помісі ІІІ і IV поколінь. Чистопорідні тварини — це типові для даної породи тварини, які розводяться без змішання з іншими породами. Дорослих чистопорідних тварин групують за класом — еліта-рекорд, еліта, І клас, ІI клас. Якщо тварини одержані схрещуванням двох чи більше порід, вони належать до помісів. Відзначимо, що в зарубіжній статистичній практиці класифікація сільськогосподарських тварин має свої особливості. Так, у США кількість великої рогатої худоби обліковується за двома групами тварин — м’ясні і молочні. При цьому поголів’я корів станом на 1 січня обліковують в одній групі разом з нетелями 2-х років і старші, а середньорічне поголів’я корів молочного стада розраховується без нетелів. Коней обліковують разом з мулами без розподілу за статтю і віком, а в поголів’я овець включають тільки овець, яких стригли протягом року. Програма переписів сільськогосподарських тварин у Німеччині передбачає облік їх за такими видами: велика рогата худоба, коні, свині, вівці і свійська птиця (кури, гуси, качки, індики). При переписах звичайно виділяють такі групи: велика рогата худоба, у тому числі молочні корови; свині, у тому числі племінні свиноматки; вівці, у тому числі племінні вівцематки; кури-несучки; коні. Статистичними органами не збирається інформація про такі види тварин, як кози, кролі, хутрові звірі, бджоли, цесарки, карликові кури тощо. Статистичні органи одержують у разі потреби дані про ці види тварин від відповідних тваринницьких товариств і об’єднань. Аналізуючи дані щодо кількості тварин, застосовують такі статистичні показники: кількість тварин на певну дату (наприклад, на 1 січня, 1 лютого і т. д.); середнє поголів’я за певний період; умовне поголів’я. Середнє поголів’я тварин визначають кількома способами залежно від характеру вихідних даних про їх кількість. Якщо мають відомості про кількість тварин за кожний день, то середнє поголів’я за певний період (місяць, квартал, рік) обчислюють діленням загальної кількості кормо-днів за певний період на кількість календарних днів у періоді, що вивчається. Кормо-день — це перебування у господарстві однієї голови худоби протягом доби. Загальна кількість кормо-днів визначається множенням кількості голів худоби на число днів перебування у господарстві. При розрахунку середнього поголів’я загальна кількість кормо-днів за квартал визначається підсумовуванням кількості кормо-днів за кожний місяць, а за інший триваліший період, наприклад, за півріччя — підсумовуванням квартальних даних. Зазначимо, що розглянутий спосіб визначення середнього поголів’я тварин найточніший. Наприклад, рух поголів’я корів у господарстві за січень характеризується такими даними: наявність на початок місяця — 600; 5 січня переведено із молодших груп 7; 20 січня вибракувано і поставлено на відгодівлю 4; 27 січня переведено з молодших груп 5. Кількість кормо-днів за січень становить: 600∙ 4 + 607 ∙ 15 + 603 ∙ 7 + 608 ∙ 5 =18766, а середнє місячне поголів’я корів у господарстві — 18766 : 31 = 605 голів. За наявності даних про кількість тварин на початок і кінець місяця середнє поголів’я обчислюється приблизно — за формулою простої середньої арифметичної з кількості тварин на початок і кінець місяця. Середнє поголів’я тварин за триваліші періоди — квартал, півроку і рік — обчислюється за формулою простої середньої арифметичної на основі середньомісячного поголів’я або за формулою середньої хронологічної за даними поголів’я на перше число кожного місяця. Зауважимо, що в статистичній практиці середню кількість тварин визначають за відповідними видами та їх групами. Дані про кількість сільськогосподарських тварин на певну дату (моментні дані) потрібні для вивчення складу поголів’я худоби та його динаміки, а також для обчислення показників, які характеризують рівень розвитку тваринництва, наприклад рівень механізації, забезпеченість приміщенням, робочою силою тощо. Дані про середнє поголів’я потрібні для обчислення цілого ряду показників, які характеризують економічні умови та ефективність виробництва продукції тваринництва (наприклад, рівень годівлі тварин, вихід продукції на одну голову і т. д.). При аналізі чисельності тварин поряд із середнім поголів’ям за місяць, квартал, рік використовується середнє групове поголів’я, під яким розуміється середнє число голів, яке перебувало у визначеній групі. Середнє групове поголів’я визначається діленням суми кормо-днів перебування тварин у певній групі на число днів даного періоду, наприклад, 90 днів відгодівлі, 305 днів доїння корів — період лактації (період протягом якого корова дає молоко). Для загальної характеристики стану і розвитку тваринництва виникає потреба виразити все поголів’я тварин єдиним загальним числом. Оскільки тварини окремих видів і груп істотно відрізняються між собою за різними ознаками, то підсумовування їх кількості не має сенсу. Тому визначають показник кількості тварин, переведений на умовні голови, так зване умовне поголів’я. За умовну голову прийнято вважати голову дорослої великої рогатої худоби. Для обчислення умовного поголів’я використовують коефіцієнти переведення у велику рогату худобу, які визначають, виходячи із співвідношення кількості використаних у стійловий період кормів різними видами і статево-віковими групами тварин, — кормові або фуражні коефіцієнти, або співвідношення вартості вирощування різних видів і статево-вікових груп тварин — вартісні або загальноекономічні коефіцієнти. Значення вартісних і кормових коефіцієнтів перерахунку тварин різних видів в умовне поголів’я наведено в табл. 41. Вартісні коефіцієнти використовуються при обчисленні показників щільності поголів’я на душу населення та одиницю земельної площі при вивченні регіональних відмін у розвитку тваринництва, фуражні коефіцієнти — при визначенні показників, які характеризують потребу і забезпеченість тварин кормами. Таблиця 41 КОЕФІЦІЄНТИ ПЕРЕРАХУНКУ ТВАРИН НА УМОВНІ ГОЛОВИ Види і групи тварин Вартісні Кормові За потребою окремих видів кормів
Зазначимо, що в інших країнах також застосовують коефіцієнти перерахунку тварин в умовне поголів’я, однак методика тут має свої особливості. Так, в США за умовну голову, тобто за одиницю перерахунку, прийнято голову молочної корови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Статистика кількості та складу сільськогосподарських тварин» з дисципліни «Основи статистики сільського господарства»
