Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проблема тут полягає в то-му, що суми, вирученої від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх зацікавлених осіб. Са-ме тому в цій сфері потрібне законодавче регулювання. Об’єктивна необхідність такого регулювання підтверджується, напри-клад, історичними документами, які свідчать, що до таких заходів вдавалися в усі часи і скрізь, де існували кредитні відно-сини. Так, у Київській Русі Руською Правдою Ярослава було встановлено черговість задоволення претензій кредиторів у разі неспроможності боржника: закордонні купці мали перевагу пе-ред місцевими: коли «гість» прокредитує місцевого купця, не знаючи, що він уже обтяжений боргами, і цей купець виявиться неплато- спроможним, а місцеві кредитори своїми претензіями перешко-джатимуть гостеві стягнути свої гроші, то «треба продати не-спроможного боржника разом з усім його майном, і насамперед покрити претензії князя (якби вони були), потім гостя, а рештою мають поділитися місцеві купці» . Як бачимо, у Київській Русі пріоритет надавався князю, який втілював у собі одночасно і державу і суддю. Приблизно такими принципами керувалися й сучасні українські законодавці, визначаючи черговість задово-лення претензій кредиторів. Згідно із законодавством про банкрутство у разі розподілу ви-ручки від продажу ліквідаційної маси насамперед покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в ар-бітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задо-вольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. До витрат, пов’язаних із провадженням справи про банкрутст-во в арбітражному суді, належать: • витрати кредитора зі сплати державного мита й оплати публікації оголошення стосовно порушення справи про банкрут-ство; • витрати на опублікування в засобах масової інформації ого-лошення про порядок продажу майна банкрута; • витрати розпорядника майна і ліквідаційної комісії, пов’язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської забор-гованості суб’єкта банкрутства; • витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними до виконання своїх функцій інших осіб, зокрема експертів, консультантів та ін.; • витрати кредиторів на здійснення аудиту, який відбувся згід-но з рішенням арбітражного суду за їхні кошти; • витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядни-ка майна, керуючого санацією, ліквідатора). Перелічені витрати відшкодовує ліквідаційна комісія, реалізу-вавши нею частину ліквідаційної маси. Заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». За рахунок за-ставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, відшкодування збитків, що сталися через прострочення виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна тощо). Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в ре-зультаті реалізації предмета застави з’ясується, що розмір виру-ченої суми перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, відповідна різниця використовується для задоволення вимог кре-диторів у порядку черговості. А якщо коштів, виручених від реа-лізації застави, не вистачило, щоб задовольнити відповідні вимо-ги, то різницю буде відшкодовано заставодержателю, як і решті незабезпечених кредиторів із загальної ліквідаційної маси. У другу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або ви-плат на акції трудового колективу). У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати держа-вних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпе-чення. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не за-безпечені заставою. У п’яту чергу задовольняються вимоги членів трудового ко-лективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду під-приємства та інші вимоги. У шосту чергу задовольняється решта вимог, зокрема вимоги власників корпоративних прав. Зауважимо, що вимоги кожної наступної черги задовольня-ються з надходженням на рахунок коштів від продажу майна ба-нкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредиторові суми. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погаше-ними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані лікві-даційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, стосовно яких кредитори протягом місячного строку від дня одер-жання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Кредиторська заборгованість, яка відповідає сумі незадоволе-них претензій, для кредиторів вважається відтоді безнадійною. Загалом безнадійною вважається заборгованість, яка відповідає одній із перелічених далі ознак: • заборгованість за зобов’язаннями, стосовно яких минув строк позовної давності; • заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому зако-нодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується; • заборгованість, котра лишилася непогашеною через нестачу коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публіч-них торгах) майна позичальника, переданого у заставу, щоб її за-безпечити, і при цьому відповідні юридичні дії кредитора, спря-мовані на примусове стягнення іншого майна позичальника, не привели до повного покриття заборгованості. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується на розсуд власни-ка. Якщо майна банкрута вистачило, аби задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може й да-лі здійснювати підприємницьку діяльність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЧЕРГОВІСТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙ КРЕДИТОРІВ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
