Досвід реформування економіки України переконує в потребі спеціальної політики щодо ринку праці — з питань зайнятості, регулювання трудових відносин, соціального захисту населення. Початковим кроком тут має бути теоретичне осмислення проблем ринку праці як такого, зокрема його сутності та основних економічних концепцій (моделей), які вже реалізовано в країнах із розвиненою ринковою економікою. Ринок праці — це сукупність економічних відносин, форм і методів погодження та регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців (підприємств, що проводять організацію, використання та оплату осіб, які працюють за наймом). Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата). Основний економічний чинник попиту на працю — фонд заробітної плати (ФЗП), який є в роботодавця і використовується ним для найму певної кількості робітників. Висока заробітна плата при цьому зменшує попит на працю і навпаки. Ринковий попит на працю — це загальний попит на працю з боку всіх підприємств, фірм, організацій, закладів тощо, наявних на ринку. Взаємозв’язок між реальною заробітною платою, тобто ціною праці (Price of labour — Pl) і кількістю потрібної праці (quantity of labour — Ql), показує крива попиту на працю (demand of labour — Dl) (рис. 2.3.1).
Рис. 2.3.1. Попит на працю Питання про пропозицію праці розв’язує сам працівник. Важливу роль у цьому відіграє схильність до професії, привабливість праці, фірми-роботодавці, можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні потреби тощо. Основним матеріальним стимулом є реальна заробітна плата: чим вищий її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати. Взаємозв’язок між ціною праці й загальною кількістю запропонованої праці ілюструє крива пропозиції праці (supply of labour — Sl) (рис. 2.3.2).
Рис. 2.3.2. Пропозиція праці
Пропозиція праці має певну особливість. Пропонуючи трудові послуги, індивіди порівнюють свій дохід (реальну заробітну плату) із втратами вільного часу через потребу працювати за наймом. Причому спочатку вони віддають перевагу робочому, а не вільному часу, оскільки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу. Але надалі, коли матеріальна забезпеченість і рівень життя суттєво зростають, працівники намагаються якомога більше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу). Пропозиція праці знижується (рис. 2.3.3).
Рис. 2.3.3. Пропозиція праці та ефект доходу
Ця тенденція почала виявлятися ще в минулому столітті у зв’язку зі скороченням середнього робочого тижня. Залежно від того, як складаються відносини між попитом і пропозицією, вирізняються такі види ринкової кон’юнктури: рівноважна — якщо попит на працю і відповідна пропозиція збігаються; працедефіцитна — якщо попит на працю перевищує пропозицію (ринок праці з обмеженими трудовими ресурсами); працезбиткова — якщо пропозиція праці перевищує попит на неї (ринок з обмеженим попитом на працю). Сучасну зарубіжну науку представлено кількома моделями ринку праці, які розкривають його структуру, функціонування, пояснюючи такий його феномен, як безробіття на мікро- і макрорівнях. Класична теорія «цінової рівноваги» (А. Маршалл, А. Пігу та ін.) виходить із того, що основним регулятором ринку праці є заробітна плата (ціна праці). В умовах існуючої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне до рівноваги, коли обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. На рис. 2.3.4 це точка перетину кривих Sl і Dl, яка означає зайнятість OQ0 працівників при заробітній платі OР0. Попит, пропозиція, рівновага на ринку праці (класична модель): 1-й випадок. Припустимо, що заробітна плата з деяких причин перевищила ціну праці й досягла рівня OP1. Тоді пропозиція праці підвищиться до OQ2, а попит на працю зменшиться до OQ1. Це означає, що OQ2—OQ1 працівники не зможуть знайти роботу, її втратять навіть ті OQ0—OQ1 працівники, які раніше були зайнятими. Отже, підвищення заробітної плати — основна причина безробіття; 2-й випадок. Рівень заробітної плати менший від рівноважного, наприклад, OP2, перестає стимулювати пропозицію праці. Вона скорочується до OQ3, тоді як попит на дешевшу працю, навпаки, підвищується до OQ4. Виникає дефіцит праці в розмірі OQ4—OQ3 працівників.
Рис. 2.3.4. Попит, пропозиція і рівновага на ринку праці (класична модель)
Концепція зайнятості Дж. Кейнса, англійського економіста, державного діяча, основоположника однієї з найпотужніших течій економічної думки — кейнсіанства, активно використовує принцип мультиплікатора, який сформулював у 1931 р. Кан. Він показує, що початкове збільшення державних інвестицій (наприклад, організація та фінансування державою суспільних робіт) створює «первинну» зайнятість певної кількості працівників даного виробництва. Витрати цих працівників на споживчі товари (їхній споживчий попит) стимулюють розвиток виробництва і вторинну зайнятість, тобто збільшення робочих місць у галузях, де виробляються споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшенням зайнятості має назву «мультиплікатора зайнятості». Прихильники кейнсіанської концепції ринку праці пропонують й інші практичні заходи, серед яких державна підтримка приватного бізнесу; кредитування й фінансування підприємств за рахунок держбюджету, зменшення норми відсотка, проведення політики контролю за інфляцією. Остання в умовах стабільних цін набирає форми короткострокової політики «грошових імпульсів» і має підтримувати попит на трудові ресурси:
Монетаристи та їхні прихильники на основі класичної економічної теорії обстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги лише за умов повністю вільних, конкурентних ринків — із гнучкими цінами і заробітною платою без втручання держави, монополій або профспілок. Центральною категорією монетаристської моделі ринку праці є «природний рівень безробіття», введений у науковий ужиток М. Фрідменом (американський економіст, доктор філології та права, професор економіки університету в Чикаго). Фахівці з питань праці вважають, що внаслідок недостатньої гнучкості ринку праці на ньому, як правило, є і дефіцит праці, і його надлишок. Вакантні місця виникають унаслідок змін попиту на працю. Нова техніка, скажімо, потребує нових знань, нових професій і вищої кваліфікації. І доки роботодавець шукає потрібних працівників, зберігається дефіцит праці. Свою природу має і надлишок праці: так, фрикційне безробіття пов’язане з пошуками або очікуванням роботи потенційними працівниками; структурне безробіття виникає під впливом науково-технічного прогресу та масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, переходу до ресурсозберігаючих технологій, реформ управління тощо, в результаті чого змінюється структура загального попиту на працю. Але її пропозиція реагує повільно, відстаючи від змін структури робочих місць; циклічне безробіття виникає в умовах спаду — фази економічного циклу. Сума рівнів фрикційного і структурного безробіття створює природний рівень безробіття. Останній має такі властивості: а) досягається тоді, коли немає циклічного безробіття, тобто коли ринки праці збалансовані (кількість осіб, що шукають роботу, дорівнює кількості вільних місць); б) завжди більший від нуля, оскільки безробіття постійно існує у вигляді фрикційного або структурного; в) не є фіксованою величиною, а залежить і змінюється під впливом багатьох чинників. У США на початку 60-х років природний рівень безробіття становив 4, а у 80-х роках — 6—7 %. Спробою розв’язати розглянуті щойно проблеми вільного ринку праці є концепція (модель) «гнучкого ринку праці». Такий ринок передбачає: мобільність праці — територіальну, галузеву та іншу динаміку працівників; дистанційну гнучкість — оптимальне розосередження працівників між виробництвами, підприємствами, фірмами; гнучку зайнятість — еластичність і маневреність організаційних форм найму і трудової діяльності; функціональну гнучкість — взаємозамінність працівників, які володіють різнобічними професійними навичками; гнучкі системи оплати праці. Якщо традиційно зайняті працівники мають роботу протягом повного тижня, то гнучка зайнятість дає змогу за допомогою різних нестандартних систем організації праці та контрактів додатково охопити штатний персонал, зайнятий неповний робочий день, сезонних, поденних та інших таких працівників, а також тих, що працюють удома. У США і країнах ЄС 2/3 тих, хто працюють за наймом, належать до традиційно зайнятих, 1/3 — до гнучкої робочої сили. У Великобританії питома вага гнучкої робочої сили — 35 %, у Данії — 43 %, Нідерландах — 36 %, Бельгії та ФРН — 31 %, Ірландії — 33 %, Франції — 29 %. З огляду на економічний стан в Україні в сучасний період переходу до ринку всі моделі ринку праці, що існували раніше (класична, кейнсіанська), не можна повною мірою прийняти. Отже, проблеми зайнятості й безробіття не можуть вирішуватись ізольовано від загальних проблем національного виробництва, їх треба розробляти в комплексі з політикою доходів, грошово-кредитною та інфляційною політикою. Найреальнішою для України, очевидно, буде власна нерівноважна модель ринку праці, яка не виключає можливості відхилення фактичної заробітної плати від рівноважної в умовах регулювання попиту і пропозиції праці за активної участі державних органів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Макроекономічні підходи до вивчення ринку праці» з дисципліни «Ринок праці»
