Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахавунням світового досвіду
Трудові ресурси України перебувають в стані глибокої системної кризи. Розвиток трудового потенціалу нашої держави — питання загальнодержавного значення, котре стосується багатьох аспектів національної безпеки. Відчутні за останні роки темпи економічного розвитку держави наполегливо потребують відновлення трудового потенціалу. Натомість на початок 2007 р. загальна чисельність зайнятого населення становила 20,1 млн. осіб, у тому числі працездатного віку — 18,4 млн., що становить лише 40% загальної чисельності населення. Крім того, істотно поглибилась динаміка старіння населення, зберігається високий рівень непрацездатних, водночас збільшується навантаження на працездатних осіб. Кожна п'ята людина в нашій державі старша за 50 років. Частка працівників, які працюють у промисловості, в нашій державі значно нижча, ніж у більшості економічно розвинутих країн. У промисловості зайнято 4,6 млн. осіб при потребі 6,8 млн. осіб. Загалом у деяких галузях промислового та сільськогосподарського виробництва питома вага працюючих віком від 30 до 40 років скоротилася на 31%. За прогнозними даними аналітиків та науковців, у найближчі десять років потреба промисловості в трудових ресурсах у більшості регіонів України задовольнятиметься лише на 33%. Такі галузі, як металургійна, хімічна, вугільна, гірничозбагачувальна, енергетична, можуть опинитися в глибокій кризі. Вирішення проблем розвитку трудових ресурсів потребує комплексного підходу, системної співпраці органів влади, роботодавців та працівників. З цією метою розроблено проект Національної комплексної програми "Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2004 – 2015 роки". Програмою передбачено заходи, спрямовані на забезпечення відтворення населення, поліпшення стану здоров'я, охорони праці, вдосконалення системи медичного обслуговування працівників, які працюють на промислових підприємствах та в сільському господарстві, поліпшення екологічної ситуації в промислових регіонах України тощо. Напрями вдосконалення сучасної світової соціальної політики базуються на міжнародних нормах і стандартах прав людини: Декларації прав людини, Декларації соціального прогресу та розвитку, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Конвенції про права дитини та ін. У рамках Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) була сформульована нова концепція розвитку людини, що базується на таких основних моментах: рівність, сталість, продуктивність та розширення можливостей. Інструментом вимірювання людського прогресу є індекс людського розвитку (ІЛР). Він обчислюється на основі трьох складових: очікуваного довголіття, досягнутого рівня освіти та рівня життя. Очікуване довголіття – це оцінка тривалості майбутнього життя при народженні, яка визначається демографічними таблицями смертності. Рівень життя вимірюється на базі реального валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. Рівень освіти визначається грамотністю дорослого населення та обхватом молоді навчанням у навчальних закладах. Величина ІЛР є основою для класифікації країн з розбивкою на три групи: країни з високим рівнем людського розвитку (ІЛР ( 0,8), середнім (від 0,5 до 0,779) і низьким – ІЛР < 0,5. Методика розрахунку ІЛР постійно вдосконалюється. Для підвищення ефективності соціальної політики на державному рівні слід враховувати “стратегію розвитку людських ресурсів”, яка містить наступні положення: домінування прав громадянина над правами держави; гарантії і захист національних меншин, їх мови, релігії та культури; розвиток інтелектуального потенціалу (виведення з кризи системи освіти); деідеологізація культури (розвиток рівних можливостей для державних і недержавних інвестицій в культуру); інтеграція до світового інформаційного середовища, використовуючи яке можна швидше пристосуватися до світової соціально-економічної системи. Використовуючи вказані вище матеріали, можна визначити пріоритетні напрямки соціальної політики в Україні: удосконалення макроекономічних умов для матеріального самозабезпечення працюючих; органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою; забезпечення стабілізації рівня життя населення; досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту та умов життя людей; створення системи соціального страхування; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; відповідальність страхувальника й страховика за забезпечення прав застрахованих осіб; забезпечення ефективної зайнятості, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили; орієнтація на економічно активне населення, збереження й відтворення трудового потенціалу, утворення необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю; співіснування і взаємодоповнення систем соціального страхування, державної соціальної допомоги, суспільної благодійності; забезпечення соціальної підтримки найуразливіших верств населення; створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах; здійснення докорінної реформи заробітної плати з метою створення надійного мотиваційного механізму; посилення ролі мінімальної заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних працівників; адекватність зарплатні динаміці цін; відповідності мінімальної зарплатні мінімальній межі життєвого рівня; відновлення нормування праці, тарифної системи; диференціації системи оплати праці; розвиток соціальної сфери; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї; вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя; значне поліпшення соціальної інфраструктури; всебічний розвиток освіти, культури; поліпшення охорони здоров'я населення; проведення глибокої пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи; перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи, до пенсійного страхування; персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України; розробка державної стратегії формування середнього класу, механізму дотримання пропорції співвідношення між рівнями доходів різних верств населення; введення схем пільгового оподаткування, зменшення непрямих податків, створення робочих місць для безробітних тощо; кредитування самозайнятості, фермерства, стимулювання створення тимчасових та сезонних робочих місць; наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм; удосконалення системи статистичної звітності та здійснення поступового переходу на систему міжнародних показників у соціально-трудовій сфері. Реалізація перерахованих заходів дозволить Україні наблизитися до Європейського співтовариства та стати цивілізованою державою, яка турбується про життя своїх громадян. Підсумовуючи, слід зауважити, що перехід до нової моделі соціальної політики, розвиток соціальної сфери та поліпшення соціального становища населення України цілком можуть стати однією з точок досягнення соціального консенсусу між групами політико-економічних інтересів, працівниками і роботодавцями, різними верствами населення України. Забезпечення соціальної стабільності та продуктивності людського капіталу, як головні наслідки ефективної соціальної політики, є необхідними умовами як отримання належного рівня доходів економічно активним населенням, так і надання необхідного соціального забезпечення. Пошук соціального консенсусу навколо завдань довготривалого стійкого соціально-економічного розвитку українського суспільства є одним з визначальних завдань як державної соціальної політики в Україні, так і усіх політичних та економічних сил, орієнтованих на соціальний прогрес.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахавунням світового досвіду» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
