Основні показники якісної та кількісної оцінки населення
Для кількісної характеристики статевої структури застосовуються абсолютні й відносні показники. До абсолютних відносять: чисельність чоловіків і жінок; абсолютну перевагу жінок над чоловіками (різниця чисельності чоловічого й жіночого населення). За прогнозами ООН до кінця XX століття буде спостерігатися вирівнювання статевої структури населення (табл. 2.1). Чисельність чоловіків і жінок на земній кулі приблизно збігається (50,1% і 49,9%). У розвинених країнах світу в основному переважає жіноче населення, а в країнах, що розвиваються, – чоловіче, що пов'язано з положенням жінок у суспільстві, історичними й іншими причинами. Відносними показниками статевої структури є: питома вага чоловіків і жінок у населенні; число чоловіків у розрахунку на 1000 жінок; відносна перевага жіночого населення над чоловічим (різниця частки чоловіків і жінок у населенні в частках одиниці).
За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р., кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3%, жінок – 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7%. Наведені дані свідчать про поступове зменшення статевої диспропорції у складі населення України. Якщо у 1989 році на 1000 чоловіків припадало 1163 жінки, то у 2007 році – 1159. Це відбулося за рахунок сільського населення, в якому за той же період статеве співвідношення змінилось від 1205 до 1151 жінок на 1000 чоловіків. У містах цей показник, навпаки, зріс відповідно з 1143 у 1989 році до 1163 у 2007 році. Крім того, за даними останнього перепису, співвідношення кількості жінок та чоловіків у репродуктивному віці стало ще більш сприятливим, оскільки відносний показник для жінок цієї вікової групи з розрахунку на 1000 чоловіків відповідного віку склав 1031. У структурі населення за статтю важлива роль належить показнику відносної переваги жінок над чоловіками, що відображає, на скільки відсотків жіночого населення більше (менше) чоловічого. Якщо показник пайової переваги становить до 1%, ми маємо незначну, якщо від 1% до 3% – середню і якщо 3% і більше – істотну диспропорцію статевої структури населення. Статистичне вивчення статевої структури має велике значення при плануванні розміщення й розвитку продуктивних сил, складання балансу трудових ресурсів, дослідження закономірностей природного руху й відтворення населення. Статистичне вивчення вікової структури населення має винятково важливе значення в розумінні тенденцій розвитку населення, прогнозуванні його чисельності й складу на перспективу. Віковий склад населення складається під впливом його природного й механічного руху, війн. Динаміка народжуваності й смертності визначає співвідношення між окремими віковими групами населення. У більшості країн світу вік людини визначають, як і в Україні; по закінченні року з моменту народження він збільшується на одиницю. Але існують і інші системи. У Кореї, наприклад, діти (ті, що тільки народилися) вважаються вже віком в один рік. У Китаї, В'єтнамі, Індонезії й ряді інших країн по закінченні календарного року все населення незалежно від дати народження стає на рік старше. Вік, на відміну від статі, є змінною ознакою, і змінюється, на жаль, тільки вбік старіння людини. Для виділення окремих вікових етапів життя людей використовуються класифікації віку, що характеризують кожний етап; одна з найбільш давніх – китайська: до 20 років – молодість; до 30 років – вік вступу в шлюб; до 40 років – вік виконання суспільних обов'язків; до 50 років – вік пізнання власних оман; до 60 років – останній творчий період у житті; до 70 років – бажаний вік; старше 70 – старість. У СРСР була розроблена наступна класифікація: 0 – 2 роки – початковий вік дитинства; 3 – 6 років – дошкільний вік дитинства; 7 – 15 років – шкільний вік дитинства; 16 – 24 років – юність; 25 – 44 років – зрілість; 45 – 59 років – повна зрілість; 60 – 69 років – літній вік; 70 – 79 років – рання старість; 80 – 89 років – пізня старість; 90 і старше – глибока старість. Один із істотних недоліків класифікацій віку – недооблік розходжень окремих вікових етапів життя чоловічого й жіночого населення. Зундберг писав, що один із загальних законів населення укладається в постійній питомій вазі чисельності батьків у ньому, рівному 50%, а залежно від питомої ваги дітей і прабатьків виділив три типи вікової структури (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Типи вікової структури населення по Зундбергу, %
Вікові групи, роки Вікова структура прогресивна стаціонарна регресивна 0 – 14 40 27 20 15 – 49 50 50 50 50 і старше 10 23 30 Разом 100 100 100 Історично важливою, з погляду демографічної науки, з'явилася класифікація Зундберга, що розбила населення на три вікові групи: 0 – 14 років – діти; 15 – 49 років – батьки; 50 років і більше – прабатьки. Для характеристики вікових параметрів і проведення порівняльного аналізу обчислюють середній, медіанний і модальний віки населення (вихідні дані для розрахунку наведені в табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Вихідні дані для розрахунку середнього, медіанного й модального віку населення
Зміст класифікації Зундберга зводиться до того, що для прогресивної структури населення характерна перевага дітей, для регресивної – прабатьків при незмінних відсотках батьків. Прогресивна, як правило, властива країнам, що розвиваються, з молодим населенням, регресивна – економічно розвиненим країнам зі старим населенням. Середній вік розраховується як середня арифметична, зважена на основі розподілу населення за віковими групами:
, (2.1) де Xср – середній вік населення; X – вік (якщо виділені однорічні вікові групи), середини вікових інтервалів (якщо виділені п'ятирічні або десятилітні вікові групи); S – чисельність населення даної вікової групи.
Крім середнього, визначають медіанний і модальний віки населення.
, (2.2) де Me – медіана; ХMe – нижня межа медіанного інтервалу; i – величина інтервалу; – сума частот; – номер медіани; SMe-1 – накопичена частота для кінця інтервалу, що передує медіанному; fMe – частота медіанного інтервалу.
Медіаною називається варіант, що знаходиться в центрі ранжированого ряду, так що кількість сукупностей з більшим чи меншим, ніж медіана, значенням однакове. У даному прикладі кількість членів у ряді – 1000; приймаємо за медіану один із центральних варіантів, номер якого 1000 : 2 = 500. За накопиченими частотами визначаємо, що 500 членів ряду має величину (31 – 40). Мода – це величина варіанта, що найчастіше зустрічається в сукупності. Модальний інтервал – це інтервал з найбільшою частотою:
, (2.3) де Mo – мода; XMо – нижня границя модального інтервалу; i – величина інтервалу; fMo – частота модального інтервалу; fMo-1 – частота інтервалу, що передує модальному; fMo+1 – частота інтервалу, що випливає за модальним.
Медіана характеризує середній вік у ряді розподілу, а мода – вік, що найчастіше зустрічається. В економічно розвинених країнах середній, медіанний і модальний вік жінок вище, ніж чоловіків, що пояснюється більш високою тривалістю життя жінки, а також їхньою перевагою в населенні, особливо в старших вікових групах. Велике практичне значення у вивченні вікової структури населення з позицій його участі в суспільному виробництві мають показники демографічного навантаження, тобто коефіцієнти демографічного навантаження, що дають представлення про те, скільки дітей, старих, дітей і старих (непродуктивних елементів), разом узятих, доводиться на кожні 1000 чоловік у віці від 15 до 59 років. При їхній побудові все населення ділиться на три вікові групи: до 14 років (S0-14), від 15 до 59 років (S15-59), 60 років і більше (S60+). Коефіцієнти навантаження дітьми й старими визначається в такий спосіб:
Для розвинених країн характерне більш високе навантаження старими, а для молодих країн, що розвиваються, – дітьми. Наочне подання про склад населення за статтю та віком дає статево-вікова піраміда – графічне зображення структури населення за статтю та віком. Методика її побудови полягає в наступному. По горизонтальній осі відкладається чисельність населення: вправо – жінки, вліво – чоловіки. По вертикальній осі відраховують вік за п'ятирічними або десятилітніми віковими групами. Зі збільшенням віку відбувається поступове скорочення чисельності населення, й графік набуває обрису піраміди (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Статево-вікові піраміди за даними переписів 1989 і 2001 років [2]
Статево-вікові піраміди бувають простими і складними, складні відрізняються тим, що, крім зображення статево-вікової структури, показують і населення працездатного віку, і зайняте населення тощо. За характером обрисів піраміди можна судити про тип статево-вікової структури населення. Піраміди зустрічаються трьох типів. Для зростаючого населення (прогресивний тип відтворення) характерна правильна піраміда, для стабільного (стаціонарний тип) – форма дзвона, для спадаючого (регресивний тип) – форма урни. Старіння населення. Демографічне старіння становить процес зміни вікової структури населення, який проявляється в зростанні питомої ваги людей похилого віку. Він протікає під впливом сукупності факторів: динаміки народжуваності й смертності, міграційного руху, війн. У ряді відомих класифікацій за початок старіння приймаються різні вікові рубежі. Їх можна підрозділити на моментні і інтервальні. Моментні оцінки погоджують початок старіння з певним віком, наприклад, з 60-м роком життя людини. Інтервальні оцінки пов'язують початок старіння не з одним віком, а з цілим віковим інтервалом, наприклад, від 60 до 70. Найбільш часто за початок періоду старості приймають 60-й (65-й) рік життя людей. Тому характеристика рівня старості визначається як питома вага осіб у віці 60 років і більше в загальній чисельності населення.
Кс =S60+/S – 100%, (2.4) де Kc – коефіцієнт старості; S60+– чисельність населення у віці 60 років і старше; S – загальна чисельність населення.
Залежно від величини коефіцієнта старості розрізняють етапи розвитку старіння (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Шкала для оцінки ступеня розвитку старіння населення
Частка старих, % Характеристика меньше 8 демографічна молодість 8 – 10 переддень старості 10 – 12 власне старіння 12 і більше демографічна старість
Коефіцієнт старіння безпосередньо не відповідає на запитання, чому відбувається старіння населення, тому що частка старих пов'язана з частками іншого населення зворотним співвідношенням:
d60+= 1 – d0-59, (2.5) де d60+ – частка населення у віці 60 років і більше; d0-59 – частка населення у віці до 60 років.
У наведеній рівності одна величина зростає тоді, коли зменшується інша, і навпаки, а чим це викликано, не з’ясовано. Очевидно, між ними потрібно встановити такий взаємозв'язок, який би пояснив, що відбувається:
d60+ = S60+:S = (S60+:S0-59)• (S0-59:S) = К • d0-59, (2.6) де d0-59 – чисельність населення у віці до 60 років; К – коефіцієнт відношення чисельності населення у віці 60 років і більше з чисельністю населення у віці до 60 років. Особливий інтерес у даному вираженні представляє коефіцієнт К. Він виступає сполучною ланкою між часткою старого і частками іншого населення; включає у свій склад обидва компоненти населення, від зміни співвідношення яких залежить процес старіння; показує, що збільшення питомої ваги осіб похилого віку відбувається в тому випадку, коли темпи зростання чисельності населення у віці 60 років і більше випереджають темпи зростання чисельності населення у віці до 60 років. Дані наведені в табл. 2.5.
Таблиця 2.5
Шкала для оцінки ступеня розвитку старіння населення
Коефіцієнт співвідношення чисельності населення у віці 60 років і більше із чисел населення до 60 років, % Характеристика Менш 8,7 8,7 – 11,1 11,1 – 13,6 13,6 і більше демографічна молодість переддень старіння власне старіння демографічна старість
Взаємозв'язок між коефіцієнтом старості й коефіцієнтом співвідношення чисельності населення у віці 60 років і більше з чисельністю населення у віці до 60 років наступна:
КС = К / (1 + К). (2.7)
Наочне подання про розвиток процесу старіння населення дозволяє одержати "трикутник старіння". По горизонтальній осі відкладаються значення питомої ваги осіб у віці до 60 років у загальній чисельності населення. По вертикальній осі – значення питомої ваги осіб у віці 60 років і більше. З поглибленням процесу старіння зростає питома вага старих при постійному зменшенні показника Δd. У результаті відбувається рух по гіпотенузі знизу нагору. Гіпотенуза в цьому випадку виступає "дорогою старіння". Коефіцієнт старості в літературі одержав назву показника старіння "зверху", тому що він характеризує процес старіння частки людей похилого віку. Показник старіння "знизу" обчислюється як відношення чисельності осіб у віці до 14 років до загальної чисельності населення у відсотках. Шкалу для оцінки старіння населення можна деталізувати з урахуванням значення показника частки дітей у загальній чисельності населення (табл. 2.6).
Таблиця 2.6
Шкала для оцінки ступеня розвитку старіння населення
Частка старих (60 років і більше) у загальній чисельності населення, % Характеристика Частка дітей (до 14 років) у загальній чисельності населення, %
25 і більше до 25 Менше 8 демографічна молодість 1 ступеня 2 ступеня 8 – 10 переддень старіння 1 ступеня 2 ступеня 10 – 12 власне старіння 1 ступеня 2 ступеня 12 і більше демографічна старість 1 ступеня 2 ступеня
Для оцінки рівня старіння населення використовують показник, запропонований французьким ученим-демографом А. Сові. Він розраховується як відношення чисельності населення у віці 60 років і більше до чисельності населення у віці до 19 років. Показник Сові характеризує співвідношення в населенні між старими й молоддю, визначає число старих людей на 100 (1 000) молодих. Ріст даного показника говорить про більш широке поповнення старих за рахунок похилих років, ніж молоді за рахунок народжуваності, і, отже, про розвиток старіння. Процес старіння має для суспільства певні наслідки. У демографічному аспекті поступове зростання питомої ваги людей похилого віку впливає на характер відтворення населення, погіршення статево-вікової структури, скорочення народжуваності. В економічному аспекті збільшення навантаження людьми похилого віку на працездатне населення, зменшення природного поповнення трудових ресурсів ставлять проблеми на шляху розвитку суспільного виробництва. У соціальному аспекті старіння викликає необхідність додаткової турботи про старих людей, чисельність яких зростає дуже швидко. Відбувається збільшення непродуктивних витрат суспільства на утримання й обслуговування пенсіонерів. У цілому старіння населення не слід розглядати як негативний процес, тому що воно становить закономірність об'єктивного характеру, природну потребу розвитку суспільства, що робить його старше, мудріше. Найважливішою з соціально-економічних структур населення є соціально-класова, що включає в себе співвідношення чисельності різних класів або суспільних груп населення. Соціальна структура населення, її кількісні і якісні характеристики залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни й сформованої демографічної ситуації. У колишньому СРСР при аналізі соціально-класового складу населення виділялися такі однорідні суспільні групи, як робітники, що служать, колгоспники. У цей час у зв'язку з переходом до багатоукладної економіки враховуються й суспільні групи, які тільки сформувалися. Склад населення за сімейною ознакою дає першу уяву про відтворення населення, оскільки основною функцією родини є турбота членів родини один про одного, народження й виховання дітей, організація побуту. Статистичне вивчення сімейного складу населення проявляється в кількісній характеристиці змін за ознакою споріднення й соціально-економічного складу родини, де демографічний склад показує участь родин у відтворенні населення, а соціально-економічний – організацію побуту, споживання матеріальних і духовних благ у родині. При вивченні складу родин за ознакою споріднення насамперед виділяють родини зі шлюбною парою – повні й без шлюбної пари – неповні. Крім родинного складу родин, широко використаються варіаційні ряди розподілу родин за кількістю членів. Важливим елементом служить вивчення етапів формування родин, розвиток яких не переривається смертю чоловіка й жінки і їхніх дітей або ж розлученням, і життя родини протікає нормально. У цьому випадку родина проходить 4 етапи. 1. Період зростання – від утворення шлюбної пари до народження останньої дитини. 2. Період стабільного стану – від народження останньої дитини до виділення з родини першого з дорослих дітей. 3. Період зрілості, коли з неї ідуть усі діти. 4. Період згасання – від моменту виділення останньої дитини до смерті одного з подружжя. Рівень освіти – одна з найважливіших якісних характеристик населення. Він виступає невід'ємною частиною культурного рівня й необхідною передумовою формування кадрового потенціалу країни. Для всебічної характеристики освітнього рівня населення використовують ряд показників. Вихідний показник тут – грамотність населення. Оцінюється вона за питомою вагою осіб, що вміють читати або писати на якій-небудь мові у віці від 9 до 49 років включно в загальній чисельності населення того ж віку. Для характеристики освітньої структури населення використаються два основних показники. 1. Кількість осіб, що мають той або інший рівень освіти, розраховуючи на 1000 чоловік населення у віці 15 років і більше. 2. Освітню структуру можна виразити, розраховуючи на 1000 чол. зайнятого населення. Можливість одержання того або іншого рівня освіти в значній мірі залежить від віку людини, тому важливе значення мають повікові показники освітнього рівня. Вони розраховуються як відношення чисельності осіб конкретного віку, що мають даний рівень освіти, до їхньої загальної чисельності. Вивчення професійного складу населення – розподілу працездатного населення за професіями – має важливе значення для характеристики трудових ресурсів і припускає насамперед розгляд професійного складу зайнятих у народному господарстві як найбільш економічно активної його частини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні показники якісної та кількісної оцінки населення» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
