Головна мета заходів, які здійснює держава, регулюючи зайнятість, полягає в стимулюванні попиту на працю та зближенні якості пропонуємої робочої сили з якістю попиту на неї. Практично це заходи щодо відповідності структури робочої сили і змінюючийся структури робочих місць. Це викликає необхідність чіткого уявлення структури фактичної зайнятості на певний період, а для цього необхідно визначити форми і види зайнятості. Концептуально зайнятість населення можна поділити на такі форми: повна, глобальна і примусова зайнятість. Повна зайнятість населення – це така зайнятість, при який пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу у суспільному виробництві. Повна зайнятість працездатного населення це використання всіх трудових ресурсів. (Повну зайнятість населення в макроекономічному розумінні, про яку йдеться, не можна плутати з повною зайнятістю окремої особи, яка визначається ступенем індивідуального використання робочого часу: неповний або повний робочий день, (тиждень). Повна зайнятість в макроекономічному понятті може бути досягнута при будь-якому рівні залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцільності пропонуємих робочих місць. Економічно-доцільне робоче місце – це робоче місце, котре дозволяє досягти високої продуктивності праці і мати достатній заробіток працівникові [5, с. 81]. Повна зайнятість ніколи не може бути 100 - відсотковою через те, що завжди є якийсь рівень (4-6%) добровільного безробіття. Навіть за радянські часи, коли потреба в працівниках була найвищою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6 відсотків. Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати. Глобальна зайнятість - це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто, ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна віднести також нерегламентовану і тіньову зайнятість за умов корисності праці. Будь - який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (стаття 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду, або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі обумовлені законом. Види зайнятості класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало, на нашу думку, їх класифікує доцент Київського національного економічного університету В.М. Петюх [6, с. 127]. Він поділяє зайнятість за слідуючими ознаками: за формою організації робочого часу, до якої відносяться повна, неповна, видима, невидима, добровільна, вимушена; за статусом, до якої належать такі види, як первинна і вторинна; за характером організації робочих місць та робочого часу – це стандартна і нестандартна; за стабільністю трудової діяльності – постійна, тимчасова; за формою правового регулювання легальна, нелегальна, а також нерегламентована. Окрім повної зайнятості за формою організації робочого часу особи, є ще поняття неповної зайнятості. Неповна зайнятість може бути добровільною з використанням неповної робочої зміни (тижня) за згодою або бажанням працівника, вона має соціальний характер (пенсіонери, певною мірою забезпечені громадяни, люди, у яких погіршилось здоров’я; мати, у який неповнолітні діти та ін.). Але може бути неповна вимушена зайнятість (приховане безробіття). Вона має організаційно-економічний характер, тобто виникає через різні виробничі та бізнесові негаразди (несвоєчасне постачання сировини, матеріалів, комплектуючих, падіння збуту продукції, різні внутрішньозмінні і цілодобові простої тощо). Нажаль, вимушена неповна зайнятість є “візитною карткою” ринку праці України. Її особливо великі масштаби припадали на 1993 – 1996 роки, сягаючи за даними вибіркових обстежень від 25 до 50 відсотків., чисельності зайнятих. Видима неповна зайнятість – поняття, яке використовується статистикою. Це зайнятість, яку можна виміряти через заробітну плату, або шляхом вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість – поняття аналітичне, яке використовується для відображення порушення рівноваги між робочого силою та іншими факторами виробництва. Її можна встановити по низьких доходах і низької продуктивності праці. Первинна зайнятість – це зайнятість громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка). Така зайнятість громадян має бути основним джерелом доходів. Хоча з огляду на те, що, крім того, додатковою зайнятістю може бути нерегламентована зайнятість, доходи від якої нерідко вищі, ніж за основним місцем роботи; то первинна зайнятість в такому випадку більше служить для легального визначення особи як працюючої, ніж основним джерелом доходів. Вторинна зайнятість – це зайнятість додаткова, на іншому підприємстві або нерегламентовано з метою отримання додаткових доходів. Стандартна зайнятість – це зайнятість на конкретному робочому місці зі стандартами законодавчо встановленого часу роботи, з визначеним початком і кінцем робочого дня. До нестандартної відносять зайнятість, яка не має певних стандартів і повної регламентації робочого часу. Це тимчасова, сезонна зайнятість, самозайнятість громадян та їх сімей, сезонна робота тощо. Постійна зайнятість – це зайнятість на постійному місці роботи. Тимчасова зайнятість – пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також з разовими епізодичними роботами особи. Легальна або регламентована – це зайнятість не заборонена законодавством, регламентована державними законодавчими актами і така від якої сплачуються податки. Сюди входить робота найманих працівників в організаціях будь-якої форми власності і господарювання, індивідуальна трудова діяльність інші види зареєстрованої діяльності. Нерегламентована (іноді називають неформальною) – це нерегламентована державними актами діяльність громадян, яка виключена зі сфери офіційних соціально-трудових відносин, здійснюється без укладання письмового трудового договору, не враховується державною статистикою і така, від якої не сплачуються податки. До неї входять різні види торгівлі поза межами встановлених для цього норм і правил, “економічний” туризм, виготовлення в домашніх та різних непристосованих умовах харчових продуктів з метою продажу, “дикі” бригади будівельників і ремонтників, не ліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності. Нерегламентована зайнятість не тотожна кримінальної, але знаходиться на межі її. Так, незареєстрована охорона торгівельних точок іноді використовується для вимагання боргу, рекету тощо і стає прямим криміналом. Нерегламентована зайнятість через її величезні масштаби (за різними оцінками від 3 до 7 млн. нерегламентовано зайнятих громадян з урахуванням вторинної зайнятості) суттєво впливає на формування ринку праці і взагалі на соціально-економічні та психологічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Головна загроза її (разом із прихованим безробіттям) – погіршення трудової моралі, декваліфікація робочої сили, втрата професійних інтересів і навичок, розширення тіньової економіки та маргіналізація значної частини суспільства. Однак, нерегламентована зайнятість значною мірою знімає з держави турботу стосовно працевлаштування громадян. Цей момент слід використати, зважуючи на те, що особи, зайняті нерегламентовано, виконують в основному корисну незаборонену працю. А тому поступово, на різних пільгових умовах слід регламентувати такі види діяльності. Це, до речі, вже розпочато в державі. Нелегальна зайнятість – має за мету приховати або заборонені види діяльності (підпільне виготовлення зброї, вибухових пристроїв, наркотиків, ліків, горілки тощо) або приховати незаконне наймання працюючих та їх надмірну, майже рабську, експлуатацію. Якщо нерегламентована зайнятість має за мету лише укриття доходів, то нелегальна, крім цього, ще й укриття самої забороненої діяльності та зайнятих нею громадян. Принциповою основою формування і розвитку “чорного” ринку праці (нерегламентована і передусім нелегальна зайнятість) завжди є особиста (колективна) власність і відповідна зацікавленість певної групи людей в одержані нереєстрованих доходів [7, с. 269]. Крім викладеного, слід відзначити головну характеристику зайнятості за її соціально-економічною суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін-ефективна) – це така діяльність, котра за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили. Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракової і неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості. В даному випадку визначення продуктивної зайнятості, яке відповідає нормам МОП, має не тільки економічний аспект. Тому під продуктивною розуміється зайнятість також і в інших сферах, яка безпосередньо або опосередковано впливає на зростання продуктивності. Це наука, освіта, культура спорт, медицина тощо, тобто суспільно-корисна діяльність поза межами матеріального виробництва. Ефективну зайнятість слід визначити як ступінь використання робочої сили (трудових ресурсів). Але російська вчена, доктор економічних наук, професор МГУ Р.П. Колосова дає слідуючі визначення і характеристики ефективної зайнятості, яке в основному співпадає з визначенням продуктивної зайнятості. Ефективною може вважатись зайнятість населення, яка забезпечує достатній дохід, здоров’я, ріст особи, її освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Це : пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі в суспільно-корисній діяльності; рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві; структура розподілу працюючих по галузях економіки, яка по-сутності представляє собою пропорції розподілу трудового потенціалу по видах діяльності; професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона показує розподіл працюючих за професійно-кваліфікаційною структурою [5,с. 81].
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація форм і видів зайнятості» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
