Міжнародний бізнес — це частина загальної системи міжнародних економічних відносин, що відповідає стосункам, пов’язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів. Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, і виходячи з них можна говорити про такі види міжнародного бізнесу, як валютний, промисловий, фінансовокредитний, торговий, аграрний, — кожен з яких, має свої підвиди. Найпоказовішим проявом міжнародного бізнесу є спільне підприємництво та транснаціональний бізнес. Спільне підприємництво — це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів. Спільні підприємства розрізняються в залежності від того де, з ким, з якою часткою участі партнерів і з якою метою вони створюються. З обліком цього можна виділити 4 основних ознаки для характеристики спільних підприємств, а також їхньої класифікації: 1. Місцезнаходження спільного підприємства. При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави. По ознаці приналежності учасників до різних країн спільні підприємства можна поділити на 4 типи: а) промислово розвинуті країни — промислово розвинуті чи країни відносини «Захід — Захід»; б) промислово розвиті країни і країни, що розвиваються — відносини «Північ– Південь»); в) колишні країни соціалістичного табору і промислово розвиті капіталістичні країни — відносини «Схід — Захід»; г) колишні країни соціалістичного табору і країни, що розвиваються. 2. Структура партнерів. Можуть бути розглянуті 3 основних типи спільних підприємств: а) за участю лише приватного капіталу (переважно в розвитих капіталістичних країнах); б) за участю приватних фірм і державних підприємств і організацій. Цей варіант розповсюджений при створенні СП у країнах що розвиваються соціалістичних країнах. Створені також підприємства з місцезнаходженням у західних країнах з метою збуту і після продажного обслуговування експортної продукції партнера з колишніх соцкраїн; в) за участю національних і міжнародних організацій. 3. Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства. Тут також розглядаються 3 варіанти, що мають свої переваги і недоліки: а) Участь на паритетних засадах. Ця форма розповсюджена в промислово розвитих країнах, коли СП створюється майже винятково з підприємницьких мотивів 462
Розділ 42. Міжнародний бізнес
при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва і взаємного визнання партнерів і тим самим представляється ідеальним рішенням організації СП. Однак таке співробітництво має і негативну сторону в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за рішення якого-небудь питання (відсутність «лідера» у конфліктних ситуаціях). Створення СП на паритетних засадах може також бути наслідком правового регулювання, по якому участь закордонного партнера не повинне перевищувати частку місцевого партнера. У зв’язку з цим можна відзначити, що місцеві уряди усе більше і більше прагнуть до націоналізації економіки, тому існує тенденція до встановлення більшої частки капіталу місцевого партнера. Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (звичайно місцевий) не в змозі збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може привести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонено в законодавчому порядку; б) Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю СП. Більша участь іноземного капіталу необхідно також у тому випадку, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові засоби, щоб збільшити свою частку в підприємстві. Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому в наданні визначених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне керування СП, свою власну діяльність обмежуючи контролем. У цьому випадку в оперативні відносини з державними органами вступає тільки місцевий партнер; в) Менша частка участі іноземного партнера. Такого роду участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють строгий взаємозв’язок між долею капіталу і правом контролю, щоправда, без обліку спеціальних застережень в угоді. Так, наприклад, К. Зайберт у книзі «Спільні підприємства як стратегічний інструмент у міжнародному маркетингу», пише, що «право на керування може бути встановлено договором про порядок діяльності спільних підприємств поза залежністю від частки капіталу, чи навіть шляхом висновку угоди в області «ноу-хау», чи ліцензійної угоди». Додаткові угоди такого роду легше укласти в тому випадку, якщо місцевий партнер має потребу в технології і «ноу-хау» іноземного учасника. Закордонні інвестори були змушені часом упокорюватися з меншою часткою свого в капіталі СП, особливо в країнах, де починаються значні заходи для націоналізації економіки. У противному випадку вони могли понести збитки внаслідок дискримінації, офіційних регламентацій, що обмежують діяльність СП. СП, у капіталі якого іноземний партнер має меншу частку участі, за своїм характером є більш близьким до національних підприємств і внаслідок цього користується різними пільгами, наданими державою, місцевими владою, повніше використовує місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку. В даний час ці обмеження усунуті. 463
Частина V. Міжнародна економіка
4. Вид діяльності. У залежності від цільових настанов партнерів розглядаються наступні типи СП: а) СП науково-дослідного характеру, створювані з метою об’єднання досвіду і результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, «ноу-хау», устаткування і т.п.; б) СГТ виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має на меті зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції. Можуть застосовуватися різні форми корпоративних зв’язків, наприклад, об’єднання окремих комплектуючих вузлів інвестора і місцевого партнера, технології, досвіду організації виробництва, наданих інвестором, і сировини, робочої сили місцевого походження і т.д.; в) закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку більш дешевої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продукту на підприємствах закордонного партнера; г) збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні місцезнаходження СП, так і в третіх країнах; д) комплексні СП, при яких сполучаються різні види діяльності. Окремі види СП відбивають розходження інтересів партнерів, а також формуються в рамках дуже складних і різноманітних законодавчих і нормативних регламентацій у країнах місцезнаходження СП. СП можуть приймати різні організаційні форми, що залежить від різних факторів, у тому числі і від мети партнерів. Для багатьох західних корпорацій міжнародна господарська кооперація стала однієї з провідних стратегій розвитку і вирішення проблем виходу на нові ринки, подолання протекціоністських бар’єрів, прискорення науково-технічного прогресу, зменшення ступеня ризику капіталомістких проектів виробництва нових продуктів, полегшення доступу до джерел сировини і матеріалів. У практиці світогосподарських зв’язків використовують чотири головні організаційні форми спільних підприємств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та холдинги. Незалежно від мотивів, спільне підприємство представляє собою засіб досягнення ділових і економічних цілей, що виходять за рамки можливостей кожного учасника окремо. Це є головною відмінною рисою й основною перевагою такої форми співробітництва. При організації спільного підприємства партнери надають внесок у вигляді матеріальних і нематеріальних цінностей у власність такого підприємства в обмін на право участі в ньому. Звичайно цей внесок обкладається податком. Кожен партнер воліє зробити свій внесок у виді чи технології інших матеріальних і нематеріальних цінностей, що мають більш низький рівень їх податкового обкладення. СП є формою співробітництва, що повинна дотримувати довірою і чесним поводженням партнерів між собою. Поряд з юридичними виробничо-економічними і технічними аспектами не можна також недооцінювати цей соціальний аспект. Навіть найкращий договір не зможе замінити цей фактор.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спільні підприємства, їх природа та функції» з дисципліни «Економічна теорія»
