Особливості економічного розвитку провідних країн світу в кінці XIX — на початку XX ст.
Німеччина в останній третині XIX — на початку XX ст. за обсягами і темпами промислового виробництва зайняла II місце в світі та перше в Європі. Цьому сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішими можна вважати: — завершення об’єднання Німеччини, що призвело до ліквідації митних кордонів, створення державної системи фінансів, грошового обігу; — перемогу у франко-прусській війні 1870–1871 pp., яка дала контрибуцію в 5 млрд. фр. — для розвитку промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі; — приєднання Ельзасу та Лотарингії, багатих на залізну руду; — аграрні реформи; — інтенсивне будівництво залізниць. Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна. Оскільки у важкій промисловості не могло бути дрібних підприємств, Німеччина виходить на I місце в світі за концентрацією виробництва. Темпи економічного зростання у країні були найвищими у Європі. Монополізація економіки Німеччини теж мала свої особливості. Процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях промисловості. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних об’єднань. У кінці XIX ст. США стали провідною капіталістичною державою світу. Причинами економічного підйому були: — перемога Півночі над Півднем, створення національного капіталістичного ринку; — наявність величезних природних багатств; 377
Частина IV. Економічна історія
— високий рівень накопичення національного капіталу і притік капіталів з Європи; — зростання чисельності населення, головним чином за рахунок емігрантів; — завершення промислової революції і індустріалізації по всій території країни і прискорений технічний прогрес. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль «фабрики світу». Вражаючими були темпи економічного розвитку країни. Національний дохід з 1870 по 1913 pp. виріс у 5 разів, а національне багатство — майже у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Особливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості — нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна. У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, викликані ростом концентрації виробництва і централізації капіталу. Почали виникати акціонерні товариства, монополістичні об’єднання. Перші монополії виникли ще у 60–70-х роках. Одна з найбільших — «Стандарт ойл Компані» — була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з видобутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90% очищеної нафти у країні. На початку XX ст. у США було близько 800 трестів, у які входило понад 5 тис. підприємств з капіталом у 7 млрд. доларів. Монополізація сприяла ефективнішому управлінню виробництвом, однак поступово монополії зосередили у своїх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений приймати антимонопольні закони, втручатися в економічні процеси. Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та США, і мав ряд особливостей. До середини XIX ст. вона була типовою аграрною країною, в якій панувала феодальна система господарства, формувалося мануфактурне виробництво. Однак у кінці XIX ст. Японія стала доганяти провідні держави світу. Особливості японського монополістичного капіталізму проявилися по — перше, в особливій формі монополій — джайбацу. Це були не зовсім монополії, тому що вони виникли не в ході конкурентної боротьби і концентрації виробництва, а при роздачі державних підприємств у приватні руки. I місце серед джайбацу займав концерн «Міцуї», до якого входили банк, текстильні, гірничі, торгові підприємства. На II місці знаходився концерн «Міцубісі». До його складу входили судноплавні та суднобудівні підприємства, вугільні шахти. Японські монополії зразу ж склалися як фінансово — промислові групи, що пояснювалося державним характером японського капіталізму. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни. Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині XIX ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти 378
Розділ 32. Господарство провідних країн світу в останній третині XIX – на початку XX ст.
таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст. Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін. Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі — видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни. Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії. Франція впродовж XIX ст. займала друге місце в світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці. Причини промислового відставання Франції: — поразка у франко-прусській війні, сплата Німеччині 5 млрд. франків контрибуції, передачу частини своєї території — економічно розвинених провінцій Ельзасу та Лотарингії; — слабкий технічний рівень виробництва; — нестача сировини і палива; — відстала структура економіки; — політика буржуазії, за якою не вкладалися кошти у французьку промисловість. Французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості економічного розвитку провідних країн світу в кінці XIX — на початку XX ст.» з дисципліни «Економічна теорія»
