Власність та сучасні тенденції розвитку відносин власності
Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, політичних, національних, моральноетичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці. Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим. Власність — соціологічна категорія, яка містить низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних, національних тощо), що прямо й опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, і як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів. Категорія «привласнення» породжує свій антипод — категорію «відчуження». Відчуження — це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності. У власності слід розрізняти дві сторони: • як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об’єктивно зумовлених історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризується привласненням засобів виробництва та результатів виробництва; • як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності Отже, власність — це сукупність відносин між людьми з приводу привласнення та відчуження ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва з метою задоволення своїх потреб, що породжує право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування. Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності. Об’єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об’єкти, багаторічні насадження тощо); природні ресурси (земля, 65
Частина І. Вступ до економічної теорії
її надра, ліси, води тощо); предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо); культурні та історичні цінності; робоча сила. Суб’єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності: — окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків; — юридичні особи — організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм; — держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування); — декілька держав або всі держави планети. Юридичний аспект власності реалізується через право власності. Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Згідно Закону України «Про власність» право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядженням майном. Дане визначення концентрує свою увагу як на юридичному аспекті (відносини врегульовані законом), так і на економічному аспекті (відносини між людьми). Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями — володіння, користування і розпорядження. Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар) Користування. Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, а, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб’єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками. У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів. 1. Право володіння. 2. Право користування. 3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ). 66
Розділ 5. Соціально-економічний устрій суспільства. Екомічна система суспільства та закони її розвитку
4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ). 5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага). 6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі). 7. Право на передачу благ у спадок. 8. Право на безстроковість володіння благом. 9. Заборона на використання шкідливим способом. 10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу). 11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих комунебудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо. Така деталізація юридичних прав власності має не самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб’єкту необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних рішень. Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями існує тісний взаємозв’язок. Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів. Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм. Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв’язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності виступають первинними, базисними, а юридичні — вторинними, похідними.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Власність та сучасні тенденції розвитку відносин власності» з дисципліни «Економічна теорія»
