Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок. Виробнича функція
Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте, на всіх етапах воно демонструє деякі спільні риси. Зокрема, для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці. Як вже зазначалось, виробництво — це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об’єкти природи, надає їм форми, придатні для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з’ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. По-перше, марксизм виходить з того, що фактори виробництва, як економічна категорія, визначають соціальну спрямованість виробництва. Вже на початковому етапі процесу виробництва формується класовий склад суспільства і необхідність боротьби класів за «справедливість». Маржиналісти розглядають чинники виробництва як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий. 41
Частина І. Вступ до економічної теорії
По-друге, маржиналісти під капіталом розуміють засоби і предмети праці, а природні умови виділяють в особливий чинник. Марксисти об’єднують природні умови, засоби і предмети праці в єдиний речовинний чинник. Якщо ж йдеться про особливі природні умови у виробництві, то специфіка їх враховується через ренту. На їх думку, це вже особливий розділ науки. По-третє, якщо маржиналісти визнають підприємницьку діяльність як фактор виробництва, то марксисти заперечують її. В цілому ж, відмінності у класифікації чинників обумовлені, головним чином, класовим підходом до аналізу суспільного виробництва. Класифікації чинників виробництва не є сталими. В економічній теорії постіндустріального суспільства в якості чинників виробництва виділяються інформаційний і екологічний чинники. Обидва вони тісно пов’язані з досягненнями сучасної науки, яка сама по собі теж виступає як самостійний фактор, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва та процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей людського капіталу. Від поняття «фактор» слідує відрізняти поняття «ресурс». Ресурс — це потенційний фактор виробництва. Отже, фактор виробництва — це ресурс, залучений в процес виробництва, тобто до того, як природні об’єкти виявилися залученими у виробництво, вони виступали як природні ресурси: земельні, лісові, мінеральні, енергетичні і т.д. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 3.1). Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. До такого фактора відносяться наступні елементи природи: 1) сільськогосподарські землі; 2) ліси;
Підприємницькі здібності Капітал Наука
Праця
ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА
Інформація
Земля Рис. 3.1. Фактори виробництва
Екологія
42
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази
3) води океанів і морів, озер, річок, а також підземні води; 4) хімічні елементи земної кори (корисні копалини); 5) атмосфера, атмосферні і природнокліматичні явища і процеси; 6) космічні явища і процеси; 7) простір Землі як місце розміщення речовинних елементів економіки, а також навколоземний простір. Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу». Сама категорія «людський капітал» виникла в умовах становлення інформаційнотехнотронної економіки, в якій головним виробничим ресурсом стають обдарованість, здібності і знання. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, який доцільно й ефективно використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Людський капітал — це вартість запасу здібностей, досвіду, знань, які залучені до процесу господарювання і капіталізовані на основі найму та приносять додану вартість (прибуток). Людський капітал включає в себе з боку інвестицій — власні інвестиції робітника, інвестиції держави, громадських фондів і організацій тощо у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів — прибуток у вигляді приробітку (додаткову зарплату). Окрім цього до його складу відносять також відповідний приріст прибутку фірми (роботодавця) від підвищення продуктивності праці (професіоналізму) робітника; з боку інвестицій — інвестиції фірми (роботодавця) у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів — прибуток фірми (роботодавця) і деякий прибуток робітника у вигляді приросту зарплати. Ці ж якості властиві не тільки виробничому капіталу, але й інституційному, культурному капіталу, капіталу здоров’я тощо. Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, що використовуються для виробництва товарів та послуг. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — головний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філософську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. На сьогоднішній день існує досить багато визначень поняття «капітал». Різноманітність його трактувань пов’язана із багатогранністю істотних сторін цієї економічної категорії, проте у деяких визначеннях як класиків економічної думки, так і у визначеннях сучасних економістів, є деякі універсальні. У світовій економічні думці поняття «капітал» модифікувалось разом зі зміною однієї економічної школи іншою. Систематизація дефініцій капіталу з погляду різних економічних шкіл подана у таблиці 3.1. За особливостями своєї участі в процесі виробництва і взаємодії з працею як фактором виробництва, засоби виробництва діляться на предмети праці і засоби праці. Активна частина засобів праці включає знаряддя праці — те, що безпосередньо впливає на предмет праці: верстати, машини, устаткування, інструменти. Історія свідчить, що завдяки розвитку знарядь праці йшло заміщення праці капіталом і підвищувалася загальна продуктивність праці, коли ручна праця, заснована на використанні нескладних знарядь праці, стала замінюватися механізованою, заснованою на використанні машин як основних знарядь праці. З середини XX ст. машини стали доповнюватися, і навіть, витіснятися автоматами, здатними заміщати і частину розумової праці. 43
Частина І. Вступ до економічної теорії
Таблиця 3.1 Систематизація поглядів на поняття «капітал» у ретроспективі та на сучасному етапі розвиту економічних відносин Економічна школа Античність Представник Аристотель (384–322 рр. до н.е.) Ф. Кене (1694–1774) У. Петі (1623–1687) А. Сміт (1723–1790), Д. Рікардо (1772–1823) Ж. Б. Сей (1767–1832) Н. Г. Чернишевський (1828–1889) Марксизм К. Маркс (1818–1883) Визначення капіталу Джерело накопичення багатства. Абсолютна форма багатства. Сума грошей, авансована у виробництво. Грошова вартість. Капітал як накопичений запас (частина багатства), необхідний для подальшого виробництва, від якого розраховують отримати прибуток. Фактор, що створює вартість. Матеріальні цінності, спрямовані на виробництво. Гроші, що беруть участь у процесі обігу. Вартість, що приносить додану вартість. Засіб експлуатації робітників. Економічні блага, що спрямовані на майбутнє, беруть участь у виробництві і є джерелом доходу. Призначений для торгівельно-промислових цілей і є фактором виробництва. Ресурс довготривалого користування, створений з метою виробництва.
Мерканти-лісти Т. Ман (1571–1641) Фізіократи Класична економічна школа
Австрійська школа
Е. Бем-Баверк (1851–1919) Засоби існування, що авансуються робочим. К. Менгер (1840–1921)
Неокласична школа
А. Маршал (1842–1924) П. Самуельсон (1915)
Кембриджська школа Сучасні економісти
Дж. Робінсон (1903–1983) Гроші, універсальний товар ділового світу. А. М. Румянцев А. С. Булатов К. А. Раїцький А. В. Парамонов П. Бурд’є І. О. Бланк Відносини експлуатації. Блага, що використовуються як ресурс у подальшому виробництві. Засоби виробництва, що приносять додану вартість. Ресурс, що конвертується у гроші та інституалізується у формі прав власності. Накопичений запас економічних благ у грошовій та товарній формі, що беруть участь у економічному процесі як інвестиційний ресурс та фактор виробництва.
Пасивна частина засобів праці включає виробничі будівлі, споруди, допоміжні пристрої, труби, цистерни, дороги, канали зв’язку. Все це нерідко називають судинною системою виробництва, тобто системою забезпечення функціонування активної частини засобів праці. 44
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази
До моменту залучення засобів виробництва в процес виробництва вони виступають у формі ресурсів двох видів: капітальних і матеріальних. До капітальних ресурсів відноситься те, що стає засобом праці в процесі виробництва і характеризується тривалим терміном служби. Як правило, вони вимагають і довгого часу для свого створення. До матеріальних ресурсів відносять те, що стає предметом праці і що, до моменту залучення в сферу виробництва, було частиною природних ресурсів. Через обмеженість ресурсних можливостей, суспільству необхідно якісно вдосконалювати засоби виробництва, перш за все, знаряддя праці, що є важливим чинником зростання продуктивності праці. Тим самим, капітал постає у вигляді матеріалізованого втілення науково-технічного прогресу. Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничу діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства. Невід’ємною частиною науки стає інформація, що поступово перетворюється в важливий фактор сучасного виробництва. Інформацію можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності і, насамперед, в економічній сфері. З розвитком інформаційних технологій і все більшим використанням інформації у всіх соціально-економічних процесах і явищах відбувається трансформація структури факторів виробництва, центром якої стає інформація. Більшість факторів, залучених в процес виробництва, мають інформаційну складову. В зв’язку з цим, економічна наука в останні десятиріччя характеризується істотними змінами, що стосуються як предмету її дослідження, так і методів і підходів. Інформаційні ресурси завжди в тій чи іншій мірі впливали на економічні процеси, проте, значним цей вплив стає при переході до постіндустріального способу виробництва, а відповідно зацікавленість в осмисленні природи економічних відносин, пов’язаних з інформаційним ресурсом, їх зміст і форм прояву виникає саме на цьому етапі розвитку. Інформаційний ресурс можна визначити як сукупність засобів, призначених для задоволення потреб, залучення яких у відтворювальний процес не приводить до зменшення їх запасів. До цього типу відноситься широкий спектр різних ресурсів, що не мають, на перший погляд, нічого спільного — від знань і навиків до методів організації виробництва і технологій, від науково-дослідних розробок до оперативних даних про стан ринкової кон’юнктури. Під інформаційним ресурсом як економічною категорією ми розуміємо сукупність економічних відносин з приводу формування і використання невідчужуваного запасу у вигляді сукупності даних природного, правового, наукового, соціально-економічного і іншого змісту, вживаних у відтворювальному процесі для підвищення його ефективності за допомогою зниження невизначеності і зв’язаних з невизначеністю ризиків у взаємодії економічних суб’єктів з метою отримання додаткової вигоди. В останні десятиріччя все більшого значення в житті суспільства набуває екологічний фактор, який впливає не лише на життя людини, а й на її виробничу діяльність. 45
Частина І. Вступ до економічної теорії
Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу. Підприємницькі здібності — це найскладніша для сприйняття і, як наслідок, якнайменше аналізована частина ресурсів людини, це спеціальні здібності, визначальні можливості людини успішно займатися підприємницькою діяльністю. Підприємницькі здібності можна вважати особливим видом людського капіталу, представленого діяльністю по координації і комбінуванню всіх основних факторів виробництва. У підприємця повинна поєднуватися велика кількість загальних і спеціальних здібностей. Він повинен бути енергійним, рішучим, кмітливим, ініціативним, господарським, гнучким, відрізнятися швидкістю розуму, володіти самостійністю мислення і багатьом іншим. Підприємницькі здібності можуть включати: — ініціативу по з’єднанню різних ресурсів для виробництва якого-небудь товару або послуги; — ухвалення неординарних рішень по управлінню виробництвом; — впровадження інновацій шляхом вдосконалення виробництва або радикальних змін виробничих процесів для виробництва нової продукції; — ухвалення відповідальності за всі економічні ризики, пов’язані із змінами виробництва. Якщо людина володіє підприємницькими здібностями, це дозволяє їй знаходити і використовувати оптимальне поєднання ресурсів в процесі виробництва, створювати і застосовувати новації, йти на певний ризик, необхідний для виконання поставленої мети. Основні якості успіху підприємця визначаються компетентністю, заповзятливістю, самоорганізованістю, особовими якостями, ефективністю керівництва бізнесом. Крім цього, успіх підприємця визначається такими характеристиками особи, як мотивованість, спрямованість; динамічними психічними якостями — увага, пам’ять, мислення, мова. Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію. Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою: Q = f(L, К), де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція. 46
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд: Q = f(L, К, C, ……, Xn), де С — витрати матеріалів; Хn — витрати інших ресурсів. Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 3.2). Q Y4
A Y3
A
Y2
Y1 X1
Q X2 X3 X4
Рис. 3.2. Графік варіантів використання факторів виробництва
Лінія Х1–X2 характеризує рівень використання фактора А. Лінія А–А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А. Лінія Q–Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А. Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А–А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок. Виробнича функція» з дисципліни «Економічна теорія»
