Валютний ринок в умовах фіксованого обмінного курсу
Крайнім випадком фіксованого обмінного курсу є золотий стандарт. За умов золотого стандарту валютний ринок характеризується трьома рисами: держава фіксує ціну золота, отже, і вартість своєї грошової одиниці у золотому виразі. Встановлена державою ціна золота у національній валюті називається паритетною вартістю золота; держава підтримує конвертованість національної валюти у золото – вона зобов’язана купувати і продавати вітчизняну валюту за золото на першу вимогу і за паритетною вартістю. Банк лише бере невеликі комісійні за послуги обміну; держава дотримується політики золотого забезпечення, тобто в неї повинні бути запаси золота, принаймні рівні кількості випущених в обіг грошей. Коли держава купує золото у населення, вона створює нові гроші, а коли продає золото – знищує гроші. Основою золотого стандарту є ідея стопроцентного покриття золотом випущених паперових грошей. Центральний банк в такому випадку володіє тільки золотом, яке він купує, випускаючи гроші в обіг. Продаючи золото, центральний банк скорочує грошову масу 1:1. Такий механізм гарантував автоматичну збалансованість міжнародних платежів. Якби валютний курс не відповідав ціні золота, то золото вивозили б з однієї країни, де воно дешевше, в іншу, де воно дорожче, і на різниці цін отримували доходи. Цей процес називається арбітражем, він вирівнює ціну золота. Валютний курс, обчислений на основі відносної ціни золота в двох країнах, називається золотим паритетом. Наприклад, ціна золота у США дорівнює 20 дол. за унцію, а у Великобританії – 4 фунти стерлінгів, валютний паритет 20/4 = 5 дол. за 1 ф. ст. Наприклад, якщо попит американців на англійські товари зростає, то збільшення видатків на імпорт зміщує криву попиту на фунти праворуч. Утворюється дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США. Але валютний курс не змінюється. Щоб оплатити свій імпорт з Англії, резиденти США купують золото в американській ФРС за долари, відправляють його до Англії і продають англійському банку за фунти стерлінгів. Відтак дефіцит американського платіжного балансу фінансується за рахунок скорочення золотих резервів США. В результаті у США зменшується кількість золота і відповідно зменшується грошова маса, а у Великобританії, навпаки, необхідність купити додаткове золото змушує центральний банк випустити в обіг більше фунтів, що призводить до зростання грошової маси всередині країни. Зміна грошової маси в свою чергу впливає на рівень як видатків на імпорт, так і сукупних видатків. У США скорочення грошової маси веде до підвищення процентних ставок і скорочення видатків, а у Великобританії, навпаки, грошова експансія знижує ставку проценту і підвищує рівень видатків. Ці зміни впливають не лише на стан валютного ринку і платіжного балансу, але й на стан економіки в цілому. Поступово у США видатки на імпорт з Англії скорочуються, тому крива попиту на фунти поступово зміщується ліворуч, у той же час у Великобританії стає більше грошей, отже, зростають видатки, у тому числі і на товари, які експортує США. Доходи американських експортерів починають зростати, крива пропонування фунтів зміщується праворуч. У результаті цих змін дефіцит поточного рахунку США поступово зменшується до відновлення балансу експорту та імпорту за незмінного валютного курсу 5 дол. за 1 ф. ст. Врегулювання дефіцитів і активів платіжних балансів за рахунок зміни золотих резервів за одночасної стабільності валютних курсів становили головну перевагу системи золотого стандарту. Проте результатом переливів золота між країнами ставали неминучі пристосувальні внутрішні макроекономічні зрушення, які вважають основним недоліком золотого стандарту через неможливість точного передбачення їх наслідків. Крім того, національна грошово-кредитна політика значною мірою визначалася змінами у попиті на іноземну валюту та у її пропонуванні, отже, не могла бути незалежною. Запровадження режиму регульованих фіксованих обмінних курсів пов’язане з переходом на принципи Бреттон-Вудської валютної системи (1944–1973 рр.). У цей час у практиці міжнародних відносин закріпився різновид системи фіксованих валютних курсів – золотодоларовий стандарт. Країни фіксували вартість своїх валют у доларах і конвертували свої валюти у долари, а не в золото. Центральні банки купували і продавали долари за офіційно встановленим курсом. Країни тепер зберігали резерви не лише у золоті, але й у доларах. Ці золотодоларові резерви стали називати міжнародними резервами. Долар став ключовою валютою, як раніше золото, а США – країною ключової валюти. Проте в умовах золотодоларового стандарту був відсутній механізм автоматичного врегулювання сальдо поточного рахунку, оскільки центральні банки країн не дотримувались третього правила золотого стандарту – формувати грошову масу під впливом стану платіжного балансу. При золотому стандарті дефіцит платіжного балансу фінансувався шляхом продажу золота центральним банком для оплати імпорту, через що грошова маса збиралась в банку і таким чином пропонування грошей в обігу зменшувалось рівно на ту ж суму, на яку продавали золото. За доларового стандарту центральні банки почали проводити активну монетарну політику і змінювали грошову масу з метою впливу на такі негативні процеси всередині країни як безробіття та інфляція. Це робилось за допомогою стерилізації – операцій на відкритому ринку, котрі нейтралізували і зводили нанівець зусилля держави підтримати курс за допомогою операцій на валютному ринку. Припустимо, що в країні зростає попит на імпортні товари. Щоб оплатити їх придбання, імпортери купують у центрального банку країни іноземну валюту, в результаті у банк притікає вітчизняна валюта, кількість грошей високої ефективності в обігу скорочується. Таким чином, зростання імпорту скорочує грошову масу в обігу, як і при золотому стандарті. Зменшення грошей в обігу підвищує ставки проценту всередині країни, що тягне за собою скорочення інвестиційного попиту, виробництво згортається, країна вповзає у фазу рецесії, збільшується вимушене безробіття. З метою попередження кризи центральний банк починає проводити активну монетарну політику – він купує на відкритому ринку облігації у населення. Операції на відкритому ринку збільшують запаси облігацій у банку і збільшують грошову масу в обігу на ту ж суму, яка була знята з банківських рахунків. У результаті спільного впливу операцій на валютному ринку і операцій на відкритому ринку пропонування грошей не змінюється, лише зменшуються резерви іноземної валюти в центральному банку. Зниження резервів не зменшує кількості грошей в обігу, як це було за умов золотого стандарту. Лише перестають підвищуватись процентні ставки і припиняється скорочення видатків населення. Дефіцит же поточного рахунку платіжного балансу залишається. У кінцевому результаті валютні резерви центрального банку виснажуються, і він не зможе фінансувати цей дефіцит. Тоді рано чи пізно центральний банк буде змушений відмовитись від підтримки фіксованого обмінного курсу національної валюти і відпустити його. В умовах Бреттон-Вудської системи були можливі декілька версій врегулювання: або валютний курс самостійно повернеться до фіксованого рівноважного через коливання попиту і пропонування, або країна зі стійким дефіцитом платіжного балансу отримає позику від МВФ на його покриття і підтримку валютного курсу, або курс валюти буде офіційно девальвований до рівня, який дозволить досягти балансу поточного рахунку, Девальвація викликає пропорційне підвищення цін. За незмінного обсягу пропонування грошей попит на них зростає. Населення намагається продати внутрішні та іноземні облігації, що веде до подорожчання національної валюти. Центральний банк, який намагається зафіксувати обмінний курс на новому девальвованому рівні, повинен проводити інтервенції на валютному ринку, щоб не допустити подорожчання національної валюти. Він продає національну валюту і купує іноземні активи у населення. В результаті центральний банк поповнює резерви іноземної валюти, у той час як продаж національної валюти пом’якшує нестачу грошей у населення. Це триває до того часу, доки надлишковий попит на національну валюту не задовольниться. У кінцевому результаті ефект від девальвації зводиться до того, що центральний банк збільшив резерви і за рахунок девальвації став багатшим, а приватний сектор збіднів. Девальвація діє подібно до податку. Несподіване підвищення внутрішніх цін різко скорочує реальні грошові залишки приватних осіб. Приватний сектор частково втрачає своє багатство і знижує ліквідність. Від втрати капіталу приватного сектора виграє держава. Девальвація може дати позитивний результат лише тоді, коли зростання попиту на вітчизняні товари не супроводжується підвищенням цін, інакше ефект девальвації втратиться. Тому, щоб уникнути підвищення цін, девальвація повинна підтримуватись жорсткою фіскальною і монетарною політикою, яка стримує внутрішній попит.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Валютний ринок в умовах фіксованого обмінного курсу» з дисципліни «Економічна теорія»
