Монетарна (грошово-кредитна) політика – це сукупність форм і засобів державного впливу на пропонування грошей з метою забезпечення рівноваги на грошовому ринку, яка сприяла б стабілізації економіки на рівні повної зайнятості за відсутності інфляції. Теоретичні основи монетарної політики були закладені класичною, кейнсіанською та монетаристською концепціями. Згідно з класичною і неокласичною концепціями вплив зміни грошового пропонування на економіку описується кількісним рівнянням обміну: або кембриджським рівнянням: . Єдиним наслідком зміни грошового пропонування є пропорційна зміна рівня цін. Гроші нейтральні відносно реального сектора економіки, а монетарна політика може застосовуватись як антиінфляційний захід. У кейнсіанській концепції гроші не є нейтральними, зміна їх кількості впливає на реальний сектор економіки через зміну процентної ставки. Концепція ґрунтується на рівнянні сукупних видатків: , де основною змінною є інвестиційні видатки. Монетарні заходи, які змінюють кількість грошей в обігу, впливають на сукупні видатки опосередковано, через ставку проценту, на зміну якої інвестиційний попит, особливо під час депресії, реагує слабо. Серед антикризових заходів вони віддавали перевагу фіскальним, застосування ж монетарних вважали більш доцільним для стримування ділової активності. Монетаристський підхід, в основу якого покладено рівняння обміну: , у стабілізаційній політиці віддає перевагу грошово-кредитним засобам. Величина грошової маси безпосередньо впливає на всі складові сукупного попиту, і не через ставку проценту, а завдяки реакції економічних суб’єктів на збільшення або зменшення реальних касових залишків в результаті зміни грошового пропонування і зміни рівня цін. Стабільний розвиток економіки можна забезпечити лише за стабільного збільшення грошової маси. Грошово-кредитна політика розробляється урядом країни в залежності від стратегічних цілей розвитку економіки, а її практичну реалізацію забезпечує центральний банк. Центральний банк виконує багато функцій, серед яких: емісія готівки та організація грошового обігу – центральний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює правила зберігання та вилучення з обігу готівки, порядок ведення касових операцій для комерційних банків, підприємств та організацій тощо; функція „банку банків“, в якій центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для комерційних банків – у складних ситуаціях він надає комерційним банкам кредити з метою підтримки їх ліквідності; функція обслуговування центральних органів влади, згідно з якою центральний банк веде рахунки Державного казначейства, зберігає кошти державного бюджету, обслуговує державний борг шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати процентів з боргу; функція валютного регулювання – центральний банк видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, організовує торгівлю валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю установ на валютному ринку; функція забезпечення стабільності національної грошової одиниці та безперебійної роботи платіжної системи; представницька функція – центральний банк представляє інтереси держави у взаєминах з міжнародними фінансовими організаціями та центральними банками інших держав. Узагальнено центральний банк призначений виконувати дві основні функції – забезпечення стабільної роботи банківської і фінансової систем та проведення грошової політики держави шляхом контролю за пропонуванням грошей та його регулювання. Основою прямого контролю центрального банку за пропонуванням грошей є його монопольне право здійснювати емісію готівки. Основний вид готівкових грошей – банкноти – випускаються в обіг шляхом банківського кредитування. Емісія банкнот здійснюється трьома каналами під певне забезпечення. Таким забезпеченням виступають боргові зобов’язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), боргові зобов’язання уряду та іноземна валюта. Перший канал – банківське кредитування економіки, – встановлює відповідність грошового обігу з динамікою ВВП; другий канал – банківське кредитування уряду – реалізує фінансування дефіциту державного бюджету; третій канал – емісія банкнот під приріст офіційних золотовалютних резервів – застосовується, коли в країні активний платіжний баланс. Випущені банкноти забезпечуються активами центрального банку – валютними резервами, державними цінними паперами та позиками банківським установам. Збільшуючи обсяг кредитів, виданих комерційним банкам і уряду, центральний банк збільшує власні ресурси кредитування. Важливим показником забезпеченості реалізації ВВП грошовою масою є коефіцієнт або рівень монетизації – відношення величини грошового агрегату (високо ліквідних грошей) до ринкової грошової оцінки ВВП: . У короткостроковому періоді центральний банк – з метою швидкого реагування на порушення рівноваги на грошовому ринку – може застосувати пряме регулювання процентної ставки та пряме лімітування кредитів. Однак ці заходи спотворюють конкурентні відносини на ринку грошей і непридатні для довгострокового регулювання. Тому більш поширені непрямі методи впливу на пропонування грошей. Для непрямого регулювання центральний банк використовує три основні інструменти: операції на відкритому ринку, облікову ставку (дисконт), резервні вимоги. Операції на відкритому ринку – це фундаментальний захід, за допомогою якого центральний банк змінює монетарну базу, тобто кількість грошей високі ефективності. Суть операцій на відкритому ринку в тому, що центральний банк скуповує або продає цінні папери держави. Продаж облігацій називають кредитною рестрикцією, вона веде до зменшення грошової бази. Рестрикційна політика проводиться з метою зниження темпів інфляції та запобігання кризі. Продаючи комерційним банкам, фірмам або населенню цінні державні папери центральний банк вилучає гроші з обігу, тим самим зменшуються надлишкові ресурси комерційних банків та депозити фірм і населення. Купівля цінних паперів називається кредитною експансією. Експансійна грошова політика застосовується з метою стимулювання ділової активності, збільшення зайнятості, пожвавлення виробництва шляхом збільшення пропонування грошей. Викуповуючи цінні папери центральний банк збільшує ресурси комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що призводить до падіння ринкової норми проценту. Операції на відкритому ринку є найчастіше застосовуваним і найдоцільнішим інструментом регулювання грошового ринку, тому що, провівши такі операції, центральний банк може досить точно передбачати їх вплив на грошову масу, що неможливо, коли застосовуються інші інструменти. Облікова (дисконтна) ставка – процентна ставка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам, коли в них не вистачає власних ресурсів для виконання своїх зобов’язань. Банки комерційні змушені брати в центрального банку позики, які називають дисконтними. Центральний банк визначає рівень процентної ставки, який може змінювати, і за допомогою позик підтримує рівень ліквідності комерційних банків у разі важкого фінансового стану. Цей метод називають редисконтуванням. Через зміну дисконтної ставки і різні обмеження кредитування центральні банки здійснюють непрямий контроль за пропонуванням грошей. Зниження облікової ставки розширює кредити всієї банківської системи, а підвищення її навпаки, веде до згортання кредитів. Таким способом центральний банк впливає на кредитну активність комерційних банків відповідно до кон’юнктурних коливань економіки. Обов’язкові банківські резерви – третій, найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитної політики. Зміна норми обов’язкових резервів – дуже сильний захід центрального банку, тому що він діє через процес мультиплікації. Невелике підвищення норми обов’язкових резервів може дуже швидко зменшити можливості надання позик і навіть штовхнути банки до відкликання позик, тобто до вимог негайного їх погашення. Зменшення норми обов’язкових резервів потягне за собою різке зростання пропонування грошей, внаслідок дії мультиплікатора. Різкі і часті коливання норми обов’язкових резервів можуть потягнути за собою дуже великі втрати, тому цей інструмент монетарної політики застосовується рідко, лише в критичних ситуаціях. Центральний банк має можливість регулювати грошову масу також і у відкритій економіці, коли на грошовий ринок впливають валютні операції. Він впливає на обмінні курси валют за допомогою інтервенцій на валютному ринку, тобто шляхом купівлі – продажу іноземних валютних активів. В найпростішому випадку банк купує і продає іноземну валюту в обмін на вітчизняну. Крім того, купує і продає фінансові активи, поіменовані в іноземній валюті, найчастіше, векселі казначейства іноземної держави. Всі ці операції прямо впливають на кількість грошей високої ефективності. Оскільки інтервенції впливають на кількість вітчизняних грошей в обігу, то щоб нейтралізувати цей вплив, центральний банк проводить стерилізацію – тобто операції на відкритому ринку. Якщо валютна інтервенція збільшує кількість грошей в обігу, то банк одночасно продає цінні папери, чим зменшує грошову масу в обігу, і навпаки. Через стерилізацію розв’язується конфлікт між контролем за грошовим ринком і за валютним курсом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теоретичні основи та засоби монетарної політики» з дисципліни «Економічна теорія»
