Моделі економічного зростання екстенсивного та інтенсивного типу
Загальний розвиток країн світу у тривалому періоді характеризується економічним зростанням. Економічне зростання – це збільшення виробничих можливостей країни, її природного рівня випуску. Для визначення економічного зростання застосовують ряд абсолютних і відносних показників, найважливішими з яких є збільшення ВВП в абсолютному виразі та на душу населення, а також середньорічний темп зростання ВВП, у тому числі на душу населення. Економічне зростання визначають три групи чинників: чинники пропонування, до яких відносять ресурсне забезпечення; чинники попиту, які прискорюють кругообіг продукту і доходу в економіці, та чинники розподілу, які сприяють отриманню максимальної кількості суспільно корисного продукту. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний, пов’язаний зі збільшенням кількості виробничих ресурсів за незмінної технології; інтенсивний, пов’язаний з підвищенням віддачі факторів виробництва. Кожен тип економічного зростання має свої чинники. До екстенсивних чинників відносяться: збільшення числа зайнятих у виробництві; збільшення обсягів фізичного капіталу. До інтенсивних чинників належать: технічний прогрес; рівень освіти та професійної підготовки робітників; економія за рахунок збільшення масштабу виробництва; покращення розподілу ресурсів; законодавчі, інституційні та інші чинники. У реальному житті, як правило, спостерігається економічне зростання змішаного типу, коли зростання зайнятих і основного капіталу супроводжується впровадженням нових технологій і вдосконаленням організації праці. Виділяють чотири основних джерела економічного зростання: зростання чисельності робочої сили; нагромадження виробничого устаткування (фізичний капітал); технічний прогрес, який робить продуктивнішими трудові зусилля; поведінка економічних суб’єктів. У теоретичних дослідженнях економічного зростання застосовують концепцію стійкого (стаціонарного) стану, який виникає, коли в умовах незмінної зайнятості капіталоозброєність зростає до певного рівня і не змінюється, відповідно обсяг випуску продукції на одного працюючого також стабілізується на одному і тому ж рівні. У такій ситуації економічне зростання забезпечується приростом зайнятості або технічним прогресом. Моделі економічного зростання дозволяють з’ясувати найсуттєвіші джерела цього процесу, їх внесок у процес зростання. Вони відрізняються перш за все двома основними підходами до аналізу: кейнсіанським і неокласичним. Неокейнсіанські моделі відносяться до моделей економічного зростання екстенсивного типу. Вони ґрунтуються на традиційних кейнсіанських припущеннях аналізу та дослідженні мультиплікативного впливу динаміки інвестицій на реальний ВВП і зворотного впливу реального доходу на інвестиції через механізм акселератора. Найбільш відома кейнсіанська модель Домара – Харрода визначає, що економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу, вона враховує також темп зростання населення. Неокласичні моделі економічного зростання описують взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, темпу зростання робочої сили і науково-технічного прогресу у їх впливі на економічне зростання. Вони мають версії моделей як екстенсивного, так і інтенсивного типу економічного зростання. Серед неокласичних моделей найбільш популярною стала модель американського економіста Р.Солоу, який показав взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, величини робочої сили і науково-технічного прогресу та їх впливу на економічне зростання. Модель Солоу ґрунтується на класичній виробничій функції з постійною віддачею від масштабу, яка дозволяє аналізувати змінні у вигляді показників на одного працюючого. Основними інструментами аналізу є виробнича функція: , інвестиційна функція: та функція вибуття капіталу . Зв’язок між випуском продукції на одного працюючого, споживанням та валовими інвестиціями на працівника графічно ілюструє рис. 11.5. У рівнянні інвестиції виражені як функція від капіталу на одного працівника. У моделі Солоу працівники і населення ототожнюються. Графік показує, що крива інвестицій має той же вигляд, що і виробнича функція, але розташована нижче, оскільки заощадження складають фіксовану частку від випуску продукції. Відстань по вертикалі між виробничою функцією і функцією інвестицій (заощаджень) визначає величину споживання . Вся сума інвестицій є валовими інвестиціями, які поділяються на чисті інвестиції та амортизацію. Чисті інвестиції представляють собою нагромадження (приріст) капіталу, амортизація – це частина інвестицій, що йде на відновлення зношеного капіталу. Нагромадження капіталу можна виразити як різницю між валовими інвестиціями та амортизацією. У моделі припускаємо, що амортизація становить постійну частку від суми капіталу . Отже, , або, підставивши функцію інвестицій, отримуємо: . Зміна обсягу капіталу на одного працівника , тобто зміна капіталоозброєності одного працівника, буде мати вигляд: . Зростання обсягу капіталу веде до відповідного зростання коштів, потрібних для його відновлення, тобто сума амортизації зростає пропорційно нагромадженню капіталу, а графік має вигляд променя, що виходить з початку координат (рис. 11.6). Об’єднавши на одному графіку функцію інвестицій і графік амортизації (рис. 11.6), бачимо, що на малих обсягах валові інвестиції перевищують суму амортизації, але в точці вони стають рівними амортизації. Отже, існує такий єдиний обсяг капіталу на одного працівника, де валові інвестиції і амортизація зрівноважуються, тут величини інвестицій вистачає лише на відновлення зношеного капіталу, чистих інвестицій немає, тобто на обсязі . Обсяг капіталу на одного працівника, за якого інвестиції дорівнюють амортизації і не змінюються з перебігом часу, називають стаціонарним обсягом або стійким рівнем капіталоозброєності: . Стаціонарний стан капіталу має важливе значення. На цьому обсязі економіка також досягає стаціонарного стану – виробництво на обсязі довгий час залишається без змін. Крім того і капітал, і економіка завжди прямують до стаціонарного стану. Якщо обсяг капіталу менший за стаціонарний, наприклад, становить , то обсяг валових інвестицій перевищує амортизацію , отже, існує приріст капіталу і відповідно зростає обсяг випуску, доки не досягне стаціонарного стану в точці . Якщо ж наявний капітал в економіці становить , то тут валові інвестиції менші за амортизацію , капітал вибуває в більших обсягах, ніж відновлюється амортизацією, отже, наявний капітал зменшується, доки не досягне обсягу , відповідно виробництво скорочується. У стаціонарному стані за стійкого рівня капіталоозброєності інвестиції і амортизація стають рівними, приріст капіталу на одного працівника відсутній, економіка набуває довгострокової стійкої рівноваги. Формально стаціонарний стан економіки можна описати так: , , звідси . Капіталоозброєність досягає стійкого стаціонарного стану, коли: . (11.7) Тепер проаналізуємо, як впливає рівень заощаджень на стан рівноваги в економіці. Рис. 11.7 ілюструє наслідки зростання рівня заощаджень. При початковому рівні заощаджень стаціонарний обсяг капіталу забезпечує обсяг виробництва . З підвищенням рівня заощаджень до інвестиції збільшуються, функція інвестицій піднімається вгору, тоді на рівні обсяг інвестицій перевищує амортизацію на величину відрізку . Отже, обсяг капіталу на одного працюючого (капіталоозброєність праці) зростає, зростають і обсяги випуску, економіка швидко розвивається, доки інвестиції не досягнуть точки . Новий стаціонарний обсяг капіталу і стаціонарний стан економіки досягається на рівні , за якого виробляється значно більший обсяг продукції на одну особу . Таким чином, підвищення рівня заощаджень прискорює економічне зростання, але лише до того моменту, коли досягається новий стаціонарний стан економіки. У точці обсяг інвестицій стає рівним величині амортизації, настає новий стаціонарний стан капіталу , за якого економічне зростання припиняється. Емпіричні дані показують, що в країнах, де рівень заощаджень високий, забезпечується і високий обсяг сукупного доходу на одну особу. Звідси можна зробити висновок, що країні бажано якомога більше заощаджувати. Але чим більше доходу заощаджують, тим менше його йде на споживання. Виникає питання: який рівень заощаджень буде оптимальним? Інвестиції дають можливість збільшувати випуск на душу населення у майбутньому, але збільшення частки заощаджень в сукупному доході зменшує поточне споживання. Очевидно, що оптимальною буде така частка заощаджень (норма нагромадження), за якої в умовах стійкої рівноваги економіки досягається максимально можливий рівень споживання. Цей висновок складає суть „золотого правила нагромадження”, сформульованого американським економістом Е. Фелпсом. Стаціонарний обсяг капіталу на одного працюючого, який максимізує норму споживання, називають золотим рівнем нагромадження капіталу, або рівнем Золотого правила, і позначають . Споживання у стаціонарному стані визначаємо як різницю між обсягом виробництва та інвестиціями: , отже, . Інвестиції у стаціонарному стані дорівнюють амортизації , а стаціонарний обсяг виробництва – це функція від стаціонарного обсягу капіталу – . Тоді стаціонарне споживання можна виразити рівнянням: Графічно максимум споживання у стаціонарному стані (рис. 11.8) показує відрізок , який відповідає найбільшому розхилу між кривими обсягу виробництва і стаціонарною амортизацією. У точках нахили виробничої функції і лінії амортизації однакові. Нахил виробничої функції визначає граничний продукт капіталу , а нахил лінії амортизації – норма амортизації . Отже, умова для стаціонарного обсягу капіталу за Золотим правилом – це рівність граничної продуктивності капіталу і амортизації: , або . (11.8) Вираз – це чистий граничний продукт капіталу. Якщо , то підвищення капіталоозброєності збільшує споживання, отже, стаціонарний обсяг капіталу нижчий за рівень Золотого правила, а коли , то підвищення капіталоозброєності зменшує споживання, тому перевищує рівень Золотого правила. Якщо стаціонарний обсяг капіталу в економіці перевищує рівень Золотого правила, то уряд повинен проводити політику, яка сприятиме зниженню рівня заощаджень, що зменшить обсяг капіталу до стаціонарного рівня Золотого правила, і діяти навпаки, коли наявного капіталу менше. Але одне лише нагромадження капіталу не може забезпечити безперервне зростання економіки. Високий рівень заощаджень лише тимчасово підвищує темпи економічного зростання, доки економіка не досягне стаціонарного стану. Тепер включимо до моделі Солоу зростання населення – друге джерело економічного зростання. Припускаємо, що населення і робоча сила зростають постійним темпом , тобто , технічний прогрес відсутній. Збільшення числа працівників зменшує величину капіталу, що припадає на одного працівника. Щоб залучити додаткових робітників у виробництво, потрібно кожному створити робоче місце. Це означає, що частину заощаджень у розрахунку на одного працівника потрібно використати для забезпечення капіталом кожного нового працівника на рівні фондоозброєності . Якщо число працівників зростає темпом , то із заощаджень потрібно виділити суму тільки на підтримку фондоозброєності робочої сили. В той же час частина заощаджень повинна бути використана для заміни зношеного капіталу в розмірі . Таким чином, із загальної суми заощаджень, які йдуть на інвестиції, потрібно вилучити на одного працівника величину . Решта інвестицій піде на нагромадження капіталу : , або . Величина розглядається як порогові інвестиції, необхідні для підтримання сталого обсягу капіталу на працівника за зростання працівників темпом і рівня амортизації . Рівняння показує, що зростання населення зменшує нагромадження капіталу так само, як і амортизація, величина порогових інвестицій зростає. З врахуванням зростання населення стаціонарний обсяг капіталу досягається, коли валові інвестиції стануть рівними пороговому рівню капіталу: , . (11.9) Рівняння визначає умову стійкого стану економіки з врахуванням зростання населення темпом : рівність середньодушових заощаджень і заощаджень, що йдуть на підтримку порогового рівня капіталу на одного працівника. Іншими словами, у стаціонарному стані збільшення обсягу капіталу на одного працівника точно зрівноважується його зменшенням внаслідок амортизації та зростання населення. У стаціонарному стані зі зростанням населення капіталоозброєність та продуктивність праці залишаються незмінним. Але це не означає, що економічного зростання немає. Навпаки. Оскільки загальна кількість працівників зростає темпом , то загальний обсяг капіталу і загальний обсяг продукції також зростають темпом . У даному випадку ми маємо екстенсивний тип економічного зростання. Залучення у виробництво додаткових працівників і додаткового капіталу забезпечує зростання загального обсягу ВВП, але не забезпечує підвищення рівня життя – це перший наслідок впливу зростання населення. Другим наслідком є відмінності у рівнях добробуту населення різних країн. Країни з вищими темпами зростання населення будуть мати нижчий обсяг ВВП на душу населення. Вплив темпів зростання населення на економічне зростання ілюструє рис. 11.9. Промені , що виходять з початку координат, представляють порогові інвестиції, які йдуть на відшкодування зношеного капіталу та на підтримку постійного рівня капіталоозброєності працівників . Кут нахилу променя дорівнює . Підвищення темпу зростання населення з до змінює кут нахилу лінії і робить її більш стрімкою, через що стаціонарний обсяг капіталу на працівника зменшується від до , а оскільки , то обсяг ВВП на душу населення також знижується. Третім наслідком зростання населення є зміна критерію для визначення рівня Золотого правила. Підставивши у рівняння споживання значення стаціонарного обсягу виробництва і стаціонарного обсягу інвестицій , отримаємо споживання за Золотим правилом: . Умова Золотого рівня нагромадження капіталу трансформується і набуває вигляду: , або , (11.10) де – чистий граничний продукт капіталу. У стаціонарному стані, що відповідає Золотому правилу, граничний продукт капіталу за відрахуванням норми амортизації дорівнює темпу зростання населення. Включення в модель Солоу науково-технічного прогресу як джерела економічного зростання дозволило виразити стійкий темп економічного зростання через темпи зростання внеску кожного чинника. У розчленуванні Солоу зростання ВВП представлене трьома компонентами: , (11.11) де – темп технічного прогресу, зростання сукупної продуктивності; – нагромадження капіталу, його внесок у частці ; – збільшення робочої сили, яке збільшує ВВП у частці . Залишок Солоу вимірює внесок технічного прогресу як залишок сукупної продуктивності факторів після відрахування внеску капіталу і праці: . (11.12) З врахуванням впливу технічного прогресу економіка досягає стаціонарного стану за умови: . (11.13) На рис. 11.10 порогові інвестиції з врахуванням технічного прогресу представляє промінь, що виходить з початку координат, валові інвестиції перетинають порогові на рівні . На цьому рівні капітал на ефективного працівника і обсяг продукції на ефективного працівника є постійними – це стаціонарний стан, який визначає рівновагу економіки у довгостроковому періоді. Капіталоозброєність ефективного працівника на рівні у стаціонарному стані не змінюється, але результативність праці кожного зайнятого зростає темпом , тому і обсяг продукції на фактичного працівника також зростає темпом . За умови зростання населення темпом загальний обсяг ВВП в країні зростає темпом . Але як тільки економіка досягне стаціонарного стану, темпи зростання обсягу продукції на працівника залежать лише від темпу науково-технічного прогресу. Науково-технічний прогрес не тільки забезпечує безперервне економічне зростання, але і безперервне підвищення рівня життя, оскільки обсяг продукції на одного працюючого завдяки прогресу технології зростає. Врахування науково-технічного прогресу змінює умову досягнення стаціонарного обсягу капіталу за Золотим правилом: або . (11.14) У сучасних моделях економічного зростання виходять з припущення, що технічний прогрес є явищем екзогенним, його можна імпортувати і таким чином вирівняти технологію і техніку, отже, і продуктивність праці, і капіталоозброєність у різних країнах. Серед розвинених країн зближення відбувається, але між розвиненими країнами і країнами бідними такого зближення не спостерігається. Бідніші країни потрапляють у „закляте коло (пастку) бідності“ – ситуацію, коли низький рівень ВВП на душу населення стає причиною низького рівня заощаджень і інвестицій, що надалі перешкоджає підвищенню темпів економічного зростання. Новітні дослідження намагаються пояснити розбіжності, розглядаючи науково-технічний прогрес як ендогенне явище і пов’язуючи його не лише з фізичним, але й з іншими видами капіталу, зокрема, людським. Основна відмінність між ендогенною теорією економічного зростання і моделлю Солоу – відсутність спадної віддачі на капітал, через що заощадження та інвестиції забезпечують безперервне економічне зростання. Припущення про постійну, віддачу капіталу обґрунтовують тим, що капіталом тут виступають знання. Інші новітні дослідження відстежують вплив на економічне зростання політичних та інституціональних чинників. У відкритій економіці темпи економічного зростання залежать не лише від можливостей імпорту технологічних досягнень, але й від руху капіталів, який також сприяє вирівнюванню обсягів ВВП на душу населення і фондоозброєності праці в різних країнах. Вплив на темпи економічного зростання можуть мати міжнародні торговельні зв’язки. Країни із зовнішньою орієнтацією мають вищі темпи економічного зростання, ніж країни з внутрішньою орієнтацією.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Моделі економічного зростання екстенсивного та інтенсивного типу» з дисципліни «Економічна теорія»
