Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки
Якщо прослідкувати динаміку ВВП за досить тривалий період (100 і більше років), то практично в усіх розвинених країнах виявляться дві тенденції: довгострокова – загальна тенденція збільшення обсягів випуску товарів і послуг, або тренд (від англ. trend – напрям, тенденція), і короткострокова – періодичні коливання ключових макроекономічних показників навколо цього тренду – економічний цикл. Економічним циклом прийнято називати нерегулярно повторювані періоди розширення і згортання загальної економічної активності. Перша криза, яка поклала початок першому діловому циклу, виникла у Великобританії в 1825-1826 рр. За майже 200-річний період історії циклів економічні коливання ділової активності значно відрізнялися по країнах і по періодах часу, але зусиллями вчених були виділені деякі загальні властивості циклів, що дало можливість узагальнити теорію криз та особливості механізму розвитку циклів. Класичний цикл ділової активності (рис. 11.1) мав чотири фази – криза (рецесія), депресія (дно), пожвавлення та піднесення (пік), – які характеризувались чіткими рисами. Для характеристики спаду (рецесії) використовують великий набір показників. Спрощено рецесію часто визначають за динамікою ВВП, але не завжди зменшення випуску означає рецесію. Рецесія – це період зниження рівнів сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі впродовж, як правило, від 6 місяців до 1 року, що відзначається значним спадом у багатьох секторах економіки. Основними ознаками класичної кризи є: відносне перевиробництво товарів і послуг у порівнянні з платоспроможним попитом на них; різке падіння цін, норми прибутковості, рівня доходів, курсу цінних паперів (акцій, облігацій та ін.); різке зростання запасів, рівня безробіття, норми проценту. Депресія, яка настає після кризи, характеризується застоєм в промисловості, в’ялістю торгівлі, наявністю великої маси вільних грошових коштів. Падіння цін призупиняється, випуск поступово стабілізується на мінімальному рівні, запаси поступово розсмоктуються і скорочуються, також знижуються ставки позичкового проценту. Щоб відновити прибутковість підприємств, їх власники починають оновлення капіталу, замінюють застарілі машини і устаткування новітніми, застосовуючи технологічні вдосконалення. Масове оновлення капіталу, зростання інвестиційного попиту дає поштовх для галузей, що виробляють засоби виробництва, таким чином, оновлення капіталу означає перехід у фазу пожвавлення. Мультиплікативний ефект прискорює розвиток виробництва і зростання сукупного доходу. Пожвавлення характеризується зростанням виробництва та рівня доходів, зростанням загального рівня цін, розширенням кредиту. Водночас скорочуються запаси, зменшується рівень безробіття. Фірми доводять обсяги виробництва до початкового, докризового рівня. Подальше зростання всіх проциклічних показників означає, що економічна система вступає в фазу піднесення. У фазі піднесення йде активне будівництво нових підприємств, модернізація старих, зайнятість збільшується, а разом з нею зростають доходи і попит на товари та послуги з боку населення. Попит наростає стрімко, перевищуючи пропонування, від чого стрімко починають зростати також і ціни. Починається спекулятивний бум. Торговельні фірми намагаються купити якомога більше товарів, розраховуючи на подальше зростання рівня цін, підштовхуючи промислові фірми ще більше розширювати виробництво. Банки охоче видають кредити, підвищуючи ставку проценту. Вступає в дію ефект акселератора, стрімко розвивається інфляція, а виробництво розширюється за межі платоспроможного попиту. Створюються передумови для чергової кризи перевиробництва, що започатковує новий цикл. Макроекономічні показники ділової активності по-різному реагують на фази циклу, в залежності від цього їх поділяють на проциклічні, протициклічні та ациклічні змінні. Проциклічні змінні зростають у періоди піднесення і зменшуються в періоди спаду (динаміка ВВП, випуск по секторах економіки, величина прибутків від підприємництва, швидкість обігу грошей, короткострокові ставки проценту, рівень зайнятості та загальний рівень цін). Протициклічні змінні зростають у фазі спаду і спадають у фазі піднесення – запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття та рівень банкрутств. Ациклічні змінні не пов’язані безпосередньо з економічним циклом, тому не реагують на нього (величина експорту товарів, яка залежить від стану в зарубіжних країнах). В сучасному циклі внаслідок прискорення науково-технічного прогресу, монополізації та державного регулювання економіки фази розмиті, амплітуда коливань набула тенденції до зменшення, відсутня синхронність циклу по країнах. Характерною для економічного циклу стала стагфляція – поєднання падіння виробництва з інфляцією, переплетіння з нециклічними коливаннями ділової активності – сезонними, структурними та системними кризами. Важливою характеристикою економічних циклів є їх тривалість. Проблему тривалості циклів вивчали багато вчених, в результаті виділились такі різновиди циклів: цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли („довгі хвилі“) тривалістю від 40 до 60 років; цикли Кузнєца з тривалістю 20 років; цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років; цикли Китчина з тривалістю 3-5 років; приватні господарські цикли з тривалістю від 1-2 до 12 років. Наслідки економічних циклів досить суперечливі. З одного боку, вони руйнують економіку, завдають великих страждань через зростання безробіття, банкрутства, падіння обсягів виробництва і доходів. Але з іншого боку, через руйнування вони відновлюють рівновагу сукупного попиту і пропонування, очищають економіку від неефективних видів виробництва. Вихід з кризи означає переозброєння підприємств на основі науково-технічного прогресу, що вимагає підвищення кваліфікації найманих робітників. Теорії циклічних коливань, в яких вчені намагаються визначити основні сили, що спричиняють хвилеподібний розвиток економіки, численні. Їх угруповують за певними критеріями: за сферами, в яких знаходять основні причини криз, теорії циклу поділяються на теорії суспільного виробництва; теорії суспільного обміну; теорії суспільного розподілу. за джерелами виникнення розрізняють: екстернальні теорії – шукають основні чинники коливань поза межами економічної системи (науково-технічні відкриття, зміни в темпах приросту населення та його міграції, відкриття нових земель та джерел ресурсів, революційні зміни суспільного ладу, війни та ін.); інтернальні теорії – знаходять причини коливань всередині самої економічної системи (періодичність оновлення основного капіталу); за характером виділяють: детерміністські теорії, які вважають цикли періодичними і невідворотними, імпульсні теорії, згідно з якими цикли спричиняються випадковими шоками; за теоретичними підходами виділяють: кейнсіанські, неокласичні, неокейнсіанські теорії та теорії реального бізнес-циклу. В цілому кризи спочатку розглядались як випадкові явища, що суперечать тенденції економіки до рівноважного стану (Д. Рікардо, Ж.Б. Сей); в кінці ХІХ ст. набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, яка пояснювала цикли порушенням рівноваги грошового ринку (І. Фішер, Р. Хоутрі, К. Жугляр); на початку ХХ ст. були закладені основи концепції наднагромадження капіталу (М.І.Туган-Барановський, Г. Кассель та ін.); пізніше була висунута версія, що цикли викликаються науково-технічним прогресом, який веде до стрибкоподібного оновлення основного капіталу (Й. Шумпетер); кейнсіанські концепції розглядали цикл як наслідок динаміки ефективного попиту, який визначається функціями споживання та інвестицій (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Дж. Хікс, Е. Хансен); в останній третині ХХ ст. ця теорія була доповнена монетаристською теорією циклу, в якій головну роль відіграє нестабільність грошової політики держави (М. Фрідмен). Зрештою утвердилась думка, що цикли нерегулярні і надзвичайно різноманітні, і викликаються вони випадковими шоками, які поширюються на всю економіку (Є. Слуцький, Р. Фріш), поштовх до коливань обсягів випуску, безробіття та інфляції можуть дати недосконалість інформації, політика уряду, міжнародні негативні імпульси, які поширюються по всіх країнах. Дослідження багатьох вчених виявили, що різні рушійні сили зумовлюють різну тривалість циклу і механізм його проходження. Так, довгохвильові цикли Кондратьєва з тривалістю 40-60 років спричиняються радикальними змінами у технології, які супроводжуються структурними перебудовами суспільного виробництва. Головною рушійною силою двадцятирічних циклів Кузнєца є зрушення в структурі виробництва, цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років викликаються переважно грошово-кредитними чинниками, а цикли Китчина з тривалістю у 3-5 років обумовлені динамікою запасів на підприємствах, господарські цикли приватного сектора відображають коливання інвестиційної активності. Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, всі вчені визнають, що в кінцевому підсумку циклічні коливання є реакцією на коливання сукупного попиту, відхилення сукупних видатків від потенційних можливостей виробництва і пропонування товарів і послуг. Коливання в економіці не завжди носить циклічний характер. Існують нециклічні коливання, які викликаються іншими причинами і носять інший характер в порівнянні з економічними циклами. До нециклічних коливань відносяться сезонні коливання ділової активності, структурні та системні кризи. Сезонні коливання характерні для таких галузей, як будівництво та сільське господарство. Структурні кризи мають складну будову, вони проявляються у формі енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої криз. Породжуються структурні кризи диспропорціями між розвитком окремих сфер і галузей економіки і, як правило, мають затяжний характер. Вони мають Власну амплітуду і не збігаються з початком циклічних коливань. Особливим різновидом криз є системні кризи. Системні кризи порушують цілісність попередньо утворених систем господарювання. За основними першопричинами виділяють два типи системних криз. Перший, пов’язаний з науково-технічними революціями, розгорнувся в ХХ ст. в розвинутих індустріальних країнах з ринковою системою господарювання. Другий – це формаційна криза, яку переживають країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу – країни з трансформаційними економіками.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки» з дисципліни «Економічна теорія»
