У теорії і в господарській практиці проблема визначення і обчислення витрат є досить складною. Чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов’язаний з ним рівень прибутків. Сучасні теоретики, розглядаючи витрати як віддзеркалення продуктивності ресурсів, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Тому всі витрати розглядаються як альтернативні. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами. Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах. Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні. Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін. Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. До неявних витрат відносять можливі доходи, які міг би отримати підприємець від використання цих ресурсів: проценти на грошові кошти, які він міг би покласти на банківський рахунок, зарплату, яку він міг би отримувати, працюючи в іншій фірмі, орендну плату, якби він здавав свої виробничі приміщення в оренду. Суспільство повинно компенсувати ці втрачені доходи. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати по суті являють собою нормальний прибуток – мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні (явні) витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку. Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами : . (6.3) Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами : . (6.4) Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то:
Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як:
Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат. Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку. Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні. У моделях фірми метою її діяльності вважають максимізацію економічного прибутку, тобто надприбутку, який перевищує нормальний прибуток.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорії витрат і прибутків. Мета виробництва» з дисципліни «Економічна теорія»
